- Представники законодавчої гілки влади, Народні депутати. Одні чинили перешкоди в неупередженому обстеженні Насірова в Інституті Кардіології (Загорій, Третяков, Давиденко), інші навпаки, допомагали НАБУ і САП здійснити свої повноваження (Журжій, Наєм, згодом приєднались Соболєв і Семенченко), блокували разом з активістами приміщення Солом’янського суду, аби Насіров не зміг втекти від правосуддя.
- Виконавча влада – працівники Національного Антикорупційного Бюро і Спеціалізованої Антикорупційної прокуратури виявили певну млявість, не вдавшись до силових методів при блокуванні їм доступу до Насірова персоналом лікарні Феофанія, яка, як виявилось, не підпорядковується Міністерству Охорони Здоров’я. Цікаве відкриття. Якщо досі існують так звані «відомчі» установи, призначені обслуговувати «слуг народу», до яких не має доступу громадянин, платник податків, на які немає впливу джерело влади, яким за Конституцією є народ, то це і є кричущий прояв корупції у вертикалі влади, про яку стільки років мовчали. Те, з яким зухвальством, починаючи від вахтера цієї установи і закінчуючи керівниками-лікарями чинився опір діям законних представників антикорупційних відомств, вражає кожного, хто спостерігав за відео трансляцією журналістів «Радіо Свобода». Дуже вразив вигляд апартаментів, зокрема палати, в якій «непритомнів» Насіров – будуар рівня 5-зіркового отелю, і жахливий контраст побаченого з палатою в звичайній лікарні для «джерела влади» – народу. Якщо існування «відомчого» закладу у вигляді лікарні можливе, то чи варто дивуватись, якщо у іншому випадку з’ясується, що існує цілий паралельний світ закладів з надання послуг і охорони, які ми оплачуємо, не знаючи про те, нашим владарям. Протягом 18-20 лютого цього року, в річницю розстрілів на Майдані ми спостерігали загрозливо екіпірованих молодиків спецпідрозділів, які несли варту довкола Майдану, Хрещатика і урядового кварталу центру столиці. Проте жодного з них не побачили, коли слідчі НАБУ І САП приїхали до Феофанії вручити підозру Насірову.
- Судова влада. Пригадую, як перед президентськими виборами в січні 2010 р. Апеляційний адміністративний суд м. Києва ухвалив нічне рішення під тиском БЮТ, аби забезпечити явку на виборчі дільниці, яким заборонив голосування виборцям вдома без наявності медичної довідки. В судах апеляційної інстанції рішення приймаються колегіально, в складі як мінімум, трьох суддів. Тобто колегія зібралась (а з ними і секретарі) для ухвалення рішення вночі, коли представникам влади було потрібно. Проте, коли йдеться про запобіжний захід для підозрюваного високопосадовця, в Солом’янському районному суді м. Києва в неділю не знайшлось іншого чергового судді. З одного боку, суд продемонстрував позицію рівності всіх перед законом, мовляв, ні для кого не зробимо виключення. З іншого боку, суд міг вийти за рамки процесуальної «байдужості» враховуючи значну суспільну шкоду від корупційного діяння – державні нанесено 2 млрд. грн. збитків від зловживання службовим становищем Р. Насірова. Спостерігаючи за резонансними судовими справами протягом десяти років, навряд чи можна стверджувати, що виконавча гілка влади в особі Президента і його адміністрації не має впливу на суд. А особливо, в частині резонансних призначень суддів, майновий стан яких не відповідає деклараціям, і чия репутація заплямована кричуще несправедливими і упередженими рішеннями в різних сферах державного управління, національної, фінансової безпеки, порушення законності щодо активістів майдану, або й фактами вчинення цими суддями корупційних діянь чи підозри в них.
Читайте також: Ніч Насірова. Як затягували справу топ-чиновника
- Адвокатура. Говорячи про прогнилу судову систему раптом всі випустили з поля зору адвокатуру, як частину єдиної правової системи, на яку покладено функцію правового захисту громадян, які є рівними в правах перед законом. На прикладі з Насіровим, можна побачити, що за відсутності вольової позиції з боку суду, саме адвокати підірвали надії громадськості на справедливий суд.
Починаючи з питання доступності адвокатських послуг. У чиновника, який мав би жити на офіційну зарплату, з’явилось десятеро адвокатів на вході до Феофанію, до Солом’янського суду доїхало восьмеро, хоча в кримінальному судовому процесі кількість захисників однієї особи обмежено п’ятьма. Навіть якщо взяти до уваги, що адвокати надавали свої послуги безоплатно, маю сумніви, що вони вчинять так само щодо простого сіромахи, якому пред’являть обвинувачення. Внаслідок маніпулювання своїми процесуальними правами захисників, заявляючи клопотання, заперечення, і відвід, адвокати простим затягуванням часу домоглися спливу строку для обрання запобіжного засобу для їх клієнта, Р. Насірова. Відверта брехня адвокатів про те, що Насірова прооперували, так само як і про важкий стан здоров’я симулянта – свідчення порушення адвокатської присяги служити справедливості і законності, порушення адвокатської етики, і навряд чи вони будуть покарані за цю публічну брехню народові України.
Під прикриттям «добрих намірів» і правової сумлінності, адвокати домагались перенесення слухань в інше приміщення суду, що фактично давало можливість їх клієнту просто втекти, позбувшись процесуального статусу підозрюваного у вчиненні злочину. І на цьому етапі все так би й відбулось, якби не непередбачуваний фактор: блокування активістами приміщення суду.
Корупція як соціальна хвороба роз’їдає будь-яку спільноту, і навіть якщо задекларовані нею наміри залишаються непорушними, за впливу корупції, результати свідчать про протилежне. Принцип права є непорушним, коли і духом, і літерою відповідає потребі суспільства в справедливості. Адвокатура, наряду із судом, перетворилась на сервільну функцію для можновладців, і спів-каральну – для громадян, які становлять загрозу владі. Щодо спів-каральної функції як приклад, згадаймо відомого адвоката Василя Стуса. Якщо дії бездіяльність адвоката повністю покладені на його сумління, і залишаються безкарними з боку професійної спільноти – така спільнота перетвориться на симулякр і служитиме інструментом репресій і несправедливості. Втрата пильності щодо додержання етики при здійсненні професійних обов’язків призвела до того, що крім адвокатури, інші важливі інституції перетворились на сервіс для влади та багатіїв – медіа, медицина, поліція тощо.
Мені відомі випадки, коли призначений за законом адвокат або не з’являвся до обвинуваченого, просто формально «відсиджуючи» в суді, або діяв спільно з обвинувачами на шкоду підзахисному, порушуючи адвокатську таємницю. Або беручись за представництво інтересів клієнта за домовленістю, адвокати часто шахраюють і маніпулюють клієнтом задля одержання вигоди, нав’язуючи по суті, непотрібні їм процесуальні заходи, так само, як нечесні лікарі нав’язують непотрібні аналізи, додаткові обстеження, аби виманити з пацієнта зайві кошти, що нічого не дає по суті, і не тільки не допомагає, але й поглиблює проблему, з якою клієнт звернувся до фахівця.
Неодноразово доводилось звертатись до Вищої дисциплінарно-кваліфікаційної комісії щодо порушення адвокатами своїх обов’язків і недодержання вимог адвокатської етики, проте істотних правових наслідків для адвокатів це не мало жодних.
Читайте також: «Звільнити» Насірова
Не є секретом, що об’єднання адвокатів були і будуть закритими елітарними клубами, доки їм надається монополія на правове представництво. Корупція, притаманна нинішній правовій системі, будувалася в тому числі руками довірених адвокатів-рішал, які заносили гроші від клієнта судді. Адвокатура завжди була спорідненим органом між судом, прокуратурою та міліцією, оскільки з адвокатури до суду і назад «перепливали» кадри. Колишні прокурори або міліціонери, звільнені зі служби за власним бажанням чи за корупцію, мали можливість спокійно продовжувати діяльність в статусі адвокатів. Крім того, адвокатура є і залишається кузнею кадрів до інших гілок влади, зокрема, виконавчої. Лишень згадаймо окремі прізвища адвокатів: Андрій Портнов, Олена Лукаш, Сергій Власенко. А також адвокати Піскун, Лавринович-старший, Сергій Ківалов. Список довгий.
Боротьба за повну узурпацію і монополізацію повноважень адвокатури в системі права тривала довго, і закінчилась, на жаль, на її користь. Вона проводилась під гаслом «боротьби з непрофесійністю» юристів (так, наче «корочка» адвоката – гарантія професійності) і була того варта: адже узаконена монополія – це джерело пасивного збагачення, коли преференції, вплив і гроші надаються просто за статус. За рішенням Конституційного суду дипломовані юристи могли здійснювати захист і представництво прав юридичних і фізичних осіб, окрім кримінального процесу, проте з 2018 року адвокатура перетворюється на монополіста. Дипломовані юристи втратять можливість заробляти своєю працею в адміністративному, цивільному і господарському процесах. Їм доведеться ставати адвокатами або залишати професію. Не всім по кишені буде сплатити офіційно встановлену плату за допущення до іспиту. Тож батьки, які оплачують навчання дітей на юридичних факультетах повинні заздалегідь підготувати ще кругленькі суми на іспити для допуску до професійної діяльності.
На мою думку, і думку колег-юристів, така перспектива знищить демократичність і різноманітність підходів у правозастосувній практиці, зводячи її до єдиної «правильної» політики корумпованої адвокатури, де «впливові» адвокати, які очолюють спілку, можуть розслабитись: за справляння іспиту на право зайняття адвокатською діяльністю адвокатура домагається встановлення ціни в сорок тисяч гривень, і це тільки «офіційно». Відомо, що крім офіційної сплати, професійні адвокатські об’єднання не гребують «добровільними пожертвами» починаючи від бенкету, закінчуючи простими хабарями, і негласний тариф становить в залежності від міста – від двох до десяти тисяч доларів. А якщо взяти до уваги розмір щорічних внесків, які об’єднання адвокатів можуть встановлювати на власний розсуд – тож місце «білетера» в адвокатурі виключає потребу додатково практикувати.
Як будь-яка система, позбавлена місії і етики в діяльності, система адвокатури потуратиме подібним «захисту» Насірова випадкам ще більше, і відторгнення такою системою фахівців з «залишковим явищем» у вигляді сумління, честі, етики – гарантовано.