Відповідну постанову буцімто винесла Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, хоча жодного офіційного документа організаторам виставки надано не було. Символічно, що це відбулося у безпосередній близькості від Верховного суду України (філіал Київського національного музею російського мистецтва «Шоколадний будинок», гендиректора якого Юрія Вакуленка організатори називають справжнім ініціатором закриття виставки, розташований у сусідньому кварталі).
У день першого матчу збірної України, 11 червня, куратори виставки розповсюдили офіційний коментар, у якому стверджують, що виставку було «знищено методично й цілеспрямовано – в кращих радянських традиціях»: «факти спливали поступово, але потім зібралися в єдину картину ненависті до свободи вираження й до сучасного мистецтва». За словами кураторів, ще на вернісажі 15 травня директоркою «Шоколадного будинку» Тетяною Скирдою було вилучено окремі зображення з провокативної графічної серії про мітингувальників на Болотній площі у Москві, на яких «різко засуджувалася діяльність пана В.В. Путіна та його жадібного оточення». Потому, за відсутності у виставковому приміщенні кураторів та художників, роботи почали переміщати на розсуд дирекції, а одну з них взагалі було винесено на двір, де вона була серйозно пошкоджена дощем. Крім того, адміністрація музею «потурбувалася» про психічний стан відвідувачів тим, що частково вимикала звук в інсталяції, де натискаючи на певні кнопки, можна було вмикати вигуки з тих чи інших світових протестів, на кшталт «Путін – крадій!» або ж «Геть Мустафу!» (Джемільова).
Формулювання «за порнографію» в цьому контексті таке ж доречне, як і «за гомосексуалізм» у справі, за якою геніального режисера Сергія Параджанова радянський режим засудив на роки ув’язнення. Чи можна вважати порнографічною відео- та фото-інсталяцію росіянина Андрія Кузькіна «Явища природи», у якому зображено голих жінок та чоловіків, які стирчать з землі догори ногами, прирівнюючись до дерев?
Для одного з кураторів виставки Костянтина Дорошенка така позиція керівництва музею є «невіглаством»: «Люди не думали ні про яке Євро, ні про Арсенале, у рамках якого відбувається наша виставка. Як на мене, це просто жахливий рецидив невігластва брежнєвських часів»
Заступник директора «Шоколадного будинку» Віктор Купчик у розмові з Тижнем поскаржився на те, що «ніхто не бере коментарів у музею», проте сам чіткого пояснення ситуації не дав: «Запросіть у організаторів ті матеріали виставки, і ви самі зрозумієте, чого ми її закрили». Вдалося з’ясувати лише, що за скаргою «однієї з відвідувачок виставки» (типовий сценарій заборон у СРСР) на неї завітав представник НЕК, після чого у комісії винесли відповідну постанову про «моральність», яку передали у мерію. Пан Купчик радив з’ясувати ситуацію у всіх цих задіяних осіб, крім власне Шоколадного будинку, який звинувачують куратори виставки. На зауваження, що він поводиться як радянський чиновник, пан Купчик приречено відповів: «Так я і є радянський чиновник». На здивоване «Але ж ми вже в іншій державі живемо!» заступник директора ще більш приречено вимовив: «Та не живемо ми в іншій державі…». З’ясувалося, що у самого пана Купчика в голові не вкладається, чому Юрій Вакуленко спочатку надав дозвіл на розміщення експозиції у підпорядкованому йому приміщенні, незважаючи на активні протести адміністрації, а потім розпорядився її припинити. «В цьому і є парадокс», – з шаленою нудьгою в голосі промовив чиновник.