Відповідно до урядових показників розвитку економіки країни, розробка державного та місцевих бюджетів на 2013-й ґрунтувалася на таких макрокоефіцієнтах: номінальний ВВП – 1,576 млрд грн, інфляція – 4,8%. 2012 року доходи бюджетів усіх рівнів були заплановані в обсязі 474 млрд грн, однак для цього номінальний ВВП за підсумками року мав становити 1,5 трлн. Та вже зараз очевидно, що насправді він не перевищуватиме 1,4 трлн грн. Отож і до бюджетів не надійде щонайменше 32 млрд.
Частка бюджетів усіх рівнів у ВВП 2013 року, за урядовими планами, дорівнює 29,4%. Таким чином, їх прогнозовані доходи мають становити 463 млрд грн. Тобто з урахування інфляції (4,8%) передбачено реальне падіння доходів бюджетів країни на 32,2 млрд грн. Це зіставно із двома річними кошторисами фінансування усіх видатків міста Києва, чи із 40 – таких міст, як, наприклад, Житомир чи Суми. Схоже, аби сильно себе не обтяжувати відповідними питаннями в нинішній складній ситуації, уряд маючи затверджені, але не виконані державний та місцеві бюджети на 2012 рік, просто «пролонгує» їх на 2013-й. А це означає, що доходи, а з ними й витрати будуть фактично заморожені на рівні 2012-го. Хоча є видатки, що об’єктивно мають зростати, наприклад, зарплата бюджетникам, оплата комунальних послуг держустановами, пенсійні виплати, котрі здійснюють із держскарбниці, обслуговування та погашення державного боргу тощо. Тому якщо навіть у 2013 році бюджети країни повністю отримають свої нові-старі доходи, то це лише означатиме, що можливості в них будуть не більші, ніж у запланованих і не реалізованих 2012-го. Економісти це називають стагнацією, відсутністю розвитку.
Отже, стан державних фінансів країни 2013 року залежатиме від трьох головних чинників, сформованих у другій половині 2012-го: зменшення доходів бюджетів України; проблеми з фінансуванням видатків Пенсійного фонду (ПФ); подорожчання обслуговування державного боргу внаслідок заміни дешевших зовнішніх кредитів (насамперед від МВФ) дорожчими, накопиченими у спосіб продажу єврооблігацій на міжнародних фінансових ринках та ОВДП на внутрішньому.
2012 року чітко простежувалася проблема фіскальних недонадходжень у державний бюджет (див. «Бюджетний зрив») – наслідок падіння ділової активності, що, своєю чергою, бачиться результатом кризових явищ в економіці, погіршення інвестиційного клімату й суттєвого зменшення обсягів кредитування реального сектору економіки.
У січні – вересні 2012-го до всіх бюджетів країни надійшло тільки 67% запланованого річного обсягу (тоді як за відповідний період 2011-го – 73%), а до державного ще менше – 65%. Надходження податку на прибуток – лише 68% річних призначень, а на додану вартість – 62%. І це за безпрецедентного тиску фіскалів на суб’єктів економічної діяльності під час збирання тих-таки податків. Зрозуміло, що акумулювати третину річних надходжень за останні три місяці в умовах поглиблення кризових явищ в економіці нереально, що й підтвердили результати виконання бюджетів у жовтні – листопаді. Причина – в недолугій економічній політиці, в неадекватності закладених макропоказників та небажанні переглянути їх у період наростання кризи. Нагадаємо, що державний та місцеві бюджети на 2012 рік передбачали 3,9% економічного зростання (факт за січень – жовтень: 1,5%, а за результатами року може бути близько нуля), інфляція – 7,9% (факт за 10 місяців: -0,3% дефляції). Ймовірно, такі прогнози уряду пояснювалися неохотою офіційно визнавати загострення проблем із виконанням бюджету та взятих на себе фінансових зобов’язань.
Небезпечні тенденції впродовж 2012 року спостерігалися і з виконанням бюджету Пенсійного фонду. Виходячи з логіки передвиборної кампанії, у другій половині року було різко підвищено пенсії, внаслідок чого видатки Фонду зросли на 9 млрд грн. Оскільки таких грошей до кінця року ПФ знайти не міг, то збільшили обсяг трансфертів із держбюджету майже на 7 млрд грн; зокрема, 5,6 млрд грн було віднесено на пряме фінансування дефіциту ПФ. Тобто підняття пенсійного віку та збільшення необхідного стажу, інші заходи так званої пенсійної реформи без упровадження «ліберальних» її складових не виправили ситуації (див. «Провал «пенсійної реформи»). У 2013-му необхідно буде «віддати» із держбюджету до ПФ 83,2 млрд грн, на 17,3 млрд грн більше, ніж у 2009-му – першому «пореформеному» році. Тож, найімовірніше, впродовж 2013-го уряд не раз вдаватиметься до екстравагантних рішень, як-от введення «пенсійного податку» у 15% на продаж іноземної валюти.
Зрозуміло, що практично єдиним джерелом для обслуговування й погашення державного (а з настанням гарантійного випадку й гарантованого урядом боргу) є держбюджет України – і в частині його прямих видатків, і через так званий механізм фінансування, коли здійснюються державні запозичення, а виручені кошти «транзитом» ідуть на погашення попередніх заборгованостей. Державний борг продовжує зростати швидкими темпами: за 10 місяців 2012 року від додав 34,3 млрд грн, що можна порівняти із 10% затверджених на 2012 рік доходів держбюджету. Отож у 2013-му потреби уряду в додаткових ресурсах зростуть – він планує здійснити запозичення в сумі 135,5 млрд грн, що на 38,5 млрд грн перевищує план на 2012 рік. Водночас основна маса запозичень уже нині йде на погашення та обслуговування попередніх боргів, однак ті стають щораз дорожчими (див. «Подорожчання боргів»). Так у 2012-му на погашення держборгу було витрачено 65,9 млрд грн, а ще 29,6 млрд на його обслуговування: разом 95,5 млрд. У 2013 році тільки на погашення державного боргу потрібно буде 81,1 млрд грн і ще 35 млрд грн на його обслуговування. Загалом 116,1 млрд грн. Сума велика для будь-якого часу, а в умовах кризи й поготів. Зауважимо, що вся дохідна частина державного бюджету, єдиного джерела обслуговування державного боргу, наступного року становитиме лише 361,5 млрд грн (на 12,5 млрд грн менше ніж 2012-го).
Отож 2013 року державні фінанси будуть у проблемному стані й під дією цілої низки негативних чинників, що створить напруження із виконанням головних функцій держави та органів місцевого самоврядування. Зменшення реальних доходів бюджетів і водночас об’єктивне збільшення тільки таких необхідних (захищених) витрат суттєво звузить економічні, соціальні, а заодно й політичні можливості уряду (навіть для «своїх»). У ситуації, що склалася, не виключені проблеми з виконанням навіть таких видатків, як зарплата бюджетникам, пенсійні трансферти, обслуговування та погашення державного боргу тощо. Оскільки головним кредитором, із яким має розрахуватися Кабмін 2013 року, є Міжнародний валютний фонд, багато залежатиме від співробітництва з останнім.
Уряд намагатиметься вийти із ситуації, імовірно, чотирма шляхами. Перший – це девальвація гривні з монетарною політикою, яка стимулюватиме високу інфляцію (фактично бюджет «наповнюватимуть» знеціненими гривнями, перекладаючи економічний тягар на населення). Другий – посилення податкового й регуляторного тиску на бізнес. Третій – запровадження нестандартних способів наповнення скарбниці (на кшталт 15% податку на продаж валюти). Четвертий – скорочення фінасування бюджетних програм.