Та, на превеликий жаль, українські міста не можуть похвалитись і найменшими вигодами для своїх жителів. Економічна нерозвиненість і непідготовленість вітчизняних муніципальних служб до викликів довкілля – це реальність українського сьогодення. У періоди спеки або коли міста заливає від надмірних опадів комунальники, як виявляється, неготові відповісти на примхи клімату. Внаслідок неконтрольованої забудови у великих містах різко зменшуються площі парків та інших зелених рекреаційних зон. Про розвиток сучасного пострадянського урбаністичного простору і про те, як у світі міста пристосовуються до економічних і кліматичних змін Тиждень спілкувався з усесвітньо відомим експертом-урбаністом Блером Рублом.
У. Т.: Які концепції містобудування та планування урбаністичного простору нині найпопулярніші на Заході? Що чекає на міста, приміром, за 10–20 років?
– Сучасні проблеми планування та розвитку міст нерозривно пов’язані з двома наріжними проблемами: стабільності економіки й довкілля. Ці всі питання постали внаслідок міжнародної економічної стагнації та планетарної зміни клімату. Зазираючи наперед, планувальники та керівники муніципалітетів вкрай стурбовані тим, як структурувати міста, щоби ті були привабливими для так званого креативного класу, тобто людей, які є локомотивом ідейного прогресу. Задоволення таких вимог потребує значних інвестицій радше у людський, аніж фіксований капітал. Виклики зміни клімату ставлять на порядок денний інші завдання, зокрема, пов’язані зі збільшенням довіри до громадського транспорту, ефективнішим використанням енергії, підвищенням безпеки акваторіальних узбереж, а також модернізацією міст відповідно до нових кліматичних умов. Наприклад, Чикаго є прикладом міста, яке переосмислило своє майбутнє за всіма параметрами, оскільки його керівники усвідомили, що до 2050-го місцевий клімат може бути майже таким самим, що нині є в Новому Орлеані на півдні США.
У. Т.: Як, на вашу думку, розвиватиметься урбаністичний простір Східної Європи, якщо взяти до уваги відбудову після Другої світової війни, етапи масштабного будівництва 1950-х років, будівельний бум 1970–1980-х і сучасну забудову міст? Чи відрізняється ситуація в Празі, Будапешті, Варшаві від Києва, Мінська та Москви?
– Переконаний, що траєкторія розвитку міст Східної Європи та колишніх радянських нині суттєво змінилася. Попри наявний досвід соціалістичної розбудови, ті з міст, що нині перебувають у складі ЄС, керуються зовсім іншими принципами, ніж раніше. Планування, способи їхньої забудови, організація транспортної мережі мають однакові стандарти у всіх країнах ЄС (як свідчать інвестиції у громадський транспорт включно з інфраструктурою для велосипедів). Колишні радянські міста намагаються знайти найприйнятніший баланс між плануванням і ринком. На мою думку, важливо наголосити на тому, що міста в ЄС адаптують моделі багатозначної та відкритої участі громадян у схваленні рішень на локальному рівні, тоді як таке демократичне врядування для багатьох міст колишнього СРСР наразі не більш ніж фікція.
У. Т.: У Південній Кореї та Японії діє практика такого планування міст, за якої останні оптимально вписуються у природний ландшафт, а зелені зони є вагомими перевагами для їхніх жителів. Чи поширений такий тренд у сучасному містобудуванні? Наприклад, у Києві та Москві знищення зелених насаджень задля зведення нового хмарочоса в останні 10–15 років є ледь не нормою.
– Наведені приклади озеленення міських ландшафтів, як-от у Південній Кореї чи Японії, на мою думку, аж ніяк не єдині та найкращі зразки того, що можна зробити. Повертаючись до питання про стійкість довкілля, можемо спостерігати створення нових і модернізацію старих міських ландшафтів завдяки зеленим зонам, навіть якщо йдеться про вкриті травою садочки на дахах висотних будинків. Зелені насадження вважають вигодою, яку треба цінувати, а не відкидати геть. Якщо місто ставить собі за мету залучити креативну робочу силу, так би мовити, креативний клас, який робить помітний внесок у місцеву економіку, то чи є кращий спосіб зробити це, ніж приділяючи більше уваги до своїх зелених зон? Київ увійшов у пострадянський період з унікальними активами у вигляді зелених зон, тим людським капіталом, який швидко був знищений задля короткочасної вигоди деяких. Певна річ, це наслідок того, що на перший план висувається отримання прибутку купкою людей замість важливої довготермінової вигоди більшості, стратегія, яка нині, на жаль, перебуває в центрі планів українського політикуму та бізнесу.
У. Т.: Яку роль відіграють мегаполіси в сучасному світі? Наскільки специфічним є життя в найбільших урбаністичних центрах світу?
– На мою думку, є кілька трендів. Якщо йдеться про пострадянські міста, то вони відкрилися світу, стали міграційними і туристичними центрами, орієнтованими на міжнародний загал. Та повернімося до двох згаданих мною урбаністичних трендів, що є як неабиякими викликами, так і чималими шансами для міст. Перш за все мова йде про еволюцію міських жителів, які активно включені у міжнародну економіку і зорієнтовані радше одне на одного, ніж на власну країну. Є категорія глобальних міст, які успішно годуються одне від одного, наприклад, Нью-Йорк, Токіо, Лондон, дедалі більше Шанхай. І всі вони починають існувати окремо. Інший великий виклик полягає в тому, що нині більшість населення Землі проживає в містах. А де вони локалізовані? Це Африка, Азія та Латинська Америка. Китай – окрема тема. Протягом останніх 20 років у китайських містах мешкали близько 200 млн жителів. В Африці чимало людей переїхали до міст, які, у свою чергу, не здатні всіх розмістити. Це те саме, що сталося в Північній Америці та Європі понад сотню років тому, коли селяни переїхали до міст, але тоді для них створювалися робочі місця, чого не було зроблено в сучасній Африці. Так, це дуже динамічні міста, проте там вирують епідемії та страшна бідність, коли люди мають долар на день або навіть менше. У Києві чи Москві можуть подумати, та й Бог із ними. Ні, ці люди формують світ, тож уже зараз слід думати, що робити з такою ситуацією.
Перш за все це стосується Латинської Америки, яка нині вважається гіперурбанізованим континентом. Протягом останніх 50–70 років він подолав етап урбанізації і має хороший досвід, який варто перейняти. Проте якщо звернути увагу на глибинні зміни, що сталися, як-от трансформація клімату, питання охорони здоров’я та урбанізація, то всі вони між собою пов’язані. Якщо подивитися на землю з повітря, то виявиться, що щільність міст зменшується, навіть коли самі міста збільшуються. Це призводить до зникнення сільськогосподарських земель. Цей процес ми маємо усвідомити, позаяк його неможливо зупинити, але ним можна керувати.
У. Т.: Мегаполіси завжди були активними міграційними центрами. Чи є якісь особливості або зміни, притаманні нашому часові?
– Люди завжди рухаються, мігрують. Проте відмінність між минулим і сьогоденням полягає в царині технологій. Нині вони можуть пересуватися далі і швидше. Завдяки інтернету людина фізично може перебувати в Нью-Йорку, але жити таким життям, наче вона в Києві. І це змінює сутність буття мігранта. Те, що людина одного ранку прокидається і каже собі, що в Києві немає нормальних економічних умов, тому вона переїде до США і стане американцем, вже не є коректним визначенням міграції. Нині це дуже акселерована ситуація. Змінилося те, як ми пересуваємося, та значення цих переміщень.