Правильно розкласти іранський пасьянс ізраїльтянам заважає ще одне: голова Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних сил Сполучених Штатів генерал Мартін Демпсі заявив, що Америка не зобов’язана підтримувати їхньої військової акції проти Тегерана. «Ізраїль і США по-різному інтерпретують одні й ті самі розвіддані про іранську ядерну програму», – зазначив він.
Демпсі стверджує, що Ізраїль не зможе нейтралізувати ядерної програми Ірану і в найкращому випадку лише затримає її. На що посол Ізраїлю в США Майкл Орен відповів, що навіть відстрочка на рік – вартісна мета. «Навіть рік, два, три або чотири – це довгий термін на Близькому Сході. Дивіться, скільки всього змінилося в регіоні за сам лише останній рік», – сказав дипломат.
Утім, питання чи Ізраїль атакуватиме Іран, залишається відкритим. Американські експерти, моделюючи й досліджуючи його з різних поглядів (аналізуючи військовий та економічний потенціал нападника, траєкторію польоту, шанси на успіх тощо), дійшли висновку, що така операція суперечитиме політиці Сполучених Штатів і може мати катастрофічні наслідки для втягнутих у неї країн.
Очевидно, що сьогодні Ізраїль намагається маневрувати. Оголошуючи про наміри бомбити Іран, прем’єр-міністр Нетаньягу пробує тиснути на міжнародне співтовариство, щоб воно проводило суворішу політику щодо Тегерана.
Іншими словами, інтереси світової спільноти в запобіганні військовому протистоянню, могли б мобілізувати міжнародні дії для забезпечення жорсткіших санкцій, які можуть відкласти або навіть скасувати небажаний хід Ізраїлю. А визнання Сполученими Штатами його намірів доводить, що ця загроза – ключовий елемент у діалозі двох країн.
Деякі ізраїльські експерти наголошують, що їхній уряд «зовсім не нав’язує американцям війни. Єрусалим просто недвозначно дав зрозуміти Вашингтону: ми атакуємо ядерні об’єкти Ірану з вами або без вас! Бо якщо ви матимете бажання проштудіювати хоч трохи історію, то зрозумієте, що Ізраїль ніколи не розраховував дуже на допомогу американців. І захищав себе сам».
Одначе така позиція є дещо спрощеною. Адже США постійно виступають гарантом унеможливлення ліквідації ізраїльської державності, й іранський ядерний проект є одним із основних питань у стратегічному діалозі між Єрусалимом та Вашингтоном, яке, на думку посла Сполучених Штатів в Ізраїлі Дана Шапіро, стало «більш узгодженим, ніж будь-коли». У цьому діалозі, який виник на початку 1990-х років, основну увагу приділено розвідці й політичним справам. Причому старші чини в службах безпеки Ізраїлю (ЦАХАЛ, Управління військової розвідки й Моссад) регулярно зустрічаються зі своїми американськими колегами для обміну інформацією та її оновлення.
Це допомагає ділитись ідеями щодо різних аспектів ядерної програми Ірану. А на політичному рівні переговори спрямовано на вироблення стратегічних заходів у відповідь на виклики з боку Тегерана, згідно з намірами та можливостями сторін. Під час цього діалогу, який відбувається на високому рівні між старшими радниками, й визначають червоні лінії, що можуть підштовхнути до військової операції.
Однак існують певні розбіжності між американським та ізраїльським перспективним баченням, коли йдеться про застосування сили для досягнення спільних політичних цілей, поряд із можливою реалізацією Ізраїлем планів ліквідації загрози з боку Ірану. Коли враховувати всі наслідки та зміни, яких після військового нападу зазнали б не лише інтереси Сполучених Штатів на Близькому Сході та міркування щодо безпеки Ізраїлю, а і їхні двосторонні відносини, то це дуже складна й багатогранна проблема.
Тому можна припустити, що більша частина заяв, які чути з обох сторін, виходять від зацікавлених осіб, котрі тісно взаємодіють. Однак ці виступи також відображають основні розбіжності між Америкою та Ізраїлем, принаймні на той час, коли вони з’являються. Адже на кін ставлять дуже багато, і переграти ситуацію назад, як у комп’ютерній забаві, уже не вдасться.
Звісно, можна погодитися з думкою Біньяміна Нетаньягу, що санкції проти Ірану не приносять користі. Утім, якщо військовий удар остаточно затвердиться на порядку денному, то наскільки ефективним він виявиться? За більшістю західних оцінок, така операція не зможе повністю зруйнувати ядерної програми Ірану, хіба що затримає її. А в найкращому випадку, якщо атаку проведуть ідеально, то все одно Тегеран відновить зруйноване не більш ніж за п’ять років.
Проте, враховуючи, що іранські ядерні об’єкти розкидані по всій країні (а це 1 648 000 км²), більшість аналітиків вважають, що військовий напад відкладе досягнення Іраном ядерного потенціалу лише роки на два чи три.
У цьому сенсі варто спробувати проаналізувати можливості Ізраїлю й Заходу напередодні осені 2012-го. Часу, коли Іран наближається до ядерного порога. Розгляньмо кілька сценаріїв розвитку подій:
Перший варіант: Ізраїль учинить військовий напад, не повідомивши США.
Обґрунтуванням даного варіанту може служити те, що ця держава має повітряну й наземну зброю, елітні ВПС, дозаправки літаків у повітрі, далекий оперативний зв’язок, а також засоби для збору розвідницької інформації в режимі реального часу, і все це дає їй змогу уразити ключові цілі супротивника.
Серйозними причинами, через котрі ця військова акція бачиться потенційно небезпечною для Ізраїлю, є те, що його атака завдасть лише обмежених збитків іранській ядерній програмі, і може викликати жорстоку відплату з боку Тегерана, зокрема із задіянням «Хезболли» в Лівані.
Крім того, військові сили США в Перській затоці стануть мішенню для Ірану, а американсько-ізраїльські відносини можуть бути серйозно зіпсовані.
Другий варіант: Ізраїль атакує Іран тільки після інформування й координації дій зі Сполученими Штатами.
Читайте також: Іран і Ізраїль опинились на порозі війни
Мотив для такого сценарію – він віддасть перевагу узгодженню цих операцій з Америкою, щоб зберегти стратегічні відносини з основним союзником. Аргумент проти: в разі повної координації розгортання подій США стають спільником і малоймовірно, що вони саме зараз готові узяти на себе цю відповідальність.
Третій варіант: Ізраїль відмовляється від атаки і приймає той факт, що Іран володіє атомною бомбою.
Аргументи на користь цього рішення: Єрусалим усвідомлює свою військову обмеженість і боїться стратегічного негативного розвороту у відносинах зі США. Таким чином, він може насамкінець прийняти появу ядерного Ірану й відмовитися від атаки.
Міркування проти: теоретично взаємне стримування не має перспектив у випадку, якщо в Тегерані й надалі правитиме режим, ідеологією якого є ісламське месіанство. З погляду Ізраїлю, ситуація, за якої Іран відверто заявляє про свій намір його знищити й водночас володіє ядерною зброєю, так само є поганою, як і ціна, котру єврейська держава може сплатити в результаті нападу. Іранська бомба здатна кардинально обмежити здатність Єрусалима вживати відповідні заходи проти ісламістських терористичних угруповань, пов’язаних із Тегераном, як-то «Хезболла» в Лівані й Палестинський ісламський джихад у Секторі Газа.
Четвертий варіант:демілітаризація Близького Сходу, включно зІзраїлемта Іраном.
Сценарій, за якого Ізраїль погодиться на контролювання міжнародними силами буферних зон навколо територій свого протистояння з палестинцями в обмін на відмову Ірану від ядерного проекту, гіпотетично спроможний нейтралізувати ядерну загрозу з боку останнього, без необхідності платити високу ціну.
Аргумент проти: не реалістично очікувати, що Ізраїль та Іран поставляться з довірою до двосторонньої демілітаризації.
П’ятий варіант:напад США на ядерні об’єкти Ірану.
Причини на користь цього варіанту: Сполучені Штати зацікавлені в зупинці процесу розробки Тегераном атомної бомби, яка загрожує їхнім союзникам на Близькому Сході, включно з Ізраїлем і такими країнами, як Саудівська Аравія та Кувейт, котрі є провідними постачальниками нафти у світі. А іранська атомна бомба мотивуватимей інші держави регіону до створення свого ядерного потенціалу.
Крім того, міністр зі стратегічних питань Ізраїлю Моше Яалон, зазначив, що Іран прагне отримати ракети з дальністю польоту 10 тис. км, які можуть досягти території США. А Сполучені Штати довели: коли їхня безпека й політичні інтереси опиняються під загрозою, вони не відмовляться вирішувати ці питання військовими методами в будь-якій точці світу. Тому, якщо санкції проти іранського режиму виявляться неефективними, Америка може оголосити війну Ірану або здійснити стратегічний напад. Аргументи проти: 2012-й – це розпал кампанії США в Афганістані й незавершеність іракського питання. Також слід враховувати, що нині рік виборів уСполучених Штатах, які відбудуться 6 листопада. А це також є фактором запобігання нападові на Іран.
З конфіденційних джерел стало відомо: адміністрація Барака Обами переконалася в тому, що Єрусалим серйозно ставиться до проведення військової операції проти ядерної програми Ірану до 6 листопада, моменту президентських виборів у Америці. Незважаючи на шквал заперечень у Сполучених Штатах та в самому Ізраїлі.
Останній дуже серйозно трактує питання ліквідації іранської ядерної загрози, а тому пропонує відновити стратегічний діалог між президентом США Бараком Обамою та своїм прем’єром Біньяміном Нетаньягу, зустріч яких має відбутися в кулуарах сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відкриється у Нью-Йорку 18 вересня 2012 року. Проте вже зараз Єрусалим має план із чотирьох пунктів, які відображають вимоги ізраїльтян на випадок затримки атакування Ірану.
Перший пункт:
Президент Сполучених Штатів Барак Обама має офіційно (письмово) повідомити дві палати Конгресу, що планує використати військову силу, аби перешкодити Іранові здобути ядерну зброю. Він проситиме їхнього схвалення. Цей крок, окрім потужної ваги стримування й переконання лідерів Ірану відмовитися від гонитви за ядерною бомбою, може надати свободу дій главі Білого дому. Бо якщо він вважатиме за доцільне розпочати військові дії проти Ірану, то йому не потрібне буде схвалення Конгресу.
Другий пункт:
Щоб показати свою прихильність до вирішення цього питання, президент Барак Обама здійснить візит до Ізраїлю за кілька тижнів до дня виборів у США. Він виступить із промовою у Кнесеті й урочисто зобов’яжеться використати військову силу проти Ісламської Республіки, якщо Тегеран, як і раніше, не захоче відмовитися від ядерної програми. І це він повторюватиме під час інших своїх публічних виступів.
Третій пункт:
Найближчими місяцями, аж до весни 2013 року, Сполучені Штати модернізуватимуть військо Ізраїлю, розвідку й технологічні можливості. А надалі президент Барак Обама (якщо буде він обраний знову, або ж його наступник Мітт Ромні), повернеться до цього зобов’язання. У такому разі, Ізраїль матиме ресурси, необхідні для знищення ядерної програми Ірану в односторонньому порядку.
Четвертий пункт:
Якщо перший – третій пункти виконають, і Біньямін Нетаньягу, й Егуд Барак, міністр оборони Ізраїлю, переконаються в тому, що США будуть готові до удару по Ірану навесні 2013 року, то Єрусалим може погодитися на те, щоб утриматися від односторонньої атаки.
З усього випливає, що після вересневої зустрічі американського та ізраїльського лідерів у Нью-Йорку консенсусу між двома країнами може бути досягнуто, а відтак імовірну операцію Ізраїлю проти Ірану буде відкладено з жовтня 2012 року на весну 2013-го. Таким чином, у міжнародної спільноти з’являється шанс, тиснучи на Іран, спробувати змусити його відмовитися від ядерної програми.
Утім, один із найвпливовіших близькосхідних експертів Алон Бен-Меїр, який є професором міжнародних відносин та досліджень Близького Сходу в Нью-Йоркському університеті, вважає: «Незалежно від того, наскільки Нетаньягу і Барак будуть упевнені в ізраїльських військових можливостях, вони не можуть дозволити собі будь-якої помилки або прорахунку, тому що майбутнє Ізраїлю висить на волосинці.
Однак саме через це ніхто не повинен думати ані миті, ніби Ізраїль блефує. Нетаньягу й Барак дійшли висновку, що дипломатія вже вичерпала себе, і тільки надзвичайні, ті, які можуть завдати шкоди, й безпосередні санкції матимуть іще невеликий шанс на успіх. Щойно Ізраїль вирішить, що Іран або досягнув точки неповернення, або наближається до створення зони недоторканності, а США не готові вдатися до бойових дій, він атакуватиме Іран одноосібно, і жодні наслідки такого нападу, з його погляду, не будуть чинником стримування в усуненні такої реальної загрози».