Останнім часом Андрій Кожем’якін суттєво посилив свої позиції у внутрішньоопозиційній ієрархії. Формально це було закріплено наприкінці 2011 року, коли Кожем’якіна було обрано головою фракції БЮТБ замість Івана Кириленка. В той же час постать Кожем’якіна викликає чимало запитань (про що неодноразово писав Тиждень). У розпал судів над опозиційними лідерами на волю вийшов давній товариш Кожем’якіна Анатолій Макаренко, який проходив у справі RosUkrEnergo, згодом суд виправдав близького родича Кожем’якіна Владислава Ярцева, котрого звинувачували в отриманні хабара. Ще більше запитань до генерала постало під час двох голосувань мовного закону Колесніченка – Ківалова, коли опозиціонери, якими в парламентських стінах керує Кожем’якін, не спромоглися зірвати план дій влади. Пояснення щодо цих та низки інших питань, зокрема, пов’язаних із парламентськими виборами, звільненням Юлії Тимошенко, світоглядом Кожем’якіна тощо, Тиждень намагався отримати у нього самого. Хоч на деякі з них він так і не надав чітких відповідей.
У.Т.:Чому, попри всі запевнення опозиціонерів у готовності зірвати голосування за мовний законопроект, влада змогла його ухвалити без особливих труднощів?
–Я б не назвав ухвалення цього закону таким уже й райдужним для регіоналів: народний опір, керівництво парламенту подало у відставку, чисельні кримінальні справи, та й врешті-решт Закон не підписано і не втілено в життя. Однак якщо узагальнити, тією кількістю депутатів, які є в нашій фракції, ми нічого не можемо зробити в такій ситуації. По-перше, немає 226 голосів, по-друге, ми знали, що вони шулери, але сподівались, що не настільки. Зранку у вівторок я підійшов до Литвина і депутатів його фракції і запитав, чи розглядатиметься мовне питання. Литвин сказав мені, поклавши руку на серце: я гарантую, що цього не буде.
У.Т.: Слова про шулерів протягом останніх двох років від опозиції чути постійно. Чому ви нічого не навчились?
– Можна працювати на випередження, можна отримувати якусь оперативну інформацію. Але коли це стає несподіванкою для самого спікера і членів команди, з якою він працює, відреагувати важко. Але ані 25 квітня, ані 5 червня, ані 3 липня жодних домовленостей між фракцією «Батьківщини», мною та партією влади не було. Домовлятися з шулерами я не можу, бо в мене є принципи, які я не міняю на інтереси.
Я так наголошую на цьому, тому інколи у вашому виданні читаю безапеляційні твердження про те, як Кожем’якін чи Турчинов або Яценюк щось «злили», з кимось домовились тощо. Офіційно наголошую, що жодних змов не було. Також не погоджуюся з тим, що мовні питання мені начебто не болять. Я українець, мій батько – українець, мати – росіянка, але вже 50 років живе в Україні, і нас таких мільйони. Я народився і все життя жив в Україні, тож для мене мова – це як прапор бойової частини, який не можна втратити, тому що це її символ і честь. Я прийняв присягу Україні 1992 року, коли це робили аж ніяк не всі мої колеги. Другу присягу, моральну, прийняв перед українським народом 27 листопада 2004 року, коли як чинний офіцер СБУ, керівник управління з боротьби з оргзлочинністю, разом із генералами Скіпальським і Скибінецьким, піднявся на сцену Майдану. І ці речі не дають мені можливості вести якусь подвійну гру
У. Т.: У своєму інтерв’ю «Українській правді» ви розповідали про Андрія Клюєва. Зокрема, за вашими словами, його стосунки з президентом погіршились після того, як він не зумів відвернути вашу акцію на відкритті останньої парламентської сесії. Одразу постає запитання: це значить, що той потенційно міг якось зірвати вашу акцію і контактує з лідерами парламентської опозиції, насамперед з вами?
– Мені байдуже, як президент ставиться до того чи іншого члена своєї команди. Але я достатньо поінформована людина. Якісь перемовини чи контакти відбуваються між політиками з протилежних таборів, і вони мають бути, адже без цього немає політичного процесу. Справді, коли Андрій Петрович відповідав за парламент, він постійно відвідував засідання погоджувальної ради, у нас були певні розмови тощо. Але у мене немає жодних позаробочих стосунків ні з ким із партії влади. Однак є чимало людей, з якими ми просто по-людськи поважаємо одне одного. Такі є і у сесійній залі парламенту.
У. Т.: Назвіть прізвища провладних політиків, з якими ви підтримуєте певні контакти. Наприклад, ви згадували про свої розмови з Андрієм Портновим.
–Портнова я згадав у інтерв'ю тому, що бачився тоді з ним в кулуарах і розповів йому свою думку про Анатолія Макаренка. Крім цього контакту, жодних інших я з ним не мав. Коли Портнов був членом нашої команди, я підтримував із ним товариські стосунки. Але, на жаль, Андрій Володимирович пішов від нас у владу, склавши мандат. Зробив по-чесному.
Що стосується інших контактів, то, як голова фракції, я підтримую ділові відносини з керівниками фракцій: Єфремовим, Шаровим, Симоненком та іншими. Вважаю, що це нормально. У Верховній Раді працюють колишні правоохоронці, з якими разом працювали: я – в СБУ, вони – в МВС чи інших міністерствах. Наприклад, Олександр Кузьмук, Валерій Бевз, Василь Грицак та інші. Всі ці люди, військові, знають мене ще з попередньої роботи. Всі вони бачили, що я працював чесно і самотужки пройшов свій шлях від курсанта до генерала.
У.Т.: Торік влада порушила кримінальну справу проти чоловіка вашої сестри, заступника голови Солом’янської РДА в Києві Владислава Ярцева, а навесні цього року його виправдали. У ЗМІ була інформація, що ця справа є інструментом впливу на вас. Що ви скажете з цього приводу?
– Розгляд апеляційної скарги прокуратури щодо виправдувального вердикту стосовно Ярцева перенесли з 26 червня на 24 липня. І, думаю, його відтерміновуватимуть аж до самих виборів. Напевно, хтось сподівається якось на мене вплинути через цю справу. Але пробувати впливати на мене у такий спосіб – це доволі примітивно. У мене є чітка й конкретна інформація, що Ярцев, який, до речі, не мій зять, як писали, а брат моєї дружини, він не збирався, не домовлявся і не брав жодного хабара. Це чітко підтверджено матеріалами справи. Але процес тягнувся рік і чотири місяці, хоча, як правило, такі справи слухають місяць – два. І лише після рішення Конституційного Суду, яким, зокрема, записи телефонних розмов перестали бути доказами в суді, суддя автоматично не зміг продовжувати цю справу, адже єдиною підставою порушення справи був запис одного телефонного дзвінка, який зробив провокатор.
У.Т.: Як ви особисто пояснюєте те, що Ярцева не засудили?
–Я вам щойно пояснив. Якби суддя ухвалила якесь інше рішення, тим самим вона би повністю проігнорувала рішення Конституційного Суду, скоїла б злочин, за що разом зі слідчими та прокурорами мала була б сісти до в’язниці.
У. Т.: Чи не опозиція протягом останніх років двох не втомлюється повторювати, що правосуддя в Україні не існує як такого, і, за бажання, засудити можна будь-яку людину, незалежно від того, винувата вона чи ні. А про КСУ і мови немає, адже він ухвалює ті рішення, які потрібні владі.
–Це наша політична позиція, ми маємо достатньо фактів та аргументів, щоб довести, що правосуддя у нас переважно замовне. Але Ярцев не винуватий, і немає підстав для його засудження. Вони рік із гаком шукали, за що зачепитись, утім, так і не змогли. У нього одна проблема – він мій родич… Але на мене ніхто не виходив. Були спроби контактувати з адвокатами, були якісь натяки, але я відразу сказав припинити будь-які розмови з цього приводу, щоб не давати можливості для інших провокацій.
У.Т.: Наше видання нещодавно згадувало про те, як опозиція не змогла зірвати ратифікацію Харківських угод. За нашою інформацією, однією з причин стало те, що ви особисто чомусь не дали команди підпалювати димові шашки, які були у бютівців, і зробив це лише Андрій Парубій, і владі вдалося протиснути це питання. Чому ви тоді діяли так пасивно?
–А ви вважаєте, димові шашки для парламенту – це серйозно? Наші колеги виявили готовність взяти участь в акції і використали димові шашки. І що ж це дало? Суспільство має зрозуміти, що парламентаризм у нашій країні має набувати рис серйозного політичного органу. З цим складом Верховної Ради таке неможливо. Але нам всім необхідно виходити на цивілізований міжнародний рівень. Тепер слово за народом України.
У.Т.: Яким був план дій опозиції щодо зриву мовного проекту в другому читанні?
– У порядку денному цього питання не було. Понад те, я з’ясував тоді у Литвина, у керівника апарату Ради, у всіх управліннях, які відстежують появу цього законопроекту, у Яворівського, який мене постійно тримає в курсі цього питання, але я нізвідки не отримав інформації, що його розглядатимуть. А у нас, в обмеженого кола осіб, безперечно, був план, як не допустити розгляду мовного закону.
У.Т.: Хто входить до «обмеженого кола осіб»?
– Це керівництво фракції, керівництво штабу об’єднаної опозиції та лідери опозиційних партій, які формують об’єднану опозицію. 25 травня був план – і його виконали. Домовлялись лише п’ять осіб, лише за дві години до початку – і все вийшло. На жаль, до 5 червня почали готуватися за чотири дні, з обговореннями широким колом, нарадами тощо. Можливо, це і зашкодило. Але парламентська більшість ще може повернутися до повторного розгляду мовного законопроекту в другому читанні.
У.Т.: Ви вірите, що це станеться? Який сенс регіоналам йти на повторний розгляд у другому читанні?
– Якщо є бєзпрєдєл, як можна працювати?
У.Т.: Повернімося до 5 червня. Раніше ви заявили, що «нас зрадив хтось зі штабу». Ви знайшли цього зрадника?
– Зауважу, що в тексті інтерв’ю саме такого формулювання не було. А, по суті, припускаю, що інформацію могли передати. Ми неодноразово з цим стикалися. Але мені нецікаво з’ясовувати, хто саме і як.
У. Т.: Чому?
– За гроші та під тиском це могло зробити кілька осіб. Хіба в політиці мало запроданців? Тим більше, що у влади є можливість отримувати інформацію за допомогою оперативно-технічних засобів.
У.Т.:Багато хто каже, що внутрішня безпека в «Батьківщині» працює не найкраще, а в умовах жорсткого політичного протистояння це вкрай важливий момент.
– Гадаю, не слід тримати в напруженні своїх же партійців тим, що є якась Служба внутрішньої безпеки тощо. Внутрішня безпека, зовнішня безпека – це для правоохоронних органів. Контроль є з боку тих людей, які керують партією і схвалюють рішення. Я зараз цими питаннями не займаюсь, позаяк зосередився на керівництві фракцією.
У.Т.: Але є людина, відповідальна за внутрішню безпеку?
– Звісно, є людина, яка колись професійно займалася питаннями безпеки. Вона в будь-який час може дати правильні професійні консультації керівництву партії та блоку.
У.Т.: Хто це?
– Я б міг назвати прізвище, але воно вам нічого не скаже.
У.Т.: Повернімося до мовної тематики. Чому, попри всі заклики, в багатомільйонному Києві на вулицю вийшло так мало людей?
–У ситуації довкола мови є і позитивні, і негативні моменти. Позитивне те, що ми, як депутати, відразу відреагували, ніхто не затягував час. Отримавши інформацію від В’ячеслава Кириленка, який разом із колегами почав голодування, я дав команду за півгодини зібрати фракцію під Українським домом. І це було дуже вчасно, бо коли з’явився «Беркут», ми його зустріли чималим депутатським складом. Але ж ви бачите, що міліцію не цікавить, депутат ти чи ні – всіх лупцюють однаково.
Другий позитивний момент – президент не провів свою прес-конференцію, бо йому завадили люди. Скільки їх було – байдуже, бо навіть та кількість, яка зібралася, змогла завадити йому це зробити, і ми їм вдячні. Потім, погляньте, що відбувалося в парламенті. Більшість намагалася показати, що все гаразд, сесія триває, але ж де-факто ми маємо парламентську кризу. Володимир Литвин подав у відставку, як і наш віце-спікер Микола Томенко. І президент, намагаючись якось виправити ситуацію, збирав у себе керівництво парламенту та фракцій.
Однак опозиція ухвалила рішення: зустрічатися з Януковичем ми будемо лише в такому форматі: представники опозиції та представники партій, що входять до об’єднаної опозиції. І виключно в присутності преси.
У.Т.: Чому ваша фракція відмовилася від зустрічі з президентом?
– Вести серйозні перемовини сьогодні, на жаль, безперспективно. Якщо вони розпочнуться, їхніх учасників одразу ж звинуватять у намаганні непублічно домовитися, щось продати-купити тощо. А на зустрічі з президентом ми могли б багато чого йому розказати, але публічно. І насамперед, до чого призведе знищення української мови. Ми хотіли б наголосити на тому, що в Україні є політичні репресії та політичні в’язні. І ми хотіли б запропонувати йому вихід із цієї патової ситуації та порадити, як вийти з міжнародної політичної ізоляції.
У. Т.: Який?
– Сьогодні відбувається розгляд касаційної скарги Юлії Тимошенко. Все просто: ухвалється рішення про скасування обвинувального вироку суду, наш лідер виходить на свободу. Це і є вихід.
У. Т.: Як ви собі це уявляєте: ви розповідаєте Януковичу про касацію і він каже: добре, я зараз подзвоню у Вищий спец суд – і там ухвалять правильне рішення?
– А чому б ні? Не забуваймо і про інші можливості, наприклад, помилування. Президент може відпустити Тимошенко без будь-якого рішення суду, за станом здоров’я, за позицією Європи, з інших підстав. Він може дати команду своїй фракції підтримати декриміналізацію статті стосовно Тимошенко – і його фракція все зробить.
У.Т.: Знову повернімося до мови. Яке майбутнє в акції під Українським домом?
– Ми маємо таку ситуацію: закон ухвалено у неконституційний спосіб, і його не можна направляти на підпис президенту. Ми вимагали і вимагаємо скасування цього ганебного закону і зняття його взагалі з розгляду у Верховній Раді. Народ нас у цьому підтримує. Щодо заяв Януковича про дострокові парламентські вибори, у свою чергу, ми вимагатимемо проведення парламентських виборів разом із президентськими, за що вже ведемо збір підписів. Масову акцію під Українським домом треба припиняти, адже тактичну мету досягнено, але там залишаться намети і столи для збору підписів. А депутати від опозиції чергуватимуть біля Українського дому та проводитимуть там зустрічі з виборцями.
Головне, не сама дія, а результат. Тому радив своїм колегам орієнтуватися на головну мету – перемогу на виборах 28 жовтня. Бо прийде завтра під Український дім 10 тисяч «Беркуту», 20 тисяч, які усіх розгонять. А потім усі напишуть, що опозиція знов програла. Тому переконаний, що наша головна мета – перемога об’єднаної опозиції на парламентських виборах. Тоді й будуть скасовані остаточно всі незаконні рішення нинішньої більшості.
У.Т.: За рахунок чого? Ви ж знаєте результати соцопитувань.
–За рахунок того, що ми об’єднались, – це по-перше. А по-друге, ми робитимемо все, щоб наша діяльність була прозора, спрямована на підтримку демократії, щоб наші гасла та обіцянки не стали якоюсь повітряною кулькою, а виправдали сподівання тих, хто голосував за Тимошенко і тих, хто до нас долучиться потім. А головне, народ вже більше не потерпить того життя, що йому створила нинішня влада.
У.Т.: Давайте конкретніше: назвіть три кроки, за рахунок яких ви сподіваєтесь отримати перемогу по партійних списках, якої було б достатньо, щоб нівелювати перемогу влади по мажоритарних округах, в якій мало хто сумнівається.
– Наша нинішня позиція свідчить про те, що ми не такі, як вони, не такі, як Партія регіонів. Уже це нам дає змогу сподіватися, що український народ, який відчуває всі наслідки їхньої діяльності, візьме на себе відповідальність і прийме доленосне рішення 28 жовтня.
У. Т.: Дозвольте не погодитись із вашим твердженням про бонуси від об’єднання опозиції: сумарні рейтинги опозиційних партій, насамперед «Батьківщини» та «Фронту змін», на кілька відсотків вищі від тих, що має об’єднана опозиція.
– Народ заляканий і боїться сказати, що він підтримує опозицію. Справжній вибір він зробить уже в кабінках для голосування. І я переконаний, що об’єднання дало нам дуже багато. Наше завдання – 50% голосів по списках. І ми їх матимемо.
У. Т.: Опозиційні лідери, закликаючи підтримати їх на парламентських виборах, обіцяють виборцям дуже багато. Як ви маєте намір це зробити? Конституційної більшості вам не здобути, а отже, більшість ваших ініціатив елементарно заблокує президент.
– Спочатку ми маємо гідно дійти до 28 жовтня, треба виграти вибори, а далі вже працювати над тим, щоб наші обіцянки виконувалися.
У. Т.: Але ж ви даєте завідомо невиконувані обіцянки.
– Кожем’якін дає завідомо невиконувані обіцянки?
У.Т.: Переважно їх дають ваші партнери по опозиції.
– Так, ми і наші партнери по опозиції обіцяємо народу України зміни на краще, але це не фантазії. Це наш обов'язок –скасувати всі антинародні закони і рішення і почати працювати на благо країни та нашого народу. Діючи монолітно і рішуче, ми можемо і конституційну більшість отримати, і президента відправити на відпочинок. Якщо волевиявлення народу нам це дозволить.
У. Т.: Як керівник фракції ви впевнені, що після оприлюднення вашого партійного списку багато чинних нардепів з «Батьківщини», які там себе не знайдуть, вас не покинуть і відпрацюють решту каденції на належному рівні?
– Я гарантії не дам, бо це не за моїми правилами. Події іноді розгортаються так, що деякі речі стають непрогнозованими. Але більшість членів нашої фракції є достойними людьми, патріотами, і вони мають право бути кандидатами в наступний парламент, зокрема по списку. Але навіть якщо хтось не побачить себе в списку, або побачить, але на непрохідних місцях, то життя на цьому не завершується. І як керівник фракції я переконуватиму їх, що до 28 жовтня треба дійти єдиним загоном. Це важливо не лише для особистої репутації, а й для нашої політичної команди, України, Тимошенко, бо лише прийшовши до влади, ми зможемо її звільнити.
У.Т.: Ви вважаєте, що це достатня мотивація для тих депутатів, які не побачать себе в списку?
– Я докладатиму всіх можливих зусиль, щоб цієї мотивації було достатньо. Але ж я не всесильний… Дії кожної людини залежатимуть від її принципів, від її моралі, від її ставлення до тих ідеалів, які вона сповідувала, приходячи в нашу політичну силу.
Про списки рішення ухвалює з'їзд об'єднаної опозиції. Я безпосередньо не впливаю на процес складання списків, але на мою думку зважають, як на думку заступника голови партії та керівника фракції.
У.Т.: Ви кажете про неприпустимість «тушкування» в майбутньому парламенті. Утім, стосовно окремих постатей, які з’являються на керівних посадах у об’єднаній опозиції, викликають великі сумніви щодо їхньої порядності та чесності. Наприклад, стосовно керівника вашого штабу на Дніпропетровщині Андрія Павелка, близького до олігарха Ігоря Коломойського, керівника сумського штабу Олександра Лисенка – людини колишнього директора парламенту Олександра Волкова тощо.
– Контроль і відстоювання прозорості списків – вкрай важливе завдання, адже без цього не буде справжньої перемоги. Якщо мені надходитиме інформація про якихось конкретних осіб, я порушуватиму це питання на зборах об’єднаної опозиції.
У.Т.: Прозорість списків – добре гасло. Але ви могли б пояснити конкретний механізм, як ви її забезпечуватимете?
– Наразі не можу сказати вам про механізм, бо він мені невідомий. Я не член виборчого штабу, а керівник фракції. Але, сподіваюсь, що люди які контролюють це питання, зроблять це досконало, адже більше помилок народ нам не вибачить.
У. Т.: Як Юлія Тимошенко контактує з бютівською фракцією? І наскільки її ув’язнення розладнало діяльність фракції?
–Членам фракції важко працювати, коли їхній лідер залишається в полоні у ворога. Але ми пережили цю ситуацію, спростувавши всі прогнози, що ми розвалимось за два місяці, що розбіжимося, тощо. Зараз навпаки до нас починають повертатися депутати. Ми мобілізувались, перебудували ряди і наше завдання номер один – звільнити Тимошенко, завдання номер два – зберегти партію «Батьківщина», щоб Тимошенко після звільнення могла знову її очолити, завдання номер три – гідно опонувати владі, демонструвати суспільству, що ми інші.
Що стосується комунікації – це непросте і цікаве запитання. Я не розповідатиму про якесь листування, бо безпосередньо контактую із нею під час зустрічей. І доводжу до Юлії Володимирівни всю необхідну інформацію. У свою чергу, за її дорученнями влаштовую зустрічі з представниками інших партій та виконую інші завдання в рамках моєї компетенції. Щодо юридичних питань, координації дій її захисту тощо – цим займаються адвокати-фахівці. У нас є чіткий розподіл обов’язків.
У. Т.: Як шукають вихід із ситуації, коли керівництво партії чи фракції має одну думку, а Тимошенко – іншу?
–Завдяки військовій службі та роботі у правоохоронних органах я звик до дисципліни, зокрема партійної. Але, звісно ж, аби дійти остаточного рішення, ми спочатку все обговорюємо, іноді доводимо щось одне одному, дискутуємо. Однак будь-які рішення та дії, які відбуваються у фракції, я погоджую з Юлією Володимирівною і Олександром Валентиновичем. За ними останнє слово.
У.Т.: В такому разі, який рівень вашої самостійності? Якщо підійти не з формального боку? Наприклад, Чечетов теж виконує накази, які отримує згори та й годі…
– Рівень моєї самостійності визначений колом моїх функціональних обов’язків як керівника фракції. Це невеликий перелік, близько десяти пунктів. Я не Чечетов і ніколи ним не був і не буду. Є політично важливі питання, на які я отримую санкцію політради, Турчинова чи Тимошенко. А є питання оперативні і тактичні, з яких ухвалюю рішення самостійно, на що маю право. А згаданий вами пан з Партії регіонів такого права не має.
У. Т.: Нині в лавах опозиції з’явилися люди, які у своїй політичній біографії зарекомендували себе як конфліктні.
– Чимало авторитетних діячів, зокрема у ЗМІ, переконували політиків йти один одному назустріч. І наше об’єднання – це серйозний крок у цьому напрямку. Ледь не до кожного лідера партій – учасників об’єднаної опозиції є певні претензії. Але ці претензії ми тримаємо в собі. Анатолій Гриценко, як і В’ячеслав Кириленко, як і Борис Тарасюк, Микола Катеринчук, як і інші – це люди з потужним потенціалом, я їх поважаю. У них є свій погляд на певні політичні аспекти, у них є досвід і вміння доводити свою позицію до виборців. І нехтувати цим ми не можемо. Зі свого боку я робитиму те, що мені казала Юлія Володимирівна під час нашої зустрічі у січні: миритись, поступатись, шукати компроміс.
У.Т.: Віталія Кличка ви так і не змогли залучити до лав об’єднаної опозиції. Зараз, коли стало зрозуміло, що він піде на вибори окремо від вас, ви можете розповісти про суть ваших переговорів: що ви пропонували Кличку, що він пропонував вам і чому об’єднання так і не відбулося?
– Особисто я не проводив жодної зустрічі з Віталієм і не був присутній на жодних переговорах з ним. Але знаю, що він листувався з Тимошенко і Луценком, неодноразово зустрічався з Турчиновим і з іншими керівниками опозиційних партій. Але чому такого об’єднання не сталося, я сказати не можу. Знаючи про ситуацію лише з їхніх слів, не маю морального права щось коментувати.
У. Т.: Цікаво було б дізнатися ваші світоглядні позиції. Ви підтримуєте зрівняння в статусі воїнів УПА та Червоної армії?
– Я офіцер, людина військова. І підтримую дії кожної людини, яка одягла форму, взяла зброю і піша захищати Батьківщину. Вітчизну захищала і Червона армія, бійці якої вже отримали визнання, і Українська повстанська армія, і цих людей треба поважати і трактувати перед законом так, як і бійців Червоної армії. Річ у тім, що з історії та архівів спецслужб знаю правду про УПА і знаю, що багато з того, що нам розповідали в радянські роки, не відповідає дійсності. Там було чималопрофесійних військових і справжніх патріотів, які виконували свою священну місію.
У.Т.: Це правда, що ваш батько, працюючи в спецслужбі, займався безпосередньо боротьбою з «українським буржуазним націоналізмом»?
– Мій батько займався гуманітарними питаннями, зокрема освітою, навчальними закладами та християнськими і мусульманськими фундаменталістськими сектами, які почали з’являтися на території Радянського Союзу і могли становити терористичну загрозу в 1970–1980-х роках. І я пишаюся тим, що саме Анатолій Кожем’якін створював в незалежній Україні напрямок боротьби з корупцією та оргзлочинністю з 1992 по 1994 роки. Він керував низкою важливих і успішних операцій. Це не сподобалось тодішньому керівництву держави –і занадто прискіпливого генерала тоді відправили зі столиці, так би мовити, в заслання – до Одеської області. Мій батько і там налагодив боротьбу з корупцією та оргзлочинністю, адже ви розумієте, що таке Одеса – порт, ринок «7-й кілометр»… Це знову ж таки не стало до вподоби іншому президенту, вже Леоніду Кучмі – мого батька було звільнено. У 2005 році він загинув за нез’ясованих обставин в Одеській області. Він для мене завжди був авторитетом, людиною честі, яка по-справжньому вболівала за безпеку своєї країни.
У.Т.: Вас уважають людиною, яка скептично ставиться до євроатлантичної інтеграції України. Ви вважаєте, що майбутнє України має бути пов’язано з НАТО?
–Просто я реаліст і розумію, що Україна прямо зараз не може стати членом того ж НАТО. Але ми маємо бути гідними статусу спостерігача при цій організації, або ж брати певну участь в діях Альянсу. НАТО зараз є радше політичною, а не військовою організацією, тож наша участь в ньому стала б ознакою міжнародного визнання нашої країни.
У.Т.: Чи має Україна брати участь у якихось інтеграційних проектах, очолюваних Російською Федерацією?
– Після кризи у відносинах України з Росією 2009 року я обстоюю позицію того, щоб наші відносини ґрунтувалися виключно на взаємоповазі, а не так, як це сьогодні: «ми хочемо – ви робите».