Інтернет стоїть на роздоріжжі. Побудований знизу вгору та підживлюваний людьми, він став потужним економічним двигуном та позитивною соціальною силою. Але його успіх викликав тривожну реацію. Репресивні режими по всьому світу створюють або пропонують заходи, які обмежують свободу слова та впливають на основні права людини. На сьогодні кількість урядів, які здійснюють цензуру Інтернету зросла до 40 порівняно з двома в 2002 році. І ця цифра продовжує рости, загрожуючи знищити Інтернет у тому вигляді, яким його знали я і ви.
Деякі з цих кроків є реакцією на різноманітну шкоду, яка може бути завднана або вже пропагується через мережу. Як і майже будь-яка інфраструктура Інтернет може стати предметом зловживань, а його користувачі можуть постраждати. Втім ми повинні попіклуватися про те, щоб лікування цих хвороб не завдало більшої шкоди, ніж користі. Переваги відкритого та доступого Інтернету майже незліченні, і їх втрата може завдати значних соціальних та економічних збитків.
На цьому тлі відкривається новий фронт боротьби за інтернет – у Міжнародному союзі електрозв’язку (МСЕ), організації, створеній в рамках ООН та яка налічує 193 члени. Нині вона здійснює перегляд міжнародних угод, що регулюють телекомунікації та на саміті, призначеному на грудень в Дубаї, прагнутиме розширити свою регулятивну владу на Інтернет.
Такий крок матиме потенційно глибокі, і, на моє переконання, небезпечні наслідки для майбутнього Інтернету та всіх його користувачів.
Наразі МСЕ зосереджується на телекомунікаціних мережах та присвоєнні радіочастот, а не на Інтернеті як такому. Деякі члени прагнуть розширити сферу охолення угоди про агенцію на регулювання Інтернету. Кожен з 193 членів отримує голос незалежно від його ставлення до прав людини, і звичайної більшості достатньо, щоб домогтися змін. Переговори ведуться переважно між урядами з дуже обмеженим доступом для громадянського суспільства та інших спостерігачів. Коли я допомагав розробляти відкриті стандарти, які комп'ютери використовують, щоб зв`язуватись один з одним у мережі, я сподівався, але не міг передбачити, як вони будуть цвісти і як багато людської винахідливості вони розкриють. Який секретний соус викликав такий успіх? Мережа змогла процвітати завдяки тому, що уряди переважно дозволили Інтернету зростати органічно, за співпраці громадянського суспільства, академічних кіл, приватного сектору та добровільних органів зі стандартизації щодо питань розробки, експлуатації та управління.
Але МСЕ навпаки створює значні перешкоди для участі громадянського суспільства. До статусу спеціальної агенції ООН він виріс з Міжнародного телеграфного союзу, створеного у 1865 році. Договір, що регулює діяльність агентства, до якого востаннє зміни вносились у 1988 році, закріпив практики, які переважно Інтернет не зачіпали.
У той час як багато урядів прагнуть підтримувати гнучкий режим для швидко змінюваних Інтернет-технологій, інші чітко висловлюють бажання поставити мережу під контроль з боку єдиного органу ООН або іншого міжурядового органу.
У червні минулого року тодішній прем`єр-міністр Владімір Путін заявив, що метою Росії та її союзників є «встановлення міжнародного контролю над Інтернетом» через МСЕ. А в вересні 2011 року Китай, Росія, Таджикистан та Узбекистан надіслали в Генеральну асамблею ООН пропозицію про «Міжнародний кодекс поведінки для інформаційної безпеки» з метою створення керованих урядами «міжнародних норм та правил, які б стандартизували поведінку країн з питань, які стосуються інформації та кіберпростору».
З боку МСЕ також з’явилось кілька інших пропозицій. За повідомленнями, деякі авторитарні режими хочуть заборонити анонімність в Інтернеті, що б допомогло знайти та заарештувати дисидентів. Інші пропонують передати приватні системи, які управляють доменними іменами та інтернет-адресами, Організації Об’єднаних Націй.
Такі пропозиції дають шлях політиці, яка уможливлює державний контроль, але значно зменшує можливості «іновацій без дозволу», котрі лежать в основі надзвичайного інтернет-залежного економічного розвитку, не кажучи вже про зневагу до прав людини.
Деякі країни висловили прихильність до таких пропозицій. Вони стурбовані надзвичайною роллю, яку, як вони вважають, грають США в спрямуванні та розвитку політики стосовно Інтернету. Дехто вважає, що статус-кво грає на користь великих світових Інтернет-компаній. Інші ж вірять, що МСЕ може пришвидшити поширення доступу до Інтернету в країнах, що розвиваються.
Рішення, які приймуть в Дубаї в грудні мають потенціал закрити мережу в урядові наручники. Щоб не допустити цього і зберегти Інетрнет відкритим та вільним для майбутніх поколінь нам потрібно запобігти фундаментальним змінам у регулюванні Інтернету.
Я закликаю вас вжити заходів вже зараз: наполягайте на тому, щоб дискусія про управління інтернетом була прозорою та відкритою для всіх зацікавлених сторін.
Про автора: головний проповідник Інтернету в Google. Разом з американським вченим Бобом Каном Серф вважається «батьком Інтернету».
© 2012 The New York Times