Андрій Парубій, «Наша Україна – Народна Самооборона»:
Безумовно, це одна з найбільш жорстких резолюцій Європи щодо України. Вимога демократичності виборів і участі в них лідерів опозиції – це та тема, яка звучить давно, але на цей раз вона виписано жорстко і чітко. Це демонструє, що українська влада заходить в глухий кут у міжнародних відносинах. Найстрашніше, що Янукович за досить короткий час зумів зупинити рух України до Європи. Чи він зупиниться на цьому шляху – мені сказати важко. Бо досі він або залишався глухим до будь-яких звернень, або цинічно їх ігнорував. Тому я думаю, що шлях в Європу для українців лежить тільки через усунення Януковича від влади. Поки він при владі, євроінтеграція для України ставатиме дедалі примарнішою. ЄС робить все можливе, щоб Україна ставала частинкою європейського співтовариства і намагається переламати Януковича в його позиції, яка призводить до політичних переслідувань, порушень свободи слова та інших свобод.
Володимир Макеєнко, Партія регіонів:
Перш за все, треба відзначити, що саму резолюцію ухвалювало з десяток європарламентарів. Перефразовуючи анекдот, «і ці люди будуть нас вчити не колупатися в носі?!» Якщо по суті, в Європі проходять свої власні вибори різних рівнів. Правляча партія Німеччини на місцевих виборах втрачає популярність, і використовує події в Україні, щоб відволікти увагу від внутрішніх проблем. Ми мільйон разів стукались в європейські двері, але і рік, і п’ять, і десять років тому, вони закривали їх перед нами. Прийміть нас і ми моментально адаптуємо законодавство під ваші норми і житимемо за вашими правилами! Але вони не хочуть допомагати нам. Якщо вони не хочуть бачити нас членами ЄС, вони завтра знайдуть якісь нові причини. Треба дивитися на проблему ширше, уявляючи трикутник Україна-ЄС-Росія, треба розуміти, де проходять газопроводи, і кому на руку Європа грає такими своїми заявами.
Микола Томенко, БЮТ-«Батьківщина»:
Вибірковість української влади поширюється не лише на правосуддя, а й на те, як вони читають міжнародні документи. Ось вони побачили, що в тексті резолюції не закликається до політичного бойкоту ЄВРО-2012 – і зробили висновок, що це дуже провладна резолюція. При тому, що в ній містяться прямі норми щодо участі Тимошенко, Луценка, Іваненка у виборах, їх належного лікування. Тому я займаю досить песимістичну позицію і вважаю, що цю резолюцію спіткає доля всіх попередніх. Я думаю, настав час переходити до санкцій, але не до України як держави, а до конкретних високопосадовців, які на них заслужили.
Володимир Каплієнко, «Реформи заради майбутнього»:
Все, що відбувається навколо України, є намаганням вливати на ситуацію всередині нашої держави, і я сприймаю це негативно. Безперечно, ми проти того, що відбувається з Тимошенко та Луценком, адже не можна використовувати всю сьогоднішню повноту влади для того, щоб знущатись над тими, хто не може дати відповідь. Водночас суто політична складова дає можливість Європі нав’язувати ту позицію, яка вигідна їй. Чому Україна не в ЄС? Не через те, що у нас є якісь проблеми, а лише тому, що ми там не потрібні. Сьогодні представники української опозиції, м’яко кажучи, забули про інтереси власної держави. Не можна принижувати свою державу за кордоном, щоб отримати миттєві дивіденди. Безумовно, ми б хотіли, щоб Україна жила в злагоді з усіма своїми сусідами, ми за багатовекторність – але без ультиматумів.
Олег Зарубинський, Народна партія:
Формат вимог – це тиск на країну, яка непідвладна рішенням Європарламенту. В самому ЄС є чимало проблем з дотриманням прав людини. Україні, безумовно, треба прислуховуватися до думки Європарламенту. Але ми повинні розуміти, що певні політики, наприклад, в Німеччині, фактично, втрутилися у внутрішньополітичну боротьбу в Україні, ставши бік однієї з сторін і дискредитуючи іншу. До позиції ЄС, ОБСЄ, НАТО та інших організацій треба прислуховуватись, але винятково через призму реальної ситуації в Україні. Заради пристойності Європарламент хоч десь міг би згадати про європейську перспективу України. Чому, коли українські ЗМІ потішаються з того, що Меркель пройшла повз Януковича, вони не звертають увагу на те, що вона цілується з великим демократом та поборником прав людини і свободи слова Владіміром Путіним?.. За геополітичними розкладами, інтереси Німеччини та Росії збігаються в тому, щоб Україна не була членом ЄС.
Володимир Олійник, Партія регіонів:
Резолюція Європарламенту досить емоційна та суперечлива. З одного боку, вимагається негайне звільнення Тимошенко, з іншого – згадується розгляд її справи в касаційній інстанції. Це є прямим тиском на суд по розгляду конкретної справи. Європейці не назвуть жодного подібного прикладу щодо власного судочинства. Цю резолюцію треба виконувати винятково в руслі вітчизняного законодавства, а не політичних рішень. Інакше ми зруйнуємо увесь правовий порядок. Загалом, я не побачив в цій резолюції нічого, що б не звучало раніше. Навпаки, є моменти, які зникли – зокрема, щодо закликів до бойкоту ЄВРО-2012, які активно лунали ще два-три тижні тому. Якщо Європа тисне на нас з тим, щоб ми реформували наше правосуддя, – це одна справа, якщо ж щодо конкретних справ – зовсім інша. Щодо необхідності ув’язненим лідерів опозиції брати участь у виборах – а якщо опозиція на них тріумфально переможе, що, президенту варто буде скасувати вибори?!
Остап Семерак, БЮТ-«Батьківщина»:
Наслідки ця резолюція, безперечно, матиме. Стосунки між Україною та ЄС – двосторонні, це дорога з зустрічним рухом. Якщо один з суб’єктів цих відносин на це не зважає, то інший мусить зважати. Перше – Україна вже відчуває охолодження відносин з ЄС, Україна недоотримує кредитів та грантових програм від європейських та світових інституцій. Друге – це поганий сигнал для інвесторів з ЄС та всього світу. Третє – персональні санкції стосовно певних чиновників, про що йшлося під час обговорення резолюції в Європарламенті. Поки що цього не було внесено в резолюцію, що стало насідком компромісу між європейськими соціалістами та європейськими народниками. Але ми бачимо, що ставлення Європи рухається в напрямку засудження дій українських керівників та запровадження проти них персональних санкцій. За ситуацією з політв’язнями в Україні стоїть одна людина – Янукович. І всі його дії мотивуються не інтересами держави, а лише його персональними бажаннями, які мені, не будучи психологом, прогнозувати важко. Арсенал впливу на ситуацію у Європи звужується. Залишаються лише санкції, насамперед персональні – проти українського керівництва. Можливо це зможе подіяти.
Читайте також: Резолюція Європейського Парламенту щодо України (повний текст)