Внаслідок проведення сталінської «революції згори» у 1930-х роках на зміну традиційній патріархальній сім’ї індустріальної доби (яку Владімір Лєнін називав «домашнім рабством жінки») прийшла нова етакратична гендерна модель (див. словничок).
На відміну від західних держав, де процес емансипації був еволюційним, органічним і тривалим, сутність більшовицької гендерної політики зводилася до визнання механічної рівності між чоловіками та жінками. Своєрідним маркером для розподілу суспільних ролей виступала біологічна відмінність між статями (яскравим прикладом тут може слугувати радянська стрічка «Весілля в Малинівці», де дівчина Оксана була «звичайною людиною, тільки з косою»).
Читайте також: Як створювався homo sovieticus
НЕПИСАНІ ПРАВИЛА
Водночас держава підтримувала особливу роль жінки в суспільстві, задаючи межі домінуючого гендерного контракту (неписаних регул взаємодії, прав та обов’язків статей у приватній та публічній сферах). Із процесом масового залучення жінок до праці, зокрема й до найважчої у фізичному плані (ця «традиція» вкоренилася настільки, що чимало сучасних наших співвітчизниць за копійки готові трудитись у важких умовах), та громадської активності значно зросла їхня суспільна значущість, що супроводжувалося розширенням кола обов’язків та посиленням відповідальності. За більшовицькою моделлю, жінка мусила працювати повний робочий день, виховувати дітей і водночас доглядати за домогосподарством, опікуватись родичами похилого віку.
Її праця, мобілізована державою поза безпосередньою економічною необхідністю, й материнство були піднесені до рангу громадянського обов’язку. Культ матері, який розвинувся в СРСР за часів Сталіна, мав банальну прагматичну основу – сприяти збільшенню народонаселення.
Сімейним законодавством СРСР 1968-го підтверджено було центральну роль жінки в сім’ї з посиланням на те, що їй «забезпечуються необхідні соціально-побутові умови для поєднання щасливого материнства з усе більш активною і творчою участю у виробничому та суспільно-політичному житті». Щоправда, відпустка у зв’язку з вагітністю була зовсім незначною: лише 56 днів до пологів і 56 після. Логіка проста – потрібно було максимально задіяти жінку на виробництві. Тільки у 1980-х роках радянські матері здобули право на додаткову відпустку по догляду за дитиною до моменту досягнення нею півтора року. До того ж надавано її було без збереження заробітної плати.
У радянський період дотації на дитину виплачували тільки, починаючи з четвертого малюка (середньостатистична сім’я в СРСР мала до трьох дітей). Державі насамперед потрібні були матері-працівниці.
Водночас доступ до всіх видів праці й декларована громадянська рівність не стосувалися політики. Жінки могли претендувати на членство у партії, та аж ніяк не на участь у її керівних органах. Вони обіймали «декоративні» керівні посади: очолювали ради, профспілки, комсомольські організації тощо. Сама радянська партійна номенклатура мала яскраво виражену патріархальну сутність. За Союзу тільки одна представниця чарівної статі побувала в міністрах – Єкатєріна Фурцева.
На повагу заслуговувала тільки та жінка, яка займалася чоловічою працею. Зарплата в Країні Рад була маленька, щоб людина будь-якої статі й становища весь час трудилась, аби забезпечити себе. Сподіватися, що її прогодує чоловік, дружині не випадало з огляду на особливі принади «соціалістичного раю». Якщо жінка обирала насамперед звичні для неї обов’язки: догляд за домом, народження та виховання дітей, вона зазнавала суспільного осуду, її таврували «безробітницею», «ледаркою» та «баринею».
Довгий час офіційна ідеологія заперечувала сексуальність і тілесність радянських трудівниць. Це суспільне табу особливо виявлялось у царині моди. Зокрема, в період культу особи панувала заборона на одяг, який підкреслював жіночі форми. До середини 1950-х наші співвітчизниці не носили декольте, використовували «плечики», одягали довгі й широкі спідниці тощо. Вбрання громадянок СРСР не повинне було увиразнювати їхніх принад, мало бути скромним і максимально простим (бажано «прямокутним»). Політика, яку радянський соціолог Іґорь Кон назвав безстатевим сексизмом (з однаковим трактуванням обох статей), не визнавала за жінками права на плотське самовираження, яке було невід’ємною складовою емансипації на Заході в 1950–1960-х роках. Упродовж наступних двох десятиліть «червона» пропаганда всіляко протиставляла порядну й високоморальну радянську жінку аморальній західній.
Читайте також: Про чоловіків і гендерну рівність.Як патріархат дискримінує чоловіків?
АТРОФУВАННЯ ЧОЛОВІЧОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
«Потрійне» навантаження на жінок супроводжувалось поступовою трансформацією інститутів шлюбу й материнства, а також звуженням кола обов’язків чоловіків. Нова гендерна система в умовах державного регулювання заклала міну вповільненої дії посиленого атрофування їхньої відповідальності за свої сім’ї, поступової моральної деградації і навіть маргіналізації.
До масового «вихолощення» чоловіків спричинилися також світові війни, масові репресії, голодомори, етнічні чистки, які завдали непоправних демографічних утрат, зокрема в Україні. За спостереженням демографів, війни, епідемії та голод якнайбільше «косять» саме чоловічу частину людства. Однак сталінський режим масштабними репресіями згубно вплинув і на масову психологію, насадивши замість традиційної патріархальної чоловічої вищості в родині та поза нею принципи «не висувайся» й «будь, як усі». Компенсацією чоловічого невдоволення своїм его стали алкоголізм та побутові бійки, ради яким не могли дати ані парткоми, ані місцевкоми аж до кінця існування СРСР. Звідси розвинулася й кричуща невідповідність між гіпертрофованим чоловічим «я», котре в умовах совка можна було демонструвати друзям у пивниці або власній дружині на кухні, й змаргіналізованим до жалюгідності можливостям його реалізувати. Таким чином тоталітарний режим винищив найбільш пасіонарну частину суспільства і сприяв формуванню духу сервілізму та прислужництва, а це ще більше посилило моральний занепад суспільства, особливо його чоловічої частини, котра тією чи тією мірою була задіяна в суспільно-політичній сфері.
У другій половині 1950-х – на початку 1960-х років обмежена лібералізація суспільства і «приватизація» особистого життя поступово послабили дію більшовицького гендерного кодексу й підштовхнули до появи альтернативної інтерпретації жіночності й чоловічості в СРСР. У цей час увиразнилася роль не регульованих державою «тіньових» гендерних контрактів, що стали реакцією на умови життя в радянських реаліях і наслідком прагнення пристосуватись до них.
У повсякденній сфері соціального відтворення від жінки очікували традиційного: турботи, обслуговування, реального й символічного материнства, а також виконання функцій, які компенсували нерозвиненість відповідного сервісу й дефіцит товарів широкого вжитку. Офіційне надання переваги моделі сім’ї, яка базувалася саме навколо неї, було закріплено в Конституції СРСР 1977-го, що визначала роль жінки в суспільстві як «трудівниці, матері, виховательки своїх дітей і домогосподарки». Водночас набули поширення практики самотнього й вимушеного материнства, що не вписувались в офіційний канон сім’ї «як головної ланки суспільства». Нелегітимна гендерна модель повсякчас зазнавала переслідувань з боку комуністичної влади як така, що суперечила «радянському способові життя».
Читайте також: Привид патріархату
Стратегії виживання в умовах брєжнєвського застою посилили жіночу гендерну роль. Уміння дістати харчові продукти, забезпечити сім’ю одягом, улаштувати дитину в садочок і хорошу школу, організувати візит літніх родичів до кваліфікованого лікаря чи прийом гостей – все це визначало соціальну компетентність домогосподарки. Становище радянської жінки надавало їй відповідальності, сили, здатності до управління іншими, залежними від її турботи. У таких умовах продовжувалася інфантилізація чоловіка, не здатного взяти на себе частину побутових обов’язків і водночас неспроможного повноцінно реалізуватися в соціальному плані. У 1970–1980-х роках радянський кінематограф відгукнувся на «тенденцію»: солдатів і «освоювачів цілини» на екранах замінили невибагливі працівники якогось НДІ, скромні інженери чи нерішучі лікарі (згадаймо персонажів Андрєя Мягкова Женю Лукашина з «Іронії долі» та Анатолія Новосєльцева зі «Службового роману»).
Після розпаду СРСР трансформація гендерних відносин супроводжувалася своєрідним «патріархальним ренесансом», який виніс на поверхню архаїчні й домодерні стереотипи в уявленні про роль жінки в сім’ї та соціумі. Та, попри структурні зміни й виникнення нових гендерних практик, правила, норми і традиції, які походять від радянських моделей поведінки, усе ще стійкі, що, зокрема, підтверджено статистикою зайнятості.
СЛОВНИЧОК
Етакратична гендерна система (фр. état – держава, давньогрец. κράτος – влада, сила) передбачає суворий держконтроль у приватній сфері. В СРСР закріплювала за жінкою роль, залежну від держави, що на практиці призводидо до відтворення патріархальної системи відносин.
Маскулінність – (лат. masculīnus – чоловічий) риси особистості, які традиційно вважаються чоловічими.
Андрогінність – (грец. ανηρ – чоловік, γυνή – жінка) одночасна присутність у людини рис, які вважаються властивими й чоловікові, й жінці.
Читайте також: Привіт від Клари Цеткін