Необхідність виконання вимог Парламентської Асамблеї Ради Європи до квітневої сесії організації стала одною із найулюбленіших тем чинної влади. Розмови про необхідність їх дотриматись, заяви про створення робочих груп, які б мали підготувати грунт для реалізації рекомендацій ПАРЄ, прописаних в останній резолюції по Україні, прийняття відповідних постанов Верховної Ради… Але далі декларацій справа не просувається. Поки що своїми діями влада демонструє, що слідуватиме рекомендаціям ПАРЄ з точністю до навпаки.
На межі цинізму
У відповідь на рекомендацію «негайно звільнити колишніх членів уряду та дозволити їм брати участь у наступних парламентських виборах» з’явився вердикт Печерського суду по справі екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка: чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна. А екс-прем’єр Юлія Тимошенко, до якої ПАРЄ вимагала ще в січні допустити незалежних лікарів, з-за грат продовжує воювати за надання медичної допомоги. Під вартою залишається і колишній виконувач обов’язків міністра оборони Валерій Іващенко, якого Рада Європи радить терміново звільнити з-під арешту, доки судовий процес проти нього не завершений.
Янукович, щоправда, стверджує, що готовий піти на певні поступки у «питанні колишніх урядовців», зокрема помилувати Тимошенко після закінчення усіх судових процесів. Проте така заява скидається на політтехнологію, що використовується, аби ще раз пояснити Заходу, зокрема і ПАРЄ: пропонується звільнити не переслідуваного політика, а злочинця.
Рада Європи вимагає прибрати з Кримінального кодексу статті 364 та 365 щодо перевищення влади або службових повноважень і зняти звинувачення проти колишніх урядовців, яких судять на основі цих положень. «Оф-рекордз» представники парламентської більшості визнають, що в Україні функціонує вибіркове правосуддя, а справами проти екс-прем’єра Тимошенко та членів її команди у стосунках з Європою влада загнала себе в глухий кут. Однак, на початку лютого парламентська більшість провалила голосування за законопроект бютівця Віктора Швеця, яким пропонувалось внести відповідні зміни до КПК. Ніхто з народних депутатів не дає гарантій, що рекомендації ПАРЄ по цих положеннях будуть враховані при підготовці проекту Кримінально-процесуального кодексу до другого читання. Хоча в останньому з телевізійних інтерв’ю президент Янукович стверджує, що є прихильником перегляду справ опозиційних політиків після схвалення проекту КПК парламентом.
Термінове ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу, у якому будуть закріплені механізми, що забезпечать рівність сторін звинувачення і захисту в суді, також є однією з вимог ПАРЄ. Але проект КПК за авторством президента, завершення роботи над яким очікується на початку квітня, оцінюється експертами неоднозначно.
Юристи побоюються, що повної змагальності сторін новий закон не гарантуватиме. Так експерти вказують на норму, відповідно до якої суд, у випадку встановлення «очевидної недопустимості доказу» під час судового розгляду – визнає цей доказ недопустимим. А це тягне за собою неможливість дослідження такого аргументу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. На практиці це може означати, що які б докази сторона захисту не шукала, вони можуть виявитись «очевидно недопустимими». Інший недолік, на який вказують юристи: закріплення положеннями проекту КПК залежності слідчого від прокурора: прокурор, згідно з новим кодексом, може давати прямі вказівки слідчому. При цьому, якщо слідчий не виконує прямих вказівок прокурора, він несе кримінальну відповідальність.
Народні депутати не радять сподіватися і на реалізацію вимог ПАРЄ щодо забезпечення незалежності судової влади, оскільки більшість з них потребує змін до Конституції, на що відповідно до встановленої процедури корегування Основного Закону потрібно дві сесії парламенту. Так само навряд чи буде врахована рекомендація розпочати конституційний процес до парламентських виборів.
Справжнє ставлення влади до позиції євроспільноти (адже позиції подібні до прописаних у резолюції ПАРЄ озвучують і чиновники ЄС і лідери країн Заходу) демонструє і розгляд у стінах Верховної Ради постанови парламенту щодо реалізації рекомендацій Ради Європи. Текст постанови, який готувався профільним парламентським комітетом із закордонних справ, що контролюється опозицією, пропрезидентській більшості не сподобався. Очевидно, протест у регіоналів викликали положення документу про декриміналізацію статті 354 і 365 КПК «як таких що не відповідають принципам верховенства права». Текст проекту постанови також закликав «президента як гаранта конституції і прав людини використати усі наявні правові засоби та конституційні повноваження щоб звільнити колишніх членів уряду України та представників опозиції та дозволити їм брати учать у парламентській кампанії 2012 року». Всі ці вимоги майже дослівно повторювали рекомендації, викладені у резолюції Асамблеї. Регіонали швидко внесли альтернативний проект за авторством свого депутата Івана Попеску, в якому йшлося про забов’язання України перед Радою Європи забезпечити дотримання прав нацменшин, але не згадувалися вимоги, прописані в останній резолюції з українського питання. Але постанову Попеску не пропустив профільний комітет. Голосування за варіант від опозиції, заплановане на 24 лютого, було зірвано. Члени комітету ВР із закордонних справ прогнозують, що безуспішними будуть і подальші спроби отримати схвалення документу парламентом.
Привид виконання
Ігноруючи по суті більшість рекомендацій ПАРЄ, влада енергійно імітує видимість їх сумлінного виконання.
У перший день лютого глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін заявив, що Віктор Янукович сформував робочу групу, яка має працювати над втіленням рекомендацій, викладених у резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 26 січня. «Президент вимагає побудувати роботу таким чином, щоб до наступного засідання Асамблеї, де слухатиметься звіт Моніторингового комітету ПАРЄ, максимальну кількість зауважень, викладених у резолюції, було знято», – повідомив Льовочкін.
Тижденьодразу ж взявся з’ясовувати, яким саме чином будуватиметься робота сформованої президентом групи, хто увійшов до її складу і що саме належить до сфери компетенції цих осіб. Але інформація про діяльність групи виявилась ледь не державною таємницею. У парламенті про робочу групу майже нічого не чули. Тиждень намагався розпитати про неї спікера Володимира Литвина. Він повідомив, що інформацією про склад групи не володіє, а його долучатись до її роботи не запрошували. Голова парламенту припустив, що створена президентом робоча група займатиметься розробкою подальших реформ у правоохоронній сфері.
Дістати необхідно інформацію із джерел з АП також не вдалося. Працівники апарату АП, з якими спілкувався Тиждень, зізнавалися, що про склад робочої групи по виконанню рекомендацій ПАРЄ не знають і про її формування так само, як і журналісти, вони дізнались із заяви Льовочкіна. Спроби отримати від працівників прес-служби необхідну інформацію у телефонних інтрев’ю виявилися невдалими. Як пояснювали у прес-службі, «людей, які в курсі справи, і від яких можна було б отримати відповідь, на той час не було в офісі».
Не надто інформативною була і відповідь АП на письмовий запит Тижня.
«До складу робочої групи включено представників керівництва АПУ, зокрема, заступників Глави Адміністрації Президента України та Радники Президента. Кожен з них працюватиме над виконанням рекомендацій ПАРЄ за власним напрямком, закріпленим відповідно до розподілу обов’язків в АПУ. На початку лютого відбулося перше засідання робочої групи, на якому було розподілено пункти Резолюції ПАРЄ за сферами відповідальності кожного з учасників робочої групи», – повідомлялось у відповіді, написаній від імені прес-служби президента. «З урахуванням практичного характеру групи, її створення не було оформлено окремим нормативно-правовим актом» – йшлось у листі від прес-служби.
Відповіді на другий запит з проханням повідомити, хто ж очолює робочу групу, і назвати конкретні прізвища тих, кого закріпили за реалізацією кожного з пунктів резолюції, редакція Тижня чекає досі. А атмосфера секретності навколо робочої групи в АП змушує робити невтішні висновки – діяльність цієї новосформованої структури – лише імітація роботи над виконанням рекомендацій ПАРЄ.
Ризики імітації
Тим часом у Європі все різкіше дають зрозуміти українській владі: якщо Київ найближчим часом не змінить стилю поведінки, не довго дочекатися до запровадження проти санкцій проти України.
Член ПАРЄ Лука Волонте в інтерв’ю Тижню підкреслив, що якщо Україна діятиме всупереч рекомендаціям Асамблеї, тема санкцій виникає автоматично і може завершитися призупиненням повноважень української делегації. У той же час екс-суддя Європейського суду з прав людини Володимир Буткевич припускає, що Страсбурзький суд змусить своїм рішенням звільнити Тимошенко та Луценка. А після офіційного рішення Європейського суду ПАРЄ може вдатись до санкцій проти України.
Та Україна ризикує зіпсувати стосунки не лише з ПАРЄ, а й з іншими європейськими інститутами, зокрема з ЄС. Непрямим доказом погіршення стосунків з ЄС є реакція голови представництва Євросоюзу в Україні Жозе Мануеля Пінту Тешейри на вирок екс-міністру Луценку. Єврочиновник заявив, що концентрація влади в руках Януковича не дала обіцяного результату – ефективної боротьби з корупцією. Раніше у ЗМІ було поширено інформацію про замороження технічної допомоги з боку ЄС, обсяг якої поточного року міг сягнути 160 млн. євро. Проблеми можуть виникнути і у стосунках з МВФ. Показовою тут є, зокрема, заява заступника держсекретаря США Філіпа Гордона: «Міжнародний валютний фонд зазвичай фокусується на конкретних економічних показниках. Але я маю сказати, що коли країна порушує демократичні принципи, міжнародним організаціям, навіть суто фінансовим, стає складно таку державу підтримувати. Особливо в умовах, коли багато інших країн намагаються отримати кредити МВФ».
Останнім тестом на демократичність української влади, очевидно, стануть парламентські вибори-2012 (про що євроченовники вже заявляли неодноразово). Якщо буде зафіксовано такий же високий відсоток порушень демократичних стандартів, як би бачимо сьогодні в щоденному українському політичному житті, в Європі прийматимуть рішення, щоб перейти від різкої критики Януковича і Ко до конкретних дій.