Бо святкувань на цей вечір у столиці України було заплановано безліч. А от студентська демонстрація – і то невеличка – відбулась лише одна…
Бунтуй, кохай, права не віддавай
«День студента – не привід потусуватись із друзями», – впевнений відвідувач флешмобу «Скаржтеся», що пройшов 17 листопада під стінами Міністерства освіти, Андрій Мовчан. Хлопець є активістом незалежної студентської профспілки «Пряма дія», зараз відновлюється в Університеті Шевченка, «коли виросте» – буде філософом.
«Як ми знаємо з історії, День студента завжди був днем боротьби, – пояснив він Тижню. – Починаючи з часів Другої світової війни, подій у Празі. Можна згадати 73-й рік, Грецію. Тоді під тиском студентів пала хунта «чорних полковників». В Україні зараз теж не все гаразд…»
Щоправда, негаразди в нас поки що не грецьких масштабів. Принаймні, сьогоднішні студенти протестують не проти хунти. Молодь обурює законопроект «Про вищу освіту», який вже знаходиться у парламенті. Студентська профспілка вимагає його відкликання.
«Нас позбавляють можливості отримувати вищу освіту безкоштовно. Вводяться нові побори, освіта постійно комерціалізується, – кажуть учасники акції. – Зокрема, дозволяють підвищувати плату для контрактників щороку. Збільшується навантаження на викладачів, які і так зараз перевантажені і не мають можливості займатись науковою роботою. Не прописаний механізм нарахування стипендій… Проти цього треба боротись».
Чому ж «на барикади» зі скаргами вийшло так небагато людей? Де інші акції, де боротьба в день боротьби? Про це ми вирішили спитати «винуватців свята» – студентів.
Мовчазна згода
«Молодь захоплена споживацтвом, – впевнена Ольга Худецька, майбутній соціолог з Києво-Могилянської академії. – В неї досить обивательський спосіб життя здебільшого, і нічого не хвилює особливо».
Навіть недосконалість освіти. «Справжня біда в тому, що повальну більшість студентів влаштовує «недонавчання» задля корочки. Це така мовчазна згода: вузи не завантажують студентів, а ті не скаржаться на якість навчання та інші моменти. Молодь, яка дійсно щиро прагне знань, самотужки вчить все, що вважає за потрібне».
Саме тому, на думку дівчини, не варто хвилюватись, що незадоволення української молоді можуть використати у власних цілях якісь «погані дяді». «Ніякого обурення немає», – впевнена Ольга.
На думку активіста «Прямої дії» Олега Шаленка, студенти нічим не відрізняються від решти населення країни. «Українці звикли бути, вибачте, лохами і «терпилами», не захищати свої кровні інтереси», – вважає хлопець.
Автономний спротив
Цікаво, що останні насправді гучні акції студентської молоді в Україні – одноосібні. Дарія Степаненко, студентка Києво-Могилянки, дала ляпаса букетом квітів міністру освіти Дмитру Табачнику. Ганна Сінькова, яка зараз відновлюється в НПУ ім. Драгоманова після «відсидки», підсмажила яєчню на вічному вогні. Вона протестувала проти недоцільного використання природного газу та ігнорування владою проблем ветеранів.
«Частина студентів (на жаль, підозрюю, що це лише 1%) має активну громадську позицію і намагається діяти. Але я не бачу широкої підтримки їх серед решти студентства. Завдяки цьому адміністрації вузів можуть без перешкод впроваджувати репресії проти цього 1%. Або ж просто чинити тиск на студентів і їх батьків, як це було з Дариною Степаненко», – розповіла Тижню Ганна Сінькова.
Як з цим боротись дівчина не знає. «Зараз студенти на щось підуть виключно з дозволу або наказу адміністрації їх вузу, – впевнена Ганна. – Поки що в головах молоді не має навіть тіні розуміння того, що вони є новим поколінням. І час, в якому ми живемо, має належати саме цьому поколінню. І країна, відповідно, має належати саме цьому поколінню – поколінню, якому тут ще жити».
«Студентів переконали в тому, що треба довго добре вчитися, а потім – довго батрачити на дорослих дядьків, і тоді вони зможуть щось таки в цій країні змінити. От і маємо покоління, політична активність якого обмежується ходінням на вибори і відпрацьовуванням грошей на проплачених акціях», – каже Сінькова.
Революція на замовлення
Той факт, що студенти охоче підробляють присутністю на мітингах – ні для кого не секрет. Кажуть, коштує це близько 80 гривень за день.
Ставлення до цієї «роботи для студентів» у молоді досить цинічне – мовляв, чому б не «розводити» політиків на гроші?
Але є і інший погляд. «Мені не зрозуміло, звідки береться бажання заробити ці гроші саме шляхом виставлення себе посміховиськом на якомусь проплаченому мітингу, – каже Ольга. – 80 гривень цілком реально заробити за півзміни консультантом, ще й досвід здобути. Моє ставлення – однозначно негативне».
Згоден з Ольгою і Олег. Крім того, він вважає, що молодь має по-справжньому боротись не тільки за свої права, але й, наприклад, протестувати проти пенсійної реформи. «Студенти будуть колись пенсіонерами!» – каже хлопець. До речі, деякі – вже є.
«Лиш боротись – значить жить»
Це найстаріший студент в Україні – Феофіл Дорошенко. Йому виповнився 81 рік.
«Восени він прийшов до нас на третій курс, – розповіла Тижню завідуюча відділенням журналістики Одеського християнського гуманітарно-економічного університету Тетяна Баркова. – Чому на третій? Феофіл Васильович нещодавно закінчив в нашому університеті факультет теології. Отримав диплом магістра теології. А тепер він вирішив закінчити факультет журналістики».
«Дорошенко – дуже цікава людина, – додає жінка. – Йому важливо бути зайнятим – інакше він жити не може».
«Не розумію, чому така увага до моєї персони, – дивується сам студент. – Навчання в університеті? Навчатись ніколи не пізно! Я вдячний викладачам за те, що вони поставились до мого бажання вчитись позитивно. Так мені цікавіше жити. Якщо хочете знати – я вчусь, аби жити».