Ромові випари

Культура
20 Жовтня 2011, 17:49

Готель, п’яний Джонні Депп, за мотивами роману «батька» гонзо-журналістики, – все, що треба, аби розбурхати застиглу пам’ять для відтворення потужного вибуху молодості під назвою «Страх і ненависть у Лас-Вегасі», найкращого наркоманського кіно всіх часів і народів. Саме з цим бекграундом приходиш на «Ромовий щоденник», чекаючи на своєрідний сиквел чи бодай приквел. Але його не буде…

Ніби все на місці, й до вже названих складових органічно домішуються газета, «яку нікому не цікаво читати», червоний кабріолет, щоденні пиятики і трохи сильнодіючих препаратів. Як нововведення з’являються неймовірно гарна краля Амбер Херд, шалений журналіст кримінальної та релігійної хроніки Джованні Рібізі й гламурний аферист Аарон Екхард. Усі вони 1960 року перебувають у Пуерто-Рико, яке лихоманить масовими маніфестаціями. І це своя територія Гантера Томпсона, любителя заворушень, зброї, наркотиків та інтриг. Проте в «Ромовому щоденнику» Томпсон з’являється навдивовижу рідко.

У це важко повірити, та все відбувається, як у тому анекдоті про поручника Ржевского, коли козирний туз не зіграв, бо розклад був такий. За всієї поваги до англійського режисера Брюса Робінсона, що 1987 року зняв непоганий фільм «Вітнейл і я», треба сказати одне: він не в часі… Востаннє підходив до камери за 17 років до початку зйомок «…щоденника», а без практики часто буває так, як сталося з Юрієм Іллєнком на «Аве Марія», який взяв її до рук після 39 років операторської бездіяльності з часів «Тіней забутих предків». «Ромовий щоденник» безбожно відстає за ритмом від того, на що сподіваєшся перед зустріччю зі смачною, іронічною та бурхливою прозою Томпсона. Дотепи у фільмі є, фірмова критика системи теж, але в проміжках між позіханням, яке починається вже на 30-й хвилині і з невеличкими паузами триває до фіналу. І єдині бажання, які виникають після перегляду стрічки, – це викурити цигарку й перечитати Томпсона. Що теж не погано.

Позначки: