▪   Наталя Петринська

Ностальгія за депресією

Кадр із фільму
Метою режисера була філігранна фіксація «кризових» 1930-х.
Матеріал друкованого видання
№ 31 (92)
від 31 липня, 2009

 

Кримінальна ретробіографія «Вороги держави» Майкла Манна присвячена Джону Ділінджеру – легендарному грабіжнику банків часів Великої депресії. На пострадянському терені ця особа не надто відома, тому прокатники провели аналогії з іменем Джонні Деппа, змінивши оригінальну назву на «Джонні Д.». Хитрощі спрацювали – більшість прихильниць актора пішли до кінотеатру саме «на Деппа», який виконав класичну для себе роль харизматичного персонажа. Дарма, що його Ділінджер вийшов дещо шаблонним і радше скидається на супергероя коміксів – непереможного, кмітливого, елегантного (навіть чорний плащ Д. Д. нагадує бетменівську амуніцію). Як справжній мачо, гангстер однаково легко тримає тендітну руку красуні й 4-кілограмовий автомат.
 
Режисер стверджує, що не вдавався до жодних гіпербол, адже його метою була філігранна фіксація «кризових» 1930-х. Тоді грабіжники носили краватки, вишукані капелюхи і їздили на найкращих авто, допомагаючи поліцейським ловити облизнів. Прості американці очільнику ФБР Едварду Гуверу симпатизували менше, ніж Ділінджеру. Для народу він був кимось на кшталт Робіна Гуда, оскільки грабував не збіднілий люд, а фінансові установи. Естетику депресивної доби автори стрічки підкреслили цифровими зйомками у репортажній манері. Режисер працював над «Джонні Д.» із заповзяттям перфекціоніста й фетишиста – знімав у реальних місцях, де бував Ділінджер, заповнюючи кадри дрібничками, характерними тій епосі. Однак увага до деталей і позиція відстороненого спостерігача зле пожартували з Манном: у його екранну дійсність віриш так само, як життєвим перипетіям учасників реаліті-шоу.
 
 У кінотеатрах України з 23 липня.
 
 
 
Найкращі стрічки про легендарних злочинців
 
«Бонні та Клайд» (США, 1967). Фільм Артура Пенна оповідає про романтичний тандем грабіжників Бонні Паркер і Клайда Берроу, які в часи Великої депресії не давали заіржавіти мешканцям Середнього Заходу.
 
«Хрещений батько» (США, 1972). Френсіс Форд Коппола створив еталонну стрічку, вичавивши з кримінального сюжету про сицилійського мафіозі зразка 1950-х натуральну родинну сагу.
 
«Недоторканні» (США, 1987). Кримінальну драму, в якій ідеться про боротьбу поліції з королем чиказького злочинного світу 1930-х років Альфонсо Капоне, Брайан де Пальма доповнив комедійною інтонацією.
 
«Гангстер» (США, 2007). Очільника героїнової імперії 1970-х Френка Лукаса режисер Рідлі Скотт змалював як міцного виробничника й відповідального підприємця – переконливо і напрочуд красиво. 
 
«Ворог держави №1» (Канада – Франція – Італія, 2008). Францу­зький грабіжник банків у 1970-х Жак Месрін в інтерпретації Жана-Франсуа Ріше постає водночас несамовитим, як берсерк, безжальним, наче чума, і чарівним, мов Джо Дассен.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.