Тиждень публікує та коментує найсумнівніші аргументи судді Родіона Кірєєва, за якими Тимошенко отримала сім років ув’язнення. Курсивом виділено цитати з тексту судового рішення.
Безневинний Ющенко
«Між тим, після офіційної заяви від 31 грудня 2008року голови ВАТ «Газпром», в якій він оприлюднив кінцеву ціну на газ для НАК «Нафтогаз України» у сумі 320 доларів США за 1 тисячу куб. метрів, а також повідомив про те, що контракт на поставку газу за ціною 235 доларів США за 1 тисячу куб. метрів підписаний не буде, голова правління НАК «Нафтогаз України», вважаючи, що зазначена ціна є необґрунтовано високою, зібрав делегацію НАК «Нафтогаз України» та, без підписання контракту, повернувся до України, повідомивши про це Президента України та Прем’єр-міністра України».
Водночас сам екс-голова НАК Олег Дубина ще 3 лютого на попередньому допиті свідчив:
«Станом на 30 грудня 2008 року було узгоджено попередню домовленість про ціну природного газу… в $ 235 за тисячу кубометрів <…> Президент України Ющенко В. А. усно забороняв підписувати контракт на таких умовах, оскільки вважав, що ціна на газ завелика».
Непрямо це підтверджує сам Ющенко. «В 2009 році ціна газу на кордоні України та Росії мала складати $ 201, ставка транзиту не менше $ 2», – заявив він в суді 17 серпня.
Таким чином, контракт у будь-якому разі не міг бути підписаний за найнижчою пропонованою росіянами ціною. Що і призвело до припинення постачання палива «Газпромом» до України та європейських країн. Але українські правоохоронці в цьому жодних «тяжких наслідків» не побачили.
«Підступна» Тимошенко
«В той же час Тимошенко Ю. В., бажаючи використати кризову ситуацію… в особистих інтересах, діючи умисно, усвідомлюючи безпідставність та необґрунтованість вимог російської сторони на переговорах… бажаючи створити собі позитивний імідж ефективного керівника держави, який зміг розв’язати «газову кризу» у відносинах з Російською Федерацією напередодні президентських виборів в Україні, вирішила погодитись на вказані невигідні для України умови та, у будь-який спосіб, у тому числі шляхом перевищення службових повноважень, забезпечити укладання контрактів між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром»… безвідповідально ставлячись до наслідків своїх дій, допускаючи при цьому заподіяння майнової шкоди державі».
Окрім заяв у суді політичних опонентів Тимошенко, від Ющенка до Азарова, слідство не надало, а суд не підтвердив жодних доказів особистої зацікавленості Тимошенко в підписанні невигідних контрактів. Тим більше ніде в матеріалах справи не міститься доказів того, що екс-прем’єр була готова домагатися підписання цих угод «у будь-який спосіб».
Врешті-решт, позиції суду суперечить сама історія. Адже програш Тимошенко на президентських виборах-2010 не в останню чергу пояснюється саме підписанням скандальних контрактів. Ось тобі й «позитивний імідж».
І, напевне, зайве задаватися питанням: а коли президент Янукович підписував «Харківські угоди» в квітні 2010 року – він усвідомлював «безпідставність» претензій росіян? Чи все-таки вважав їх обґрунтованими?
Скандальний папірець
«Тимошенко Ю. В. усупереч ст.ст. 19, 114, 117 Конституції України, статті 44 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №279-VI від 16 травня 2008 року (у відповідній редакції), параграфів 6 та 46 Регламенту Кабінету Міністрів України, 18 січня 2009року, діючи умисно… підготувала та надала невстановленим слідством особам надрукувати розпорядчий документ – директиви Прем’єр-міністра України делегації НАК «Нафтогаз України» на переговори з ВАТ «Газпром»
А чому «невстановленим»? Якраз це з’ясувати було б геть неважко. Встановили ж якось, що під час підготовки документа Тимошенко перебувала «у приміщенні Кабінету Міністрів України за адресою: м. Київ, вулиця Грушевського, 12/2». Це встановити вдалось, а те, хто з клерків тоді чергував, або хоча б на якому комп’ютері робився документ – ні?
Саме по собі це суті справи не змінює, але багато говорить про якість слідчого процесу.
«Після виготовлення зазначених директив, перебуваючи у приміщенні Кабінету Міністрів України за вказаною адресою, Прем’єр-міністр України, продовжуючи виконувати дії з перевищенням влади та службових повноважень, особисто затвердила ці директиви та скріпила печаткою Кабінету Міністрів України».
Насправді судом це не доведено. Сторона захисту наполягала, що особистого підпису Тимошенко на «директивах» немає – є тільки факсиміле. В свою чергу, тодішні керівники апарату уряду та урядового департаменту документообігу вказували, що печатка, якою скріплюються директиви, вживалась до особистих розпоряджень прем’єра, тоді як рішення уряду скріплювались іншою (такими є, наприклад, свідчення керівника документообігу КМУ Олега Коваля).
Докладно читайте про це: «Свідки Тимошенко: за, проти, ухилилися»
РосУкрЕнерго
«…для відкриття газу в Європу та Україну на вечір 19 січня 2009року було підписано достатньо документів, а саме: контракт на закупівлю газу та контракт на транзит. Між тим, газ було увімкнуто лише після того, як були підписані угоди про погашення боргів «Росукренерго». Це говорить про те, що керівництво ВАТ «Газпром» ставило в найжорстокіший зв’язок ці дві події»
До Тимошеко як такої цей пасаж вироку стосунку не має. Але багато що говорить про справжню сутність компанії РУЕ як очевидного агента «Газпрому» та Кремля.
Непохитний Єхануров
«Вважає, що підписати такі угоди можливо тільки в разі наявності залежності від іншої сторони в договірному процесі та вважає, що залежність в діях Прем’єр-міністра України може пов’язуватись із проблемами з виплати боргів Корпорації ЄЕСУ та пов’язаної кримінальної справи, по якій в Російській Федерації було засуджено близько 9 – ти чоловік»
Класична приказка англійського правосуддя – «зі ста зайців не складеш одного коня» – стосується саме таких свідчень. Особиста думка шановного економіста й політика Юрія Єханурова за жодних обставин не може підмінювати залізобетонні свідчення, котрі мала б шукати в такій гучній справі вітчизняна Феміда. Але шукати ніхто нічого не став.
Те саме, до речі, сталось і з аргументом про «особисту зацікавленість» Тимошенко в укладенні газових угод, цитованому вище. Вся ця цитата з рішення суду майже дослівно взята зі свідчень Віктора Ющенка, висловлених ним як особиста думка, не підкріплена жодними документами чи іншим фактажем.
«Щоб не давліла»
«12 лютого 2008року, під час робочого візиту до Російської Федерації та зустрічі з Президентом Росії Ющенка В. А. розглядалися низка питань, одне з них – це газові відносини України на кінець 2008 року та перспектива на 2009 рік. Суть рішення, якого вони досягли, полягало в чотирьох позиціях, і це була платформа для розбудови газових відносин на 2008-2009 роки. Перше – в найближчі три – п’ять років Російська Федерація і Україна переходять на режим ринкових відносин з точки зору формування ціни на газ, формування послуг транзитних, і формування послуг по зберіганню російського газу у підземних сховищах України. При цьому вони виходили з того, що три-п’ять років достатньо для того, щоб через синхронний і симетричний механізм реалізації ринкових угод, дві сторони покинули політичний концепт формування ціни на ці три продукти і перейшли до нормальних цивілізованих відносин, де б політика не давліла над темою ціни, щоб тема ціни не вирішувала кожного року 31 грудня і була політичною, а мала конкретний економічний контекст, як це відбувається в будь-якій європейській державі. <…> Четверта позиція стосувалася тоді найбільш поточного і важливого на той час питання – це ціна на газ у 2008 році. Після дебатів, після переговорів, вони вийшли на те, що взаємоприйнятна позиція по 2008 року щодо ціни на газ – 179,5 доларів США, тобто зберегти ту ціну, що була».
Слова свідка Ющенка В. А. взагалі займають левову частку порівняно з іншими свідченнями в процесі. І, здавалося б, саме тоді, коли Ющенко свідчив зазначене вище, час був би спитати його: а чому російська сторона відмовилася дотримуватись умов, яких досягли ви з російським президентом Мєдвєдєвим? Теж Тимошенко винна, чи все-таки Кремль?
А до судді Кірєєва є питання іще цікавіше. Навіть людина, не обізнана з текстом свідчень Ющенка, у цитованому вище уривку з легкістю впізнає неповторний стиль Віктора Андрійовича. Хіба що замість «ми» скрізь ужито «вони». Тобто в мотивувальній частині вироку суддя Кірєєв просто цитував від імені суду стенограму допиту «правильного» свідка, не переймаючись навіть мінімальними літературними правками. Одне тільки слово «давліла», дослівно взяте зі свідчень Ющенка, чого варте.
І те самісіньке було з усіма іншими свідками. Точніше, з тими епізодами свідчень, які, на думку обвинувачення, доводили провину Тимошенко. Тоді як протилежні точки зору – а їх вистачало – у вироку здебільшого просто не згадуються.
Очевидно, за час із 30 вересня (останнє засідання суду по суті справи) по 11 жовтня (оголошення вироку) можна було хоча б написати вирок більш-менш адекватно, з претензією на безсторонність суду. Натомість складається враження, що вирок писали, точніше компілювали, «на коліні» й чи не в останній момент. І чого б воно так?
Ціна «особистої думки»
«Заступник директора Інституту держави і права ім. В.М. Корецького в судовому засіданні показав, що у 2009-2010 роках до Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України надходили листи Генеральної прокуратури України з проханням надати висновки Інституту щодо відповідності законодавству України та нормам міжнародного права директив делегації на переговори з ВАТ «Газпром», затверджених 19.01.2009року Прем’єр-міністром України, контрактів купівлі-продажу та транзиту природного газу через територію України на період з 2009 по 2019 рік. Свідок ствердив свої висновки, які долучені до матеріалів кримінальної справи, та показав, що викладена у висновках позиція є його особистою думкою спеціаліста, а зазначені документи неможливо розглядати відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу» як експертні висновки».
Про те, що «особиста думка» фахівця цілком виправдовувала Тимошенко, суддя Кірєєв вирішив не згадувати. Як і про те, що її також виправдовували висновки Генпрокуратури та Мінюсту в 2010 році. Сказано лише, що висновки ці були «проміжними».
Що ж. припустімо, що до «проміжних» висновків та «особистих» думок дійсно можна не дослухатися. Хоча остаточних висновків цих же структур на час вироку чомусь так і не з’явилося. Але, знов-таки, чому тоді суд у вироку дослівно цитує особисті думки Ющенка, Єханурова, Азарова? Чому безапеляційно вводить ці думки («прагнула створити собі імідж» і т. д.) в тіло рішення, надаючи їм, таким чином, ваги нібито доведених фактами доказів?!
З 31 квітня!
Те, що суддя Кірєєв вважає проставлену на одному з документів неіснуючу дату «31 квітня» «явною опискою», нормально. Про прокурорських можна думати всяке, але ж не настільки тупі вони? Інша річ, що тут все одно наявне порушення процесуальних вимог… на нашу особисту думку.
Докладно читайте про це: «Справа Тимошенко: з 31 квітня!»
Набагато цікавіше повівся суддя Кірєєв зі свідченнями членів «комісії» ГоловКРУ, що нібито встановили факт завдання угодами Тимошенко-Путіна збитків НАК «Нафтогаз». Нагадаємо, свідки вказували, що на «засіданні комісії» головувала стороня особа, а самим їм, замість повноцінного обговорення, було просто запропоновано підписати вже підготовлений висновок.
Усі ці факти в судовому вироку… не згадуються. Натомість там сказано:
«…доводи захисників про проведення перевірки не встановленими слідством особами є припущенням, яке повністю спростовано в ході судового слідства, зокрема показаннями свідків».
Насправді вищенаведених тверджень захисту – про підписання вже заготовленого документу та керування «експертною групою» не вповноваженою на те особою – ніхто в суді не спростовував.
На підтвердження своєї позиції суддя Кірєєв наводить взагалі феноменальне пояснення:
«Суд вважає за можливе прийняти даний доказ («висновок» роботи комісії – Авт.) як допустимий, без проведення додаткових досліджень, оскільки висновки судово-економічної експертизи містять прямі, категоричні висновки, які повністю узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами».
Навіщо після цього потрібні було взагалі слідство і суд, залишається таємницею. Хіба не можна було б одразу так і сказати: «Обвинувачення зробило прямі й категоричні висновки»? І на цьому підґрунті дати Тимошенко сім років тюрми одразу, а не через три місяці процесу, який ті, хто його висвітлював, досі згадують із шоком і трепетом.
Після цього вже просто дитячими іграшками виглядають формулювання судді Кірєєва про неприйнятність даних аудиту компанії «Ернст енд Янг», яка засвідчила, що НАК «Нафтогаз» не зазнала збитків через контракти Тимошенко-Путіна. Суддя Кірєєв цю інформацію не враховує, бо аналітиків шанованої міжнародної компанії не було належним чином визначено як експертів та попереджено про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення.
Хоча й не каже, що ці свідчення були неправдивими…
Краса цього твердження в тому, що визначити експертів і, тим паче, офіційно взяти з них розписку, могли тільки слідство або суд. Таким чином, суддя Кірєєв офіційно визнав: у «справі Тимошенко» він не враховував жодних свідчень, окрім витребуваних стороною обвинувачення. Та й ті, як показано вище – не повністю.
Як там сказано в Кримінально-Процесуальному кодексі? «Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності»? (ст. 16-1). Ну, ось – позмагалися.