Автор статті Ендрю Боуен відзначає, що для забезпечення лояльності російської еліти режим Путіна вдається до двох основних інструментів – фінансового контролю та примусу.
Проявом першого із них, на думку автора, стала справа Сєргєя Магнітського: Викриття фактів, що стосуються фінансових активів російських депутатів, а також щорічної втрати Росією величезних грошових сум «дали Путіну вигідне прикриття, з яким можна було розпочати ‘деофшоризацію’, що включала заборону закордонних активів державних посадовців».
«Ідея полягає у тому, – пише Боуен, – що, примушуючи російську еліту до утримання грошей всередині країни, Путін може забезпечити собі її вірність, погрожуючи її банківським рахункам».
Основу системи утворює корупція, що є невід'ємною частиною режиму.
«Політика визначає усе, і корупція мобілізується як зброя проти ворогів та погроза для друзів. – наголошує професор Нью-Йоркського університету Марк Галеотті, думку якого наводить у своїх доводах Боуден. – Ваші порушення отримують розголос як наслідок втрати впливу у межах режиму Путіна, а не навпаки, відповідно до примх фракційної політики цього режиму».
«Але патронаж – лише один з аспектів, які підтримують стабільність Кремля, – вважає експерт, – інший аспект – це примус. Прибічники режиму контролюються за допомогою загрози ув’язнення та замороження їх активів у тому випадку, якщо їхня вірність перебуває під сумнівом».
«Мовчазну згоду» між Путіним та олігархами, на думку Боудена, було встановлено після розв’язки справи Міхаїла Ходорковського у 2003 році. Автор цитує експерта Brooking’s Institution Вільяма Партлета: «Звернення до олігархів було зрозумілим: слідуйте правилам інакше матимете справу із руйнівними правовими наслідками».