На сходах перед одним із хмарочосів, що оточують огороджений парканами Ground zero (Нульовий рівень, місце, де стояли вежі-близнюки), Нью-Йорка вечірньої години сидять діти й вигукують услід перехожим: Have a nice day! (англ. – гарного вам дня). Вони сміються та жартують. Ці діти з місцевих, вони з батьками живуть у прилеглих до епіцентру трагедії районах. Американська влада заохочувала родини з дітьми оселятися у кварталах поруч із Нульовим рівнем, щоб вдихнути у змертвіле місце нове життя. Але самим цим людям доводилося, як виявилося, вдихати токсичний пил із частками свинцю та різних канцерогенів, що надовго осів повсюдно на Нижньому Мангеттені.
Вже 14 вересня 2001 року тодішній керівник американської Агенції захисту довкілля Кристина Тодд Вітман заявила, що повітря в районі теракту безпечне для здоров’я, а отже, незабаром можна буде повертатися до нормального життя: офісним працівникам із довколишніх хмарочосів знову ставати до роботи, учням школи Stuyvesant і Мангеттенського комьюніті-коледжу приходити на навчання, а мешканцям сусідніх житлових кварталів, протерши мокрими губками меблі, спокійно собі жити далі в епіцентрі світу – на Мангеттені.
Однак невдовзі на сполох почали бити батьки учнів школи Stuyvesant: відходи та сміття, що залишилося після вибухів та руйнувань, збиралися та поетапно вивозилися ще понад півроку, і місце їхнього тимчасового складування було неподалік школи… А тут то в когось із учнів відновилися після кількарічної перерви напади астми, то свинець знайшли на бутербродах у шкільній їдальні, то вимірювання показали, що вміст токсичних речовин у повітрі перевищував показники, властиві нафтовим родовищам Кувейту.
Це все стало прелюдією до громадського екологічного руху, що звинувачував уряд у свідомій брехні – приховуванні правди про реальний стан довкілля після трагедії 9/11. Дженна Оркін очолює Екологічну організацію Всесвітнього торговельного центру (World Trade Center Environmental Organization). Її син навчався десять років тому у вищезгаданій школі. «Я створила організацію і розпочала свою діяльність, позаяк не могла стерпіти брехні уряду, через яку десятки тисяч людей безглуздо постраждали від токсичних речовин, що потрапили в повітря, – розповідає Тижню Дженна. – Це те саме, що відбулося під час Чорнобильської катастрофи, розливу нафти в Мексиканській затоці та аварії на першій Фукусімській АЕС».
Насправді це все довга історія. За десять років, що минули відтоді, відбувалися й батьківські протести, і судовий процес, на якому Дженна та її однодумці почули від сторони захисту, що потреба повернення до нормального життя й відновлення економіки могли переважити міркування екологічної безпеки, і проводилися наукові дослідження, деякі з яких підтверджували перевищення припустимих норм вмісту токсичних речовин у довкіллі. На суді робітники, які розчищали руїни Всесвітнього торговельного центру, зізнавалися, що їх примушували знімати респіраторні маски, бо останні могли викликати паніку.
«Головний доказ того, що було завдано шкоди здоров’ю людей: робітників, які розчищали руїни, учнів і студентів, мешканців прилеглих районів, офісних працівників, – те, що вони хворіють, дехто – на рак. Але постійно робляться спроби відмовити їм у допомозі, тому що, мовляв, неможливо довести зв’язок між їхньою хворобою та 9/11. Справу ускладнює той факт, що захворюваність на рак зростатиме далі протягом наступних 20 років, – розповідає Оркін. – Тисячі різних забруднювачів потрапили до повітря. Отже, рак буде не єдиною смертельною хворобою, спричиненою ними. Ми можемо очікувати сплеску неврологічних, ендокринологічних, кардіологічних захворювань». За фахом Дженна – не медик чи еколог, а вчитель англійської. Науковці та медики не поспішають спростовувати чи підтверджувати її правоту. До певної міри вони умивають руки – «довести прямий зв'язок між певними хворобами та забрудненням повітря, спричиненим 9/11, неможливо або дуже важко».
Зрештою, у США окреслилися стара як світ драма протистояння влади й суспільства, закритості й відкритості, прагнення навіть демократичних урядів до контролю над ситуацією ціною здоров’я людей та прагнення самих людей цей контроль скинути з пліч і дізнатися правду. Там, де є системна протидія паніці, плодяться різні конспіраторські версії подій. Перша сторона цього протистояння раціональніша, друга – емоційніша. А на кону людські долі. Українці, які пережили Чорнобиль, можуть, як ніхто інший у світі, зрозуміти, що значить приховування владою правди про масштаби екологічного антропогенного лиха. Американська демократія, щоправда, дала змогу всім незгодним свій протест каналізувати, озвучити й поборотися. Це, можливо, єдине, що можна протиставити «необхідному злу» під назвою «держава». Подія 9/11 не применшила ролі демократії, але показала її чіткі кордони та ліміти.