Рядовий Буданов, засуджений тоді до 10 років ув'язнення за звіряче вбивство 18-річної чеченської дівчини Ельзи Кунгаєвої, вийшов на волю достроково-умовно — і загинув у Москві 10 червня 2011 року. В перших повідомленнях про його смерть стверджувалось, що колишній полковник отримав 6 куль, і з них аж чотири — в голову.
Убивця
Танкіст Юрій Буданов воював у Чечні ще в середині 90-х. Тоді його контузило фугасом. Ту війну Росія програла, але наприкінці тисячоліття почалась нова війна. Досвідченого (й контуженого) Буданова в серпні 1998-го призначили командувати 160-м гвардійським танковим полком. Звання полковника він отримав лише за півтора роки. У цьому проміжку, як твердить життєпис скандального вояка, він, не виходячи з танка, отримав ще дві контузії. Пізніше фани “полковника Буданова” вважатимуть ці контузії достатнім виправданням його дій.
Дії були прості. Наприкінці березня 2000-го року Буданов — лише два місяці як полковник — викрав і вбив уже згадану Ельзу Кунгаєву.
Викрадення відбулось не раптом. 26 березня 2000 року Росія обирала президента. Перемогти, як уже тоді було всім зрозуміло, мав прем'єр-міністр, призначений Борісом Єльциним в. о. президента Владімір Путін.
Проголосувавши за Путіна, офіцери 160-го полку влаштували п’янку з приводу дня народження доньки Буданова. Близько півночі командир полку та начальник штабу наказали старшому лейтенанту Багреєву вивести три танки й розстріляти будинок, який обидва вважали ідеальною позицією для снайпера. Наказ був злочинним з будь-якого погляду, і старлей Багреєв від його виконання відмовився. За це старлея жорстоко побили (при цьому начштабу Федоров відкусив лейтенантові вухо). Потім Багреєва кинули до ями, в якій зазвичай тримали полонених чеченських бойовиків.
А потім полковник Буданов нібито посадив на БТР двох солдатів і вирушив у розташоване поруч село Тангі Чу. Сьогодні вже неможливо встановити, чи полковник справді поїхав до села лише з двома бійцями. Якщо це правда, значить, у селі російським військовим було нічого боятись. Якщо ні, значить, Буданов та свідки брехали на допитах.
Подальші події відтворені в матерілах російських судів. Військові завалилися в перший же будинок на околиці, де на ту мить були тільки три дівчинки та двоє хлопчиків – діти агронома Віси Кунгаєва. Матеріали справи красномовно свідчать, що спочатку “бійці з тероризмом” схопили 13-річну Хаву. Але тут на допомогу прибігли старша сестра Ельза та дядько дітей Адлан Кунгаєв. Побивши дядька прикладами автоматів, росіяни підхопили старшу з доньок, 18-річну Ельзу, і поїхали в місцерозташування полку.
Наступного дня мешканці села поскаржилися коменданту Урус-Мартанівського району. І того ж дня Буданов зустрівся з командувачем групуванням «Захід» генерал-майором Герасимовим і написав явку з повинною з приводу вбивства. Більш ніж загадкова історія, в якій злочинець визнає свою провину ледь не добровільно.
Втім, усе стає на свої місця, якщо вірити повідомленням ліберальної російської преси тих часів. За цими повідомленнями, генерал Герасимов (котрий, до речі, цьогоріч приймав Парад перемоги в Москві) і раніше отримував чимало скарг на Буданова. В тому числі — щодо розстрілів з танкових гармат мирних поселень, які видавались Буданову “небезпечними”. Викрадення Кунгаєвої — повноправної громадянки Росії — стало останньою краплею. Російські журналісти, про яких буде згадано нижче, писали, що генерал особисто примчав у розташування 160-го полку й арештував Буданова до з'ясування обставин. “З'ясувати обставини” нібито допомогли пошукові собаки: саме вони й знайшли абияк присипане землею тіло Ельзи, оголене, зі слідами тортур.
Мішень
Буданов на допиті пояснив, що вбив він Ельзу “випадково”, а викрав тому, що підозрював: вона чи її мати були снайперами. Проте судмедекспертиза тіла Ельзи Кунгаєвої не залишила сумнівів – дівчину довго й жорстоко били та ґвалтували. Для обох процесів використовувались різноманітні предмети побуту; надто зацікавлені в подробицях читачі можуть самі все з'ясувати за допомогою Інтернету.
Буданова заарештували того ж дня. Проте кінцевий вирок пролунав лише у липні 2003 року. За цей час суд так і не довів факту згвалтування. За деякою інформацією, провину взяв на себе один із колишніх солдатів “буданівського” полку — причому він заявив, що нарузі піддалось уже мертве тіло.
Судмедексперти, які заіграшки могли б підтвердити чи спростувати цю заяву, відбулись малозрозумілим науковим висновком, що містив багато латинських термінів і вкрай мало однозначних суджень. Так чи йнак, за згвалтування Буданова не судили — лише за викрадення та вбивство.
Відбуваючи покарання якщо не в комфортних умовах, то в досить комфортному кліматі (Ульяновская область РФ), Буданов двічі просив про помилування. Вперше це сталось 2004 року. Прохання вбивці задовольнили. Але в чеченській столиці Грозний, де вже на всю заправляв нинішній “глава Чечні” Рамзан Кадиров, відбувся мітинг протесту. Сам Кадиров сказав: “Якщо Буданова помилують, ми знайдемо можливість відплатити йому”. Після цього екс-полковник своє прохання відкликав.
Ще раз він просив про помилування в листопаді 2006 року. Тоді йому було відмовлено. Але 24 грудня 2009 року суд нарешті задовольнив прохання Буданова. Військовий злочинець (дати Буданову таку характеристику дозволяє вирок російського суду) вийшов на волю 15 січня 2010 року.
Через півтора роки без чотирьох днів невідомі розстріляли екс-полковника на Комсосольском проспєктє в Москві, поболизу нотаріальної контори, де подружжя Буданових намагалось оформити документи на виїзд за кордон однієї зі своїх двох дочок.
Допитані російською поліцією очевидці стверджували, що кілерів було кілька, а водієм машини, на якій вони зникли, була “особа слов'янської зовнішності”. Машину знайшли вже за чверть години: вона згоріла за кілька кварталів від місця вбивства. Чи, якщо комусь так більше подобається, страти.
Персонаж
Після 10-го червня словосполучення “справа Буданова” набуло нового виміру. Перефразовуючи відомий вислів радянських часів, Буданов помер — але справа його, в багатьох відношеннях, живе.
Так, скандальний лідер “Ліберально-демократичної партії Росії” Владімір Жиріновскій заявив вимогу повернути Буданову звання полковника і орден Мужності. В свою чергу, позасистемні угрупування російських нацистів оголосили про намір влаштувати в день похорону екс-полковника масову акцію протесту.
Щоправда, на час написання цьогоь матеріалу нічого особливого так і не сталось. Російські наці так і не спромоглися на шабаш (хоча саме цього від них чекали після грудневих заворушень у Москві, спричинених загибеллю в п'яній бійці з кавказцями одного з лідерів футбольних “ультрас”). Можливо, далися взнаки тісні взаємозв'язки між голомозими російськими “патріотами” та вищою владою РФ, про що багато говорять російські ліберальні ЗМІ.
Що ж до ініціативи Жиріновского та йому подібних, то, як сказав у ефірі “Еха Москви” голова ради президента РФ з прав людини Міхаіл Фєдотов, “реабілітація Буданова неможлива”. Цілком очевидно, що це — не думка якоїсь там ради, але думка, щонайменше, офіційного Кремля.
Водночас, “справа Буданова” змушує згадати про інші трупи, які виникли в останні роки довкола нібито “умиротвореної” Чечні. 7 жовтня 2006 року — якраз на день народження Владіміра Путіна! – у під’їзді свого будинку була вбита російська журналістка Анна Політковская, яка висвітлювала процес Буданова зі шпальт опозиційної російської «Нової газети». Деякі дані про Буданова вона отримала від своєї колеги Натальї Естеміровой, яку було викрадено в центрі Грозного 15 липня 2009 року. Переслідувані міліцією (так твердить офіційна версія), зловмисники застрелили журналістку просто в машині — і зникли.
Нарешті, в січні 2009 року, всього трьома днями по звільненню Буданова, в Москві на вулиці розстріляли адвоката й антифашистського активіста Станіслава Маркєлова. Разом із ним загинула уродженка Севастополя, журналістка Анастасія Бабурова. Це вбивство скоїли двоє неонацистів, наразі затриманих російськими правоохоронцями, але куди ведуть їхні зв'язки — слідство з'ясувати, здається, не квапиться. Між тим, свого часу Маркєлов, окрім інших жертв надто палких “російських патріотів”, захищав і родину Ельзи Кунгаєвої.
Втім, конспірологія може завести аж надто далеко. Ура-патріоти “Вєлікой Россіі” нерідко поділяють думку про те, що всі ці (й інші) вбивства — лише спосіб кинути тінь на їхню батьківщину (мовляв, і Політковскую недарма саме під день народження Національного Лідера застрелили). Своєю чергою, їхні опоненти вказують, що загибель Маркєлова та Естеміровой мали не менший резонанс, ніж загибель Буданова, а вбивство Політковской — незмірно більший. І справедливо нагадують, що всім цим чотирьом особам в різний час публічно погрожував “глава Чечні” Рамзан Кадиров — людина, від якої тільки й залежить “стабільність” у цій автономній республіці Росії…
Так чи інакше, вбивство рядового Буданова вчергове ставить перед росіянами споконвічне питання про те, як далеко можна йти у “підтримці своїх”. І в який саме момент “свої” перетворюються на злочинців без терміну давності покарання. Очевидно, самі для себе і Буданов, і його вбивці на це питання вже відповіли. З приводу ж самого екс-полковника відомий російський публіцист Дмітрій Биков сказав так:
“Он убил на Кавказе,
Как поведали сводки,
Обезумев от грязи,
От кровищи и водки –
Всяк отыщет причину
Иль подставит свою…
Но убил не мужчину.
И убил не в бою”.