В Україні відбулася низка публічних дискусій «ДНК Міста» за участю українських і польських культуртрегерів. На зустрічах розглядалися питання, якою має бути культурна політика українських міст і як налагодити контакти між неурядовими й урядовими організаціями задля її оптимального провадження. Мистецька агенція «Арт-Вертеп» та польський часопис Res Publika Nowa за підтримки польського Інституту у Києві збирали громадськість та діячів культури на розмову у п'яти містах України – Дніпропетровську, Одесі, Києві, Харкові та Львові. Польські учасники ділилися досвідом впливу на формування культурної політики міст, а українці намагалися інтерпретувати їхній досвід в українських реаліях.
Ці зустрічі засвідчили відмінність у баченні втілення культуртрегерської діяльності між українцями і поляками. І коли останні все ж намагаються налагоджувати діалог із владою, час від часу домагаючись від неї підтримки, українські активісти та культуртрегери здебільшого скаржаться на фіаско, якого вони зазнають у цьому напрямі. «Перші чотири дискусії були радше спробою розібратися, чи готові люди, які реально формують культурну політику міста, до діалогу між собою та до об’єднання, – розповідає один із організаторів «ДНК Міста» Тимофій Хом’як. – Об’єднатися потрібно, щоби залучити більше громадських організацій до процесу продукування спільних пропозицій до влади, щоби потім уже залучати й її. У Дніпропетровську, наприклад, владу запрошували, але ніхто не прийшов. У Харкові більшість учасників сказали, що запрошувати їх немає сенсу».
Листи до влади
Питання непростого діалогу із державою порушувалося й на київській зустрічі, яка відбулася під назвою «Культурі (не) потрібна столиця». «На початку травня до мене звернулася представниця софійської організації Next Page, яка займалася підтримкою перекладів болгарською мовою, – розповідає Тарас Лютий, менеджер розвитку програм «Соціальний капітал» та «Академічні публікації» Міжнародного фонду «Відродження», – і запропонувала спільно податися на грант Єврокомісії, який передбачав комплекс заходів: сформувати потенціал книговидавничої галузі, об'єднати книговидавців, перекладачів, створити перекладацьку асоціацію, займатися промоцією української літератури за кордоном. Я зайшов на сайт міністерства культури – там це прописано. Але де ви? Що ви робите? Я починаю їм телефонувати, мовляв, давайте разом долучимося, отримаємо цей грант і зробимо щось спільними зусиллями. Одна працівниця відповіла мені: надішліть запит Вікторії Лісничій, вона скерує його мені, і ми зможемо зустрітися. Я відправив запит факсом, передзвонив. Проте зі мною ніхто не зв'язався і на мої подальші мейли теж ніхто не відповідав. Просто проігнорували, хоча я лише хотів домовитися про ділову зустріч».
Тож українські менеджери культури переважно розраховують на власні сили і не покладають особливих сподівань на владу, яка живе ніби в паралельному вимірі. Хоча бюджетні кошти могли би використовуватися і за призначенням. «При Держкомтелерадіо є проект «Українська книга», – продовжує Тарас Лютий, – то, напевно, треба зрозуміти, як там розподіляються кошти, куди вони спрямовуються і що підтримують. Як можна долучити видавців та перекладачів до цього розподілу грошей – створити якусь прозору комісію. Тому що й досі є випадки, коли члени комісії видають власні книжки».
«Систему можна змінити»
У відповідь на український песимізм польські учасники відповіли таким меседжем: зміни відбуваються у голові, а той, хто не намагається говорити, не зможе розвинути діалогу. Заступник видавця часопису Res Publica Nowa та один із редакторів номеру видання «Право на місто» Артур Целінський наголошував на тому, що ситуацію можна змінити. І хоч польський гість мав на увазі передусім досвід власної країни, його рецепт полягав у тім, що необхідно проводити зустрічі, розмови і консультації з представниками органів влади. Можливо, не з першої, а з десятої розмови, але результати будуть. Можна також вести мову про підтримку не цілого проекту, а лише його частини, залучаючи до фінансування різні джерела. «Систему можна змінити», – переконаний Целінський. «Ми намагалися знайти ключик, щоби дати українцям змогу усвідомити, що влада виборна, і ми впливаємо на те, перебуватиме вона наступного разу біля керма чи ні. Це одне з наших головних завдань», – вважає Тимофій Хом'як.
Є контакт
Приклади успішної кооперації культуртрегерів і влади на благо міста та громади є й в Україні. Нехай і поодинокі, але варті уваги й наслідування. «Фестиваль Meridian Czernowitz підтримує Чернівецька міська адміністрація, – розповіла Катерина Бабкіна, яка працює в команді цього фестивалю. – Менше фінансово, здебільшого базою контактів різних людей та сприяє проведенню зустрічей із ними, допомагає порадами, де можна взяти гроші, надає локації та рекламні площі. Так само нас підтримує чернівецький бізнес, який чітко розуміє: умовно кажучи, ми поселимо п'ять письменників, а на них приїде подивитися 50 людей».
Серед українських міст дуже вирізнявся Львів. «Окрім активної участі самих культурних діячів на дискусію прийшов представник влади Ярослав Музичко, – пригадує Тимофій Хом'як, – голова комісії з питань культури Львівської міськради, який прозвітував, навів цифри. У Львові громади та влада співпрацюють давно і постійно. Тут практикуються прозорі тендери, є гранти, які можуть отримати ті чи інші організації. Є й певне об'єднання представників громадських організацій, яке представляє інтереси громади у міськраді. Вони спільно вирішують, які проекти варто підтримувати, кого запрошувати на фестивалі».
Циклміських дискусій заплановано продовжити восени. Поки що вчотирьох випадках із п'яти проголошеної організаторами «ДНК Міста» мети партнерства між неурядовими та урядовими організаціями не було досягнуто внаслідок браку на дискусіях представників останніх. Діло за малим – повірити в те, що впливати на владу необхідно, і взятися до дій. Вимагати, переконувати, говорити, консультуватися і об'єднуватися у боротьбі проти системи, або точніше, за наповнення її змістом.