«Хоча ЄС не створив проблем регіону, він встановив недосяжні цілі та ігнорує реалії всередині країн (Східного Партнерства – Ред.). Але це не означає, що саміт (у Вільнюсі – Ред.) обов’язково стане провалом. Успіх не слід вимірювати лише підписанням угод. На сьогодні цілі Східного партнерства, здається, перейшли до порятунку країн-партнерів від їх страждань та утримування їх подалі від Росії. А завдяки «допомозі» деяких країн-членів ЄС сам блок в цілому виглядає розпачливо. З боку ЄС благородною ціллю є намагання допомогти підтримати суверенітет країн Східного Партнерства і зупинити їх від подальшого сповзання в хаос, втім здається, що ЄС ганяється за цими країнами, незважаючи на негативний розвиток подій на місцях. А це ніколи не було сенсом ініціативи. ЄС може не подобатися або не приймати такий образ, але це – реальність», – констатує Шумило-Тапіола.
На думку експерта, у застосуванні ЄС його принципу «більше за більше» наразі беруть гору економічні чи геополітичні інтереси, а не мотивація проведення реформ.
«Наприклад, ЄС необхідні енергетичні ресурси з Азербайджану, так що навіть хоча Брюссель і м'яко критикував країну за її проблеми з демократією, Баку все ще отримував обіцянку угоди про асоціацію і допомогу з боку європейців.
Геополітика, здається, також грає ключову роль у відносинах з Україною. ЄС продовжує надавати допомогу Україні хоча країна і не реформується. Деякі держави-члени ЄС же прагнуть укласти угоду без виконання Києвом своїх обіцянок лише для того, щоб утримати Україну в європейській орбіті. Це шкодило ЄС та його іміджу і що більш важливо підриває і так слабкі важелі впливу ЄС у регіоні», – зазначає аналітик.
Читайте також: Ставка на Вільнюс. Чи врятує вона українських дипломатів від провалу переговорів з ЄС?
Шумило-Тапіола переконана, що принцип «більше за більше» у підході до країн Східного Партнерства потребує серйозного корегування.
«Зважаючи на те, що більшість урядів Східного Партнерства навряд чи демократизуються та реформуються в найближчому майбутньому, принцип «більше за більше» треба замінити подвійним підходом – до суспільства і до уряду. Особливо щодо України ЄС повинен уникати підходу «зараз або ніколи». Обіцянка підписання угоди є єдиним реальним важелем впливу Брюсселю на Київ (якщо ЄС не готовий до санкцій). Українці можуть прийняти ряд хворобливих, але терпимих заходів до саміту, але не торкнуться найболючіших, сподіваючись, що ЄС підпише угоду лише для того, щоб сказати, що саміт у Вільнюсі був успішним.
Замість того, щоб мчатися до угоди, ЄС має дозволити українцям визначити свій власний темп руху до підписання, яке цілком може відбутись і після саміту. Це дозволить дещо полегшити тиск на ЄС, який також отримає змогу уникнути компромісу щодо своїх цінності і не втратить довіру людей. Як тільки Україна відповідатиме всім умовам, ЄС зобов’язаний гарантувати, що угоду підпишуть швидко і, що документ буде ратифікований так само швидко Європейським і національними парламентами», – підкреслює експерт.
Читайте також: Секретар Венеціанської Комісії: “Київ має достатньо часу, щоб виконати вимоги ЄС”