«Понад 70 років життя в умовах тоталітаризму мали для українців катастрофічні наслідки: масштабні людські втрати, знищення національної культури та пам’яті, деформація соціуму. Прояви такої деформації сьогодні бачимо і на суспільному рівні у відносинах влада — громадянин, і на персональному, де стикаємося з браком індивідуальної ініціативи, завищеними сподіваннями щодо влади (патерналізм).Так формуються очікування "сильної руки", що врешті призвело до зростання авторитарних тенденцій», – сказав В’ятрович.
На думку дослідника, ситуацію ускладнюють уявлення про місцеве самоврядування як філію центральної влади, про правоохоронні органи як каральні і не підконтрольні громаді, нерозуміння місця і ролі громадських організацій в суспільних відносинах, що теж є пережитком тоталітарного минулого.
В’ятрович наголосив, що зі схожими проблемами зіткнулися й в інших посткомуністичних країнах, але глибина проблем виявилася меншою завдяки коротшому періоду тоталітаризму. «Політичні рішення чітко відмежували новопосталі держави від їх недемократичних попередниць. Активна робота протягом 20 років забезпечила формування суспільного імунітету: абсолютна більшість громадян цих країн сьогодні не сприйняла б спроб реабілітації режимів, не кажучи вже про намагання використати притаманні їм практики», — сказав В’ятрович.
Утім він вказав, що в багатьох посткомуністичних країнах процеси подолання тоталітарного минулого залишилися незавершеними. Серед таких країн — Україна. На його переконання, Помаранчева революція 2004 року стала поштовхом для формування нової політики національної пам’яті.
«Але останні три роки засвідчили: нові демократичні інституції і традиції в Україні виявилися дуже нестійкими, часто вони виступають лише як прикриття для укорінених практик тоталітарного та авторитарного минулого», — вважає дослідник.
Він наголосив, що реабілітація радянської історії (як, наприклад, відзначення на державному рівні в радянському стилі Дня перемоги 9 травня) означає не лише зміну оцінки, але й тягне за собою спроби використання інструментарію КПРС: «Повернення до методів незасудженого на юридичному та політичному рівні злочинного режиму представляється суспільству як виправдане та необхідне, особливо у кризу. Пам’ять про наслідки, до яких це може призвести, поступово зникає разом із відходом покоління, яке пережило сталінізм. А без цілеспрямованої державної політики ця пам’ять не акумулюється в суспільний досвід», — сказав історик.
«Отже, суть українського уроку в тому, що неподолане тоталітарне минуле деформує сьогодення, наближаючи його до своїх спотворених стандартів. Україна і через 20 років залишається в тіні минулого. Тому про це минуле повинні пам’ятати не лише історики, але й політики, які хочуть реформувати країну, наблизити її до європейських демократичних зразків», — вказав В’ятрович.
На його переконання, ключовими елементами політики подолання тоталітарного минулого є: відкриття архівів; люстрація (очищення державного апарату від людей, які співпрацювали з каральними органами); закони, якими на юридичному рівні засуджено тоталітарні режими; освітні програми; створення спеціально уповноважених органів влади (урядові комісії чи Інститути національної пам’яті). «Політичні рішення чітко відмежували новопосталі держави від їх недемократичних попередниць, — розповів В’ятрович.
Читайте також: Дерадянізація, яка не відбулася