«Однією зі спільних інтерпретацій цих судів (Pussy Riot, Алєксєй Навальний, Сєргей Магнітский – Ред.) є те, що прокурори є сміховинно недбалими у своїй роботі. Зокрема, зневірені чиновники беруться за першу ж справу, на яку наштовхуються або вигадують, якою б неправдоподібною вона не здавалась. Йдеться не лише про кримінальні справи, але, от наприклад, покупка на аукціоні великого шматка нафтової компанії ЮКОС Ходорковского підставною компанією зареєстрованою в провінційному продуктовому магазині була таким же виявом недбалої паніки», – пише видання.
«Існує ще одне можливе прочитання цих витівок: принаймні частково вони є свідомо смішними і недбалими. Іншими словами, вони можуть бути розроблені, щоб показати, що режим є достатньо потужним і непідзвітним, щоб бути настільки недбалим і смішним наскільки захоче.
Екстравагантність дилетантизму безпомилково передає обвинуваченим та їх прихильникам повідомлення, що ніхто не захищений, і що державу не хвилює, якими дивовижно псевдо-судовими її репресії можуть здаватися. У певному сенсі, чим більш вони безглузді, тим краще посилатимуть повідомлення про необмеженість влади.
Тут, як і переважно у своїй зовнішній політиці, режим Росії поводиться як людина, що затіває бійку звинувачуючи вас, що ви розлили її пиво. Ви знаєте, що ви цього не робили, і вона знає, що ви знаєте, але те, що ви обидва знаєте і є тут головним. Оббрехати вас – частина влади бандита», – йдеться в статті.
«Часто кажуть, що капризи влади Росії знаходяться поза сатирою. Якщо це так, то тому, що окремі речі є свідомою формою сатири на себе: сатира на судовий процес і ідею неупередженого уряду. Той факт, що таких людей, як Навальний, котрий викриває корупцію, регулярно самих у ній звинувачують, робить свій внесок до чорного гумору. Тому, якщо справа Навального – показовий процес, його найкраще можна описати як свого роду сатиричну пантоміму. Але, як і більшість сатири, цей жарт має серйозний сенс», – підкреслює The Economist.
Читайте також: Юрій Шевчук: Сучасна Росія – корумпована бездуховна країна