Трирічне «покращення» призвело до того, що доходи населення починають демонструвати спадну тенденцію, разом із недоступністю кредитів цей чинник не сприяє збільшенню попиту на авто. А чергові зміни в регулюванні діяльності авторинку можуть зробити невигідною роботу значної кількості автодилерів, внаслідок чого ті перейдуть у тінь або згорнуть бізнес узагалі. Тобто ефект для державної скарбниці від впровадження спецмит у теперішніх умовах може виявитися мінімальним, ба навіть негативним.
Крім того, вигоду у вигляді більшої частки ринку та вищих прибутків гіпотетично повинні мати українські виробники автомобілів. Та й тут не все просто. Якщо вони отримують прибутки, які потім виводять в офшори, то ні споживачеві, ні розвиткові галузі спецмита не допоможуть. А вітчизняні автовиробники після кризи, власне, так і працюють, не інвестуючи у збільшення локалізації виробництва. Їм це не вигідно, адже до кризи вони за значно вищих ставок мита лише нарощували складальні потужності, а після кризи хіба що мінімізують витрати, бо наявні в них виробництва значно більші від потреб ринку.
Водночас практика свідчить, що на падінні ринку українці обирають якість. Так, у 2009 році, попри введення спецмита обсягом 13% на шість місяців, внутрішнє виробництво легковиків зменшилося на 84%, хоча весь ринок просів трохи менше – на 71%. Тож це ще під великим знаком питання: чи допоможуть нові мита виробникам у теперішніх макроекономічних умовах.
Власне, якщо вони отримають додаткові прибутки, то де гарантія, що останні підуть на розвиток галузі?
Детальніше читайте статтю «Мита як геополітика» у №12 журналу «Український тиждень»