Ірина Геращенко (фракція УДАР):
У нас політична криза в державі, яка апріорі провокує парламентську. Парламентська криза існуватиме доти, доки в Україні не буде діалогу між владою і опозицією, владою і суспільством, а також доки влада нехтуватиме законами, Конституцією, і кожною своєю дією віддаляти від стандартів Фюле. Доки в Україні не буде законного правосуддя, доки нехтуватимуть правами опозиції, все впливатиме на поглиблення політичної кризи.
Опозиція не налаштована на блокування парламенту, опозиція налаштована на роботу. Більше того, ми вважаємо, що докладаємо всіх зусиль, щоб парламент не імітував діяльність, а працював.
Ми привчаємо потихеньку депутатів голосувати самостійно, кожен за себе. І все це для того, щоб Верховна Рада ставала парламентом, а не місцем для кнопкодавства.
Андрій Іллєнко (фракція «Свобода»)
Я вважаю, що парламентська криза – це наслідок суспільної кризи, яка настала внаслідок політики нинішнього режиму. Але й говорити, що в українському суспільстві все добре, але є тільки поганий парламент, – це також перекручування.
Але ми бачимо результат блокування, він – очевидний. Опозиція показала, що вона не згодна грати роль в умовах тоталітарного режиму. Масштаби кнопкодавства зменшились – ви порівняйте, будь ласка, скільки випадків кнопкодавства було під час минулого скликання. Проте ми розуміємо, що будь-яка хвороба за один день не лікується – звичайно, є рецидиви. Звичайно, є м’язова пам'ять, яка знову спонукає регіоналів займатись кнопкодавстом, але такого тотального нахабного цинізму вже немає і не буде. І це – велике досягнення опозиції.
На питання, чи можливе блокування Ради – моя відповідь: так, можливо. За певних обставин можливо все, що завгодно.
Андрій Павловський (фракція «Батьківщина»)
Я б не сказав, що криза подолана. Ми тільки перебуваємо на її початку, але надалі з кожним місяцем буде кризове загострення.
За ці кілька днів роботи Верховної Ради вся країна побачила, що Партія регіонів не має твердої провладної більшості. Колись провладна більшість закидала: «нам ніхто не потрібен, ми самі тут все порішаєм», але зараз такі заклики під великим питанням.
Це така кризова ситуація, і вже Рибак в істериці кричав: «То, може, нам саморозпуститись?». Думаю, у Верховній Раді відбудуться переформатувіання. Можливо, якісь перебіжні тенденції почнуться усередині самої Партії регіонів.
Блокування Ради можливе, якщо Партія регіонів і надалі діятиме по бєзпрєдєлу, не буде зважати на те, що, крім них, є у парламенті інші фракції. Причин для чергового блокування може бути безліч. Що було причиною нещодавньої бійки?
З владою можливо іти на компроміс за умови здачі цієї влади, розумієте. В усіх інших випадках – саме з цією владою, саме з цими людьми я б не хотів іти на жодні компроміси й переговори.
Але поступ відбувся. Коли було блокування, то деякі депутати, які мажоритарно були обрані від Партії регіонів, підходили й нам казали: тримайтесь, хлопці, не розблоковуйте. Бо вони розуміють, що тим самим їхня особиста вага всередині Партії регіонів зростає. Тепер вони будуть не просто тупі кнопкодави, які просто склали карточки й пішли геть. Це на користь усім позафракційним і мажоритарним депутатам. Ви ж бачите, вони не голосують за ті законопроекти, які потрібні Партії регіонів. Думаю, з часом таких людей у Верховній Раді буде більше.
Олесь Доній (позафракційний)
У країні суспільна й політична криза, а парламентська – це тільки їхній наслідок. У даному випадку бачимо консенсус між опозиційними й провладними депутатами, які обоє не зацікавлені у дострокових парламентських виборах.
Тому такий інструмент, як тридцятиденний термін блокування Верховної Ради, що надає право президенту розпустити Верховну Раду, був унеможливлений самими опозиційними силами. Через їхнє побоювання, що прикро.
Я вважаю, що потрібно домагатись парламентських перевиборів – навіть за чинним українським законодавством, недосконалим і жахливим, аніж це робити після референдуму чи протягування регіоналами низки законів. Тому потрібно зараз домагатися перевиборів – як мінімум парламентських, хоча оптимально для країни й – і президентських. Шкода, що лідери парламентських опозиційних фракцій цього не розуміють.
Також боротьба за київські вибори не завжди щира. Регіонали бояться виборів, щоб у Києві не переміг опозиціонер, але й лідери опозиційних сил, говорячи про київські вибори, не зацікавлені, щоб на виборах переміг хтось, хто може стати четвертим кандидатом на президентську булаву з опозиційного середовища.
Таке враження, що в реальності ніхто київських виборів не добивається.
На жаль, враження зсередини, що між керівниками опозиційних сил (хоч більшість депутатів опозиційних сил у цьому не задіяні) і представниками Партії регіонів ідуть постійні незрозумілі компроміси й домовленості.
Блокування Ради для картинки можливе неодноразово. А заяви про блокування Київської ради виглядають малосерйозними, тому що Київрада засідає раз на місяць, і сидіти депутатам у Київраді – сенсу немає. Це гра на публіку.