Журналістка Тетяна Ніколаєнко написала, що під час сьогоднішнього засідання суду в справі про вбивства Щербаня, "суддя Медушевська обіцяла вигнати з залу журналістів за тихий сміх", а також "не дозволила питати в свідка (колишнього губернатора Донецької області Володимира Щербаня – ред.), чи є в нього екстрасенсорні здібності". "На всі клопотання захисту Тимошенко Медушевська ввічливо каже «присажуйтесь», нічого не змінилось з часів суду Луценка", – відзначила Ніколаєнко.
Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук пише про результати проекту "М'яка сила України", що відбувся за підтримки UNITER/PACT і USAID. В дослідженні проаналізували заголовки статей про Україну за роки президентства Януковича в американській, британській, німецькій, польській, французькій і пресі Брюсселю, яку умовно назвали пресою ЄС. "Майже у всіх випадках, як не складно здогадатись, лідирувало слово "Тимошенко". Єдиний виняток – це преса Євросоюзу, де першу позицію посіло слово "ЄС". Звісно, опоненти Тимошенко можуть довго розповідати про успішний піар Тимошенко на Заході, але, повірте, такий масштаб публікацій неможливо замовити за жодні гроші, подарунки чи шикарні вечері у дорогих ресторанах для західних акул пера», – пише Гетьманчук.
Політолог Петро Олещук коментує поведінку народного депутат від ПР Вадима Колесніченка в київському аеропорту, коли його не пустили на внутрішній рейс без паспорта. На думку політолога, того, що Колесніченко "поводив себе подібно до якогось самовпевненого пана, озброєного вулично-базарним хамством, який вважає себе господарем цієї країни, і обіцяв всіх, хто йому не подобається відправити підмітати вулиці", у будь-якій цивілізованій країні вистачило би, аби зупинити кар’єру парламентарія. "Адже коли депутат починає поводити себе із виборцями наче він – їх господар, то це одразу мусить викликати у них зворотну реакцію. Принаймні, преса б не випустила з рук нагоди показати представника не у найкращому та приємному вигляді. А якщо політик у розвиненій демократичній країні “зловлений публічно” на зневажанні рядових громадян, то останні йому ніколи цього не пробачають. Але ми в Україні, тому будь-що ми можемо довести до абсурду", – пише політолог, прогнозуючи, що скоріш за все наслідків для Колесніченка через цей інцидент не буде.
"Реакція на це неподобство, а також численні інші – це водорозділ всередині нашої держави, що поділяє усіх її громадян на дві великі категорії. Тих, хто сподівається жити колись у нормальній країні, не залишаючи Україну, і інші – кого все довкола цілковито влаштовує. Допоки депутати (представники) будуть поводити себе із громадянами (наймачами) як господарі поводять себе із кріпаками – у цій країні нічого не зміниться. Але не зміниться це до тих пір, поки самі виборці вважатимуть для себе це нормальним та обиратимуть собі таких депутатів", – підсумовує політолог.
Журналіст Юрій Луканов коментує скандал з Колісниченком у віршованій формі: Тремтять і стюардеси, і пілот/ Він грізно їм показує мандат/ Казали досі: "Круглий ідіот" / Віднині скажуть: "Круглий депутат".
Громадський діяч Антон Дмитрієв обурюється ініціативою столичної влади щодо скасування маршруток у спальних районах. «Загалом ідея гарна – маршрутки як явище повинні бути викорчувані зі свідомості та побуту пострадянської людини. Але, як завжди, благими намірами вимощена дорога в пекло. Одночасно зі скасуванням маршруток мерія вирішила різко підвищити вартість проїзду в міському транспорті, зменшуючи при цьому якість перевезень і збільшуючи інтервал руху. Тобто фактично громадян позбавляють права вибору транспорту, свідомо змушуючи їх мерзнути або пектися, чекаючи на автобус, тролейбус або трамвай. При цьому міський транспорт (особливо трамваї) в багатьох випадках дихає на ладан, адже гарні й нові машини пускають тільки в центрі, а на решті маршрутів можна побачити ще середньорадянські екземпляри. Ціни на проїзд у всіх видах транспорту можуть підвищуватися лише за умови очікування не більше п'яти хвилин і якісного обслуговування. У Києві ж в основному люди на зупинках тупцюють по півгодини, транспорт битком забитий, а температура в салоні мало відрізняється від вуличної взимку і нагадує мікрохвильовку влітку», – пише він.
«Тобто українська столиця продовжує жити за законами шизофренії: при повальному погіршенні стану доріг, зниженні якості обслуговування та збільшенні транспортного навантаження ціни необґрунтовано підвищуються в явочному порядку, крокуючи до європейських. Хочеться нагадати чиновникам, що європейські ціни можуть бути встановлені лише в разі наявності європейського сервісу, європейського комфорту та європейських доріг. В іншому випадку всі розмови про збільшення вартості проїзду, боротьби з маршрутними таксі й оптимізації транспортної структури – лише прояви корупції і неприкрите бажання заробити», – підсумовує громадський діяч.
Журналіст Максим Білоусенко пише, що засуджений до шести років позбавлення волі мер Ніжина Михайло Приходько "розправляється з журналістами, які пишуть про його суди". «27 лютого шеф-редактора ніжинського сайту новин «Уездные новости» Ігоря Волосянкіна викликали до міського відділу міліції. Причина запрошення – заява Ніжинського міського голови Михайла Приходька на одну із статей сайту, в якій йдеться про проведення перевірки фінансовою інспекцією комунального підприємства ДКП «Комунальний ринок». Судячи із заяви мера, цей матеріал, а вірніше фото розміщення під ним принизило його честь, гідність та ділову репутацію. Зрозуміло, що ця заява не є предметом розгляду правоохоронців, і скоріш за все меру порекомендують звертатися до суду.
Журналіст також повідомляє про тиск на місцеву комунальну газету «Вісті», яку він очолює, зокрема, блокується фінансування, через що заборгованість по заробітній платі перед працівниками редакції становить більше 5 місяців". «Дані факти тиску, особисто я можу пояснити як намагання мера «заткнути рота» тим засобами масової інформації, які пишуть про судові засідання, що проходили раніше і тривають зараз в Апеляційному суді Чернігівської області», – пише Білоусенко.
Письменник Сергій Жадан пише про феномен культу Сталіна. «Мій дідусь, царство йому небесне, все своє життя був затятим сталіністом. Іноді його попускало, потім знову йшли періоди загострення. Говорячи, що сталіністом він був усе життя, я мав би, напевно, уточнити – все своє свідоме життя. Він у мене 22-го року народження, тож навряд чи був сталіністом, скажімо, 30-го, коли його розкулачений батько помер від серцевого нападу», – пише він.
«Гадаю, тоді – в 30-х, хтось сказав йому якісь такі слова, які він не забував усе своє життя. Підозрюю, це були дуже страшні слова. Після таких слів, можу припустити, людина лякається сильно й назавжди. Іноді її страх і сприймають за політичні переконання та ідеологічну позицію. Бо як інакше пояснити його твердість і небажання сприймати нову інформацію? Адже він усе життя цікавився політикою, читав книги, передплачував газети – спочатку радянські, потім – антирадянські…Чому він так за нього тримався? Чому не змінив про нього думки? Дивно, – говорив я сам собі, – він же перечитав купу "демократичної" преси, дивився телевізор, доки той не згорів, знав усе, що треба знати, аби не бути сталіністом, зрештою – він бачив усе на власні очі! То чому ж? – Питався я сам себе. Тому, – відповідав собі самому. Я що думаю: ось ці люди, які портрет Сталіна по Харкову носили – можна, звісно, говорити про їхню "радянську ментальність", "совкову спадщину", "проросійську орієнтацію". І це нібито все пояснює. Але ж вони теж, сто відсотків, все своє життя читали газети, журнал "Огоньок", дивились телевізор, слухали радіоголоси (не виключено, що й "ворожі"), слухали родинні перекази, цікавилися політикою. А головне – вони ж усе насправді знають. Все знають. І носять при цьому його портрет.», – пише Жадан.