«Дублюючи свої головні функції в КДБ Путін колекціонує компрометуючу інформацію та зберігає секрети. Незважаючи на свій імідж жорсткого хлопця Путін не був тверезим головорізом. Він був оперативником здібним до «роботи з людьми». Працюючи в Санкт-Петербурзі Путін зібрав величезний обсяг інформації про те, хто що робив, з ким і кому та дуже успішно використовував ці знання для просування власних інтересів та інтересів своїх друзів…Інформація про злодіяння чи злочини, які могли бути вчинені, є найбільш потужним інструментом для будь-кого», – відмічають автори.
Крім того, за словами авторів, Путін також – «государственнік» – людина, яка вважає, що Росія повинна бути сильною державою і мати сильний державний апарат. У грудні 1999 року будучи прем'єр-міністром Путін написав і опублікував те, що стало відомо як Повідомлення тисячоліття, заява про його особисту місію порятунку Російської держави, «государства»…
Згідно з поглядами Путіна, індивід і суспільство повинні підкорятися державі та її інтересам. Держава не служить особам, а вони служать державі.
«Мабуть, найбільш парадоксальна грань Путіна – це те, що він є прихильником і активним прибічником капіталізму – але у його власній інтерпретації. На відміну від багатьох людей з його покоління, він не прагне повернутися до радянської системи централізованого планування та державної власності або іншої форми квазі-комунізму….
Враховуючи довгу історію воєн і поневірянь, орієнтація на виживання може бути найбільш поширеним серед росіян майже всіх верств і вікових груп менталітетом.
А життєвий досвід Путіна зробив його надзвичайно зосередженим на виживанні…Путін одержимий запобіганням і боротьбою з найгіршими можливими сценаріями….Путін в масштабі усієї країни запровадив найгірший сценарій та ідею виживання. Ключовим його акцентом стали резерви. Він створив фінансові резерви, скоротив борги країни і зменшив вплив світової економіки», – пишуть Гіллі і Гедді.
Крім того, Путін також у свій час став сторонньою людиною для московської владної еліти і прибічником відновлення могутньої Російської Держави.
«Всі петербуржці, за визначенням, є сторонніми для центральної влади, яка мешкає у Москві. Путін був аутсайдером до привілейованих кіл КДБ. На відміну від більшості інших радянських громадян, Путін не пережив перебудову, бо в цей час перебував у німецькому Дрездені. До Москви його як стороннього привів політик Анатолій Чубайс. Він не був «золотим хлопчиком». І Путін використав це на свою користь. Сторонні люди можуть бути прагматичними, він не мав особистої зацікавленості у поточній політиці…
Коли Путін вирішив повернутися на посаду президента Росії у 2011 році, він сказав, що робить це тому, що хоче довести процес відновлення Російської Держави до повного завершення. Він вважає себе єдиною людиною, яка може це гарантувати. Пан Путін стає людиною історії, він стає прапороносцем століть російських спроб реформувати державу, щоб поставити її на міцну основу, дати російській державі ту велич, яку вона, за його переконанням, повинна мати», – зазначають автори.