«Частка національного доходу, що витрачається на 1% найбагатших американців, подвоїлася з 1980 року з 10% до 20%. Крім того, частка доходів 0,01% американців – 16 тис сімей, які мають середній дохід $24 млн, збільшився в чотири рази – з трохи більше, ніж 1%, до майже 5%… Це надзвичайний розвиток, і він не обмежується Америкою. У багатьох країнах, включаючи Велику Британію, Канаду, Китай, Індію та навіть егалітарну Швецію спостерігається зростання частки національного доходу, який надходить найбагатшому 1% населення. Число надбагатих людей зросло по всьому світу. Відповідно до даних про багатіїв Forbes, Америка має 421 мільярдера, Росія – 96, Китай – 95, а Індія – 48. Найбагатша людина у світі – мексиканець Карлос Слім зі статком близько $69 млрд. Найбільший новий будинок у світі належить індійцю», – пише видання.
Як зазначає The Economist, нерівномірність розподілу багатства вимірює коефіцієнт Джині. Якщо всі люди в групі мають один і той же дохід, то коефіцієнт дорівнює нулю, якщо весь дохід йде одній особі – коефіцієнт дорівнює одиниці.
«Показники нерівності значно відрізняються по всьому світу. Країни з економікою, що розвивається, є більш нерівними, ніж багаті. Скандинавські країни мають найменші відмінності в доходах, при цьому коефіцієнт Джині для Швеції становить близько 0,25. Зовсім інші коефіцієнти – для таких країн як Південна Африка, де цей коефіцієнт складає 0,6. Коефіцієнт Джині для Америки з 1980 року виріс майже на 30% до 0,39, у Швеції – зріс на чверть до 0,24, у Китаї – на 50% до 0,42.
Винятком із загальної тенденції є Латинська Америка, де коефіцієнти Джині за останні десять років різко впали. Але більшість людей на планеті живуть в країнах, де нерівність у доходах більша, ніж вона була у минулому поколінні», – підкреслює The Economist.
Видання також відзначає, що незважаючи на те, що нерівність зростає вже впродовж трьох десятиліть, її політична популярність є новішим феноменом.
«У роки зростання до фінансової кризи нерівність навряд чи займала перші рядки у списку справ політиків. Однією з причин було те, що бульбашки активів і дешеві кредити полегшували всім життя. На початку 2000-х фінансисти все більше примножували своє багатство, у той час, як інші люди також могли позичити набагато більші суми грошей, ніж коштували їх будинки. Все змінилося після краху. Порятунок банків перемістив увагу на несправедливість системи, в якій багатьох банкірів лише вигнали, а прості люди втратили будинки і робочі місця. А за сьогоднішньої млявої економіки більша нерівність означає, що люди – "на дні" або люди з середніми доходами відстають не тільки у відносному, але й в абсолютному значенні», – йдеться в статті.