Автори зазначають, що військові, які прийшли до влади в Єгипті після падіння колишнього диктатора Хосні Мубарака, проводять державну медіа кампанію, спрямовану проти громадянського суспільства, зображаючи демократичних активістів як людей, підтримуваних з-за кордону, та які приносять лише негаразди. Військові також перешкоджають висвітленню в ЗМІ різних поглядів та дискусій та блокують проведення реформ у ключових сферах медіа сектору. А з наближенням річниці відставки Мубарака державні медіа відмовляли активістів від проведення провокативних кроків, заявляючи, що військові захистять націю.
Останнім прикладом обмеження свободи слова стало створення Національного Військового Медіа Комітету, котрий складається з 11 генералів та буде відповідати за надання інформації про військових журналістам, що може бути загрозою для неупередженого висвітлення дій влади. Крім того, показовим прикладом стало також викривлене висвітлення протестів в Каїрі в жовтні, коли було вбито кілька десятків християн-коптів. Тоді державне телебачення дуже схвально коментувало насильство проти християн-коптів, зображаючи їх як агресорів, які нападають на владу.
Крім того, відзначають експерти, в Єгипті також було збережено посаду міністра інформації, який вважається ознакою пропаганди та цензури.
Автори дослідження зазначають, що подібні проблеми реформування державних ЗМІ можна простежити у часи розпаду Радянського Союзу. Так, в останні роки існування СРСР під тиском знизу свобода слова стала більшою, можна було спостерігати послаблення надмірного контролю держави над ЗМІ та незалежне висвітлення новин. Якийсь час здавалося, що ЗМІ можуть перетворитись на справжню та надійну «четверту владу». Втім, у бурхливому середовищі 1990-х в Росії мас-медіа постали перед новими загрозами, котрі змусили їх обмежити свободу слова. Багато ЗМІ стали інструментом потужних бізнес та політичний інтересів.
«Сьогодні в Росії та в багатьох колишніх радянських республіках авторитарні режими змогли перегрупуватися, консолідувати владу і перейти до нових форм управління державою та контролю над ЗМІ. Державні ЗМІ в Росії та інших авторитарних країнах все ще є впливовими та часто є домінуючими джерелами новин та інформації про політичні події. Хоча аналогія не є ідеальною, втім, її слід розглядати як повчальну історію для аналітиків та політиків, які займаються поточними подіями в арабському світі», – пишуть аналітики.