Коментуючи значення запуску «Північного потоку», Кім зазначив, що в короткостроковій перспективі відкриття трубопроводу як альтернативного маршруту експорту, швидше за все змусить президента Віктора Януковича здати свої позиції в переговорах з Газпромом щодо ціни на газ. Але в кінцевому підсумку, відзначає автор, спроби Росії залучити Україну ближче до своєї орбіти можуть мати неприємні наслідки. Янукович відкинув злиття Нафтогазу з Газпромом, і чинить опір тиску приєднатися до очолюваного Росією митного союзу. Тому, на думку автора, наразі для України партнерство з Європейським Союзом і зменшення газової залежності від Росії є терміновими як ніколи.
Крім того, Кім зазначає, що через зовнішню політику Путіна Росія зараз не має надійних союзників, крім Казахстану та Вірменії. Непотична путінська модель, яку він використовує для контролю Росії, також не сприяла розвитку міжнародних проектів Росії. Так, Путін зробив головним під час побудови «Північного потоку» колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шрьодера для того, щоб полегшити сприйняття трубопроводу на Заході. Замість цього, на думку автора, «робота на Газпром зробила Шрьодера «посміховиськом» в Німеччині». Незважаючи на процвітаючу двосторонню торгівлю між двома країнами, німецькі політики продовжують триматися на відстані від Росії.
Кім зазначає, що реальне питання полягає зараз не в тому, що Газпром відмовляється від своїх зобов'язань, але чи зможе найбільший в світі виробник газу, здійснити все, що він обіцяє. «Просто тому, що Росія володіє більш як п'ятою частиною світових газових запасів не означає, що Газпром має технічні або фінансові кошти, щоб їх видобувати. В той час як родовища газу виснажуються, компанія повинна звернутися до все більш віддалених арктичних проектів, які вона може розробляти лише з допомогою західних країн», – зазначив Лучіан Кім. Автор вважає, що «рекордно високі ціни на енергоносії надали компанії ауру непереможності, що маскує фінансові та технологічні виклики, які стоять перед нею».
Крім того, на думку автора, неясним все ще залишається чи зможе Газпром заповнити Південний потік. Автор вважає, що Південний потік все частіше виглядає як блеф, спрямований на те, щоб підтримувати тиск на Україну та відрадити європейські компанії від створення своїх власних трубопроводів в Каспійському басейні. Саме тому, на думку Кіма, «Північний потік» може стати єдиною ланкою в запланованій Газпромом мережі трубопроводів.
«Вартість трубопроводів Газпрому в Росії не має значення, оскільки вони мають за мету виконання політичних імперативів. Слабке корпоративне управління Росії надає широкі можливості для «відкатів» та інших корупційних схем у великих інфраструктурних проектах», – зазначає Кім.
На думку автора, одержимість Путіна трубопроводом відволікає від того, яка революція відбулася останній часом в газовій галузі. Так, виробництво скрапленого газу зробило можливим для таких країн, як Австралія, Ісландія та Тринідад і Тобаго транспортувати танкерами газ по всьому світу. Як побачив Газпром після кризи 2008 року, скраплений газ дає покупцям та продавцям набагато більшу гнучкість, щоб реагувати на ринкові умови, порівняно з жорсткими, довгостроковими контрактами, які диктує трубопровідний газ. А великомасштабне виробництво сланцевого газу в Північній Америці ще більше знизило ціни.