Як змінилося сприйняття України у світі? Чи досі його живить почуття емпатії та солідарності, чи змінився сам підхід і бачення України? Як зробити, аби кафедри російських студій в західних університетах, які змінили назви після початку повномасштабної війни, — зробили не просто ребрендинг, а запустили інституційні зміни?
Це лише кілька питань, які обговорювали учасники масштабної конференції україністів «Україна у світі», яка цими днями проходила у Львові. Триденний захід зібрав понад 200 учасників із усього світу наживо, а ще понад 50 брали участь у дискусіях онлайн. Як зазначили організатори, під час конференції було заплановано 55 академічних дискусій, пʼять книжкових презентацій, а географія учасників сягнула майже 40 країн.
Упродовж останніх чотирьох років відбулося чимало змін на шляху як самопізнання українцями себе, так і розуміння та сприйняття України та її громадян у світі. Незважаючи на російську агресію, українці продовжують боротися, і ця боротьба має не лише безпосередній військовий вимір — вона триває на всіх напрямках: у культурі, дипломатії та освіті.
Як вдало зазначила модераторка інавгураційної розмови «Україна у світі: від емпатії до субʼєктності» Мирослава Барчук, виявом сили є те, що у часі війни проти України учасники конференції зібралися в Україні, аби говорити про її майбутнє. «Виявом колосальної нашої сили є те, що ми з вами розуміємо, що таке і за що ці наші випробування [російської військової агресії — Ред.] і як ці випробування живлять наше майбутнє», — зазначила Барчук.
Голова Українського Інституту (одного зі співорганізаторів конференції) Володимир Шейко ще під час відкриття провів паралель між цією конференцією та першими Конгресами україністів, найперший з яких відбувся 1989 року в Києві, адже тези, що звучали тоді, залишаються цілком актуальними й сьогодні. «На тих подіях зокрема були сформульовані такі тези, що саме в Україні вирішується остаточна геополітична та геокультурна конфігурація Європи. Там говорилося про те, що українська культурна дипломатія і звʼязки України зі світом можливі лише, якщо вони транслюються мовою міцних і сильних інституцій», — зазначив Шейко.
Інавгураційна розмова «Україна у світі: від емпатії до субʼєктності» за участі Мирослави Барчук, Ольги Гнатюк, Рорі Фінніна і Ярини Чорногуз. Фото: Тиждень (Ольга Ворожбит)
Під час інавгураційної дискусії, Мирослава Барчук відштовнулася від цього перегуку між першим конгресом україністів та нинішньою конференцією. То чому ж думки висловлені тоді залишаються актуальними й нині?
На думку історикині та перекладачки, професорки Києво-Могилянської академії та Варшавського університету Олі Гнатюк, ці тези є «вічноактуальними» і не лише для України, але й для багатьох країн світу, адже у світі є багато культур, які й досі прагнуть вибити своє місце під сонцем. Натомість вона підкреслює інший виклик для України сьогодні — формувати не лише емпатію до себе, але й емпатію до інших.
«Тому якщо говорити про українські студії у світі і найбільші виклики — це не тільки емпатія до нас, але наша емпатія до інших. Не тільки зацікавлення до нас, але також наше зацікавлення іншими. Іншими словами — Україна у світі і світ в Україні», — вважає Оля Гнатюк.
Цю свою тезу історикиня знову нагадала під час дискусії про необхідність історичних досліджень міжнаціональних взаємин і українського питання в Європі першої половини ХХ століття, адже «ми маємо зацікавити світ, але також і цікавитися світом».
Засновник програми Українських студій в Кембриджському університеті Рорі Фіннін зазначив, що на його думку, несправедливим щодо України є той факт, що під час такої війни українцям необхідно доводити світові, що сприйняття України – важливе. Водночас, він бачить роль україністів у тому, аби показати, чому Україна нині є не лише сильним політичним гравцем (якою її вже визнають), але й країною із глибокою історією та культурою: «Зараз із трагічних причин Україну сприймають як гравця, відомого своєю стійкістю та захистом свободи. Тобто образ України — це образ політичного гравця і нам (тим, хто працює в українознавстві) треба показати, що Україна також є культурним та історичним гравцем. Тобто нам треба показати, що означає українська свобода… Нам треба показати, що означає наше спільне майбутнє».
Читайте також: Олександр Авербух: «Я намагаюся показувати Україну не як “цікаву травмовану країну”, а як складний культурний світ»
Поетеса та військова Ярина Чорногуз під час цієї ж розмови зазначила, що саме Збройні сили України на сьогодні є «тим чинником, який створив підґрунтя, аби наша культура та історія звучала так, як ми хочемо чути, зокрема без колоніального нашарування, якого досі дуже багато». На її думку, український досвід боротьби дає нам право на інтелектуальне лідерство у світі, який все ще звик до писання із постійним реферуванням та переписуванням вже написаного. Тобто досвід боротьби та життя у війні, дає можливість українцям творити абсолютно нові сенси та концепти, адже на відміну від багатьох західних інтелектуалів українці, завдяки своєму гіркому досвіду, не втратили підставове мислення. «Оцю таку мудрість, яку дуже важко отримати інтелектуально з книжок чи просто сидячи все життя в університеті. У цьому наша унікальність», — зазначила Чорногуз.
