Стіну одного з львівських провулків вкриває 30-метровий стінопис. З кожним кроком углиб проходу розгортається нова сцена, яка нагадує про життя і трагедію міста Маріуполя. Міста-героя. Міста, яке серед перших зустрілося з агресією Росії 24 лютого 2022 року. Кожен шматочок стінопису повертає у часі. Ось небо вкриває вогняна заграва. У заводі «Азовсталь» незламно перебувають українські захисники, які 86 днів тримали оборону останньої підконтрольної Україні зони Маріуполя. Над замінованим полем ринуть білі голуби, які колись прикрашали Площу Свободи. Тут прямують автоколони цивільних з білими хустками, які російські війська неодноразово обстрілювали артилерією. На стіні видніється Маріупольський драматичний театр з написом «Діти». Це слово написали маріупольці на асфальті поблизу будівлі 14 березня 2022 року. Напис мав сповістити російським військовим, що драмтеатр слугував місцем для укриття, а не був військовим об’єктом. Уже 16 березня російські бомбардувальники завдали авіаудару по будівлі, перетворивши її на руїну. Маріупольський драматичний театр став братською могилою для майже 600 цивільних маріупольців.
Стінопис провадить до Центру підтримки «ЯМаріуполь». Штовхнувши тяжкі ковані двері, потрапляю у затишний простір залитий теплим світлом ламп. Зала повниться гомоном людських голосів. На стінах — дитячі малюнки, фотографії Маріуполя та голуби-оригамі, які злегка коливаються від моєї появи. В очі впадають численні яскраві плакати. На одному з них видніється напис: «Серце Маріуполя продовжує битися у кожному з нас. Наше місто зруйновано, але живе надія». Зараз місто перебуває під російською окупацією. Однак Маріупольська міська рада продовжує свою роботу в евакуації. У 22 центрах підтримки, у 21 місті України маріупольці щодня працюють для маріупольців. Тут місто продовжує жити в щоденній праці людей, які бережуть пам’ять про Маріуполь.
«Руйнація й облога Маріуполя почалася вже з 24 лютого 2022 року. Весь світ переживав цю трагедію разом із нами, й надалі триває така ж трагедія і в інших містах України. Але Маріуполь був першим містом, яке зіткнулося з таким жахіттям», — розпочинає свою оповідь керівниця львівського центру «ЯМаріуполь» Валентина Бойко. У Львів вона привезла шматочок рідного міста, який живе у спогадах, активній діяльності в міській раді та щоденній праці.
Читайте також: «Я бачу скрізь на асфальті кров, і я так не хочу ступати в неї». Як маріупольці дивилися «20 днів у Маріуполі»
Після 15 березня 2022 року маріупольці отримали можливість евакуюватися з облоги. Однак виїжджати з міста було небезпечно через постійну загрозу обстрілів російськитми військовими. Маріупольська міська рада в евакуації на початку повномасштабного вторгнення почала створювати центри підтримки «ЯМаріуполь». Уже у квітні 2022 року перший такий центр відкрили в Дніпрі. І згодом кожні два тижні центри починали роботу в різних містах України. У Львові «ЯМаріуполь» запрацював у липні 2022 року. Послугами центрів скористалися вже 65 тисяч маріупольців.
86 днів незламності. Українські захисники Маріуполя на стінописі біля центру «ЯМаріуполь»
«Нас було 500 тисяч на момент повномасштабного вторгнення. Проте частина маріупольців виїхала за кордон, дехто залишився в місті, багато тисяч загинули. Тому наша мета — об’єднати тих маріупольців, які знаходяться в Україні й за кордоном. Наша ціль — допомогти кожному, знати, де наші маріупольці, згуртувати й підтримати маріупольську громаду», — рішуче каже Валентина Бойко.
Відтак центри не лише є гуманітарними хабами, а надають повний спектр послуг, якими займалася міська рада в Маріуполі. Через її бюджет маріупольці щомісяця отримують гуманітарні продуктові набори. Однак часто вони просто приходять до центру, щоб поспілкуватися із земляками та розділити як щасливі спогади, так і тугу за рідним містом. Працівники та відвідувачі центру є наче однією великою родиною, де всі добре знають і підтримують одне одного. У Львові спільнота зареєстрованих маріупольців налічує понад 4 тисячі людей. У центрі «ЯМаріуполь» працюють юристи, які допомагають маріупольцям з широким спектром питань. Діє і Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП), який був у Маріуполі, а тепер працює в кожному центрі «ЯМаріуполь» у 21 місті України. Зокрема адміністратори ЦНАП та юристи займаються новим напрямком роботи — допомагають маріупольцям вносити відомості в Міжнародний реєстр збитків. «Це дуже важливо для нас, тому що [реєстр] — єдиний механізм, який, сподіваємося, запрацює в майбутньому. Тоді ми зможемо отримати компенсацію за втрачене майно, за злочини, які вчинила Російська Федерація коштом репарацій від Російської Федерації», — додає керівниця львівського центру.
Важливий напрямок роботи — допомога українським захисникам та захисницям і їхнім родинам. Для цього в центрі працює помічник ветерана для реінтеграції українських військових у мирне життя. Маріупольці також активно долучаються до допомоги Збройним Силам України. На стаціонарному стенді активно плетуть маскувальні сітки й виготовляють окопні свічки. Маріупольці збирають необхідні речі для захисників та захисниць і передають їх на фронт. Вони волонтерять у центрі «ЯМаріуполь. Турбота». Таких побутових центрів в Україні 11, один з них розташований у Львові. Там маріупольці можуть скористатися послугами перукаря, лікаря, швачки, попрати речі чи й зробити манікюр. За словами Валентини Бойко, перелік пільгових категорій маріупольців є доволі широким — пенсіонери, вагітні жінки, люди з інвалідністю, діти до 18 років, ветерани та їхні родини: «Більша частина — 70 % — безплатно користується послугами центру, а 30 %, які є економічно активним населенням, сплачують за послуги».
Плетиво захисту. Волонтери плетуть маскувальні сітки у львівському центрі «ЯМаріуполь»
Зокрема кар’єрний консультант допомагає маріупольцям працевлаштуватися і перекваліфікуватися. Зараз в Україні налічується близько 3,7 мільйона осіб, які мають статус внутрішньо переміщених. Переселенці будують життя з нуля в іншому місті. Відтак маріупольці починають шукати нову роботу, і на цьому шляху важлива підтримка спеціаліста. У центрі також працює кваліфікована психологиня, яка проводить як індивідуальні, так і групові заняття. Щотижня тут відбувається ранкова медитація, а також різні тренінги з арттерапії, щоб підтримувати хороше самопочуття маріупольців. За це відповідає і фахівець з культурних проєктів. Маріупольці беруть участь у виставках і концертах, які організовують львів’яни для маріупольської громади.
«Дуже вдячні й концертним організаторам, і культурним закладам Львова, які дають нашим маріупольцям можливість безкоштовно відвідувати культурні заходи. Багато хто каже, що ми в Маріуполі не бачили такого культурного різноманіття, яке бачимо у Львові», — усміхнено промовляє пані Валентина.
Зберегти для нащадків. Пам’ять про Маріуполь живе і у затишку центрів «ЯМаріуполь» у 21 місті України
Центр «ЯМаріуполь» втілює і власні проєкти. Серед них — освітня програма про історію і культуру України, підготовка маріупольських дошкільнят до першого класу та навіть заняття з людьми старшого віку з комп’ютерної та фінансової грамотності. Про всі ці події та роботу центру можна дізнатися з соцмереж, які професійно ведуть два працівники.
Один з них, пан Андрій — журналіст львівського центру «ЯМаріуполь». Тонка оправа окулярів, комірець сорочки та механічний годинник надають йому образу професора. У своєму припущенні я й не надто помилилася, адже певний час пан Андрій працював викладачем у школі. Здобув освіту за напрямком історії та правознавства у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка. Деякий час працював у школі вчителем історії. Згодом служив в армії. У 1992 році місцевий маріупольський телеканал «Сігма» сьомим здобув ліцензію серед усіх медіа незалежної України. Пан Андрій працював там з осені 1994-го понад 25 років — кореспондентом, ведучим інформаційної програми «Дзеркало», діалогових ток- шоу, випусковим редактором, а згодом і головним редактором телеканалу.
«О!» — погляд пана Андрія зосереджується на плакаті навпроти. Там розміщена фотографія дореволюційної будівлі колишнього готелю «Континенталь». До повномасштабного вторгнення це був Палац культури «Молодіжний». «На третьому поверсі там розміщувалися помешкання телеканалу “Сігма” і телеканалу “Донбас”. Ось посередині третій поверх, віконце — це наш ньюзрум. На жаль, вся ця будівля під час облоги та бомбардування була розбита», — пан Андрій деякий час продовжує пильно вдивлятися у фото.
Читайте також: Мстислав Чернов: «Я хочу зняти другий фільм про Маріуполь, коли його звільнять»
24 лютого 2022-го почалася облога міста. 2 березня у Маріуполі зник зв’язок, припинилась подача газу й електропостачання. Тепер до міста долинав не лагідний плескіт хвиль, а гул нищівної атаки російських кораблів з Азовського моря. Російські військові почали обстрілювати житлові квартали з артилерії, а також бомбардувати Маріуполь з літаків. В один із березневих днів бомба впала за 30 метрів від будинку, в якому жила родина пана Андрія. «Тоді все повилітало, вікна та двері. Якось вдалося фанерою, картоном їх закрити. А це початок березня… Було три-п’ять градусів морозу, Але коли будинки вже кілька днів не мають опалення, всі вони швидко охолоджуються», — сповільнюється пан Андрій, дедалі більше занурюючись у спогади.
В ніч на 16 березня ще одна бомба прилетіла з літака під вікнами квартири. Вибухова хвиля знову знесла саморобні картонні заслони, залишивши за собою відкриті отвори вікон. Тоді пан Андрій вирішив разом з дружиною, матір’ю та кішкою Мартою вирушати з міста до родичів у Львові. Машину йому вдалося заправити ще у перші дні війни, простоявши на АЗС чергу у декілька годин. Він завбачливо закрив колеса авто металевими пластинами. Тому хоч машину посікли уламки від обстрілів, вона була справна. Дорога до Львова зайняла три дні. Евакуація пролягала через Запоріжжя, де в одному з сіл збройні сили Російської Федерації з артилерії обстріляли автоколону з мирними жителями. Вирушати з Маріуполя було не менш небезпечно, ніж залишатися у місті. На щастя, панові Андрію вдалося дістатися до Львова з сім’єю неушкодженими, де й тут він розпочав роботу в центрі з перших днів його відкриття у липні 2022 року.
Символи міста. Макет Водонапірної вежі, яку спроєктував архітектор Віктор Нільсен у 1910 році
За даними Маріупольської міської ради, зараз в окупованому місті залишається 90 тисяч маріупольців, які здебільшого є людьми старшого віку. У жовтні 2025-го в Маріуполі зафіксовано підвищену смертність серед населення — близько 600 смертей кожного місяця. Більшість інфраструктури міста зруйнували російські окупанти, й тепер маріупольці не мають доступу до якісної води, опалення, або медичних послуг. Понад 5 тисяч квартир росіяни внесли до «безхозу», націоналізуючи квартири маріупольців. На місці знесених будинків загарбники прагнуть створити гарну декорацію та сховати реальність за зовнішньо привабливими фасадами житлових комплексів. Триває й відбудова драмтеатру, де росіяни планують новорічні вистави на місці трагедії. Маріуполь — колись півмільйонне місто сповнене життя, нових можливостей та краси дореволюційної архітектури, — російські окупанти перетворили на місце масових поховань, звалищ і прихисток зграй безп ритульних собак.
Читайте також: Захисник Маріуполя Морті: «Це був не філіал пекла, це було щось жорсткіше»
Пан Андрій відверто визнає, що сум за рідним містом ніколи не затихає. Однак у центрі маріупольці допомагають маріупольцям. Працівники, так само як і відвідувачі, пройшли один шлях. «Кожен працівник нашого центру — такий же вимушений переселенець. Кожен з нас, як і всі маріупольці, пережив і облогу міста, і бомбардування, і виїзд з Маріуполя. Це важко, але ми робимо все, що можливо», — з оптимізмом стверджує пан Андрій.
Стіни центру прикрашають фотографії й картини визначних пам’яток Маріуполя. Серед них — світлини Будинків зі шпилями, на полотні плюскає олійними фарбами Азовське море, а на шафі височіє макет Водонапірної вежі, яку спроєктував архітектор Віктор Нільсен у 1910 році. Пан Андрій звертає увагу на нішу, яку підсвічує м’яке світло лампи. У її центрі висить інсталяція — до полотна прикріплена дерев’яна рама зі шторами, що імітує вікно. За декоративною рамою визирає акварельна синява неба і вже знайома мені, але така рідна маріупольцям Водонапірна вежа. «Коли маріупольці заходять до центру, бачать ці будівлі — все нагадує місто. І, як кажуть вони: “Ми приходимо сюди, як до маленького куточка нашого Маріуполя”», — з усмішкою промовляє пан Андрій.
Для тих маріупольців, які проживають у віддалених містах і селах, працює ініціатива «ЯМаріуполь. Поруч з тобою». Щомісяця мобільна бригада виїжджає у шість містечок Львівської області, де працівники надають звичні послуги. За словами пані Валентини, львівський центр з серпня 2025-го почав розширювати межі проєкту «ЯМаріуполь. Поруч з тобою». Відтоді працівники центру налагоджують зв’язок з маріупольцями закордоном — обліковують, допомагають з юридичними консультаціями чи пропонують послуги ЦНАПу через месенджери та телефонний зв’язок. Також центр проводить віртуальні зустрічі в Zoom, щоб згуртуватися та відповісти на поширені питання. «Наразі ми отримали зворотний зв’язок від маріупольців з 27 країн світу. Найпоширеніші країни — Німеччина, Польща, Болгарія. Були й такі віддалені країни, що ми думали: “І туди занесло наших маріупольців”», — сміється пані Валентина.
Служіння спільноті. Володимир та студентка Злата по завершенні стажування у львівському центрі «ЯМаріуполь»
У день мого візиту в центр у Маріупольській міській раді завершували двотижневе стажування захисник Маріуполя Володимир і студентка Злата. Двоє молодих людей прагнуть присвятити своє професійне життя роботі з громадськістю та в органах місцевої влади. Ветеран Володимир особливо цінує комунікацію центру та міської ради з кожним громадянином особисто. Для Злати важливо, що в центрі маріупольці працюють для маріупольців. «Я хочу пов’язати своє життя з громадським сектором і допомагати людям. Стажування дало розуміння з чого почати і як будувати свій шлях далі», — ділиться планами на майбутнє маріуполька Злата.
Тим часом у центрі вирує робота. Саме в цій рутинній праці й виявляється стійкість маріупольців. Після виходу з центру звертаю погляд на наступну частину стінопису, в якому ясніє надія на повернення. Маріупольський художник Дмитро Вовк завершив графіті зображенням українських військових і сім’ї з валізами, яка врешті повернулася у рідне місто. До провулка на перерву вийшов і пан Андрій. Задумливо вдивляючись у стінопис, мов у далекі краєвиди міста, врешті мовив: «Назва графіті — “Повернення додому”. Головна мета все ж — повернутися в Маріуполь».
Матеріал опубліковано у спільному спецпроєкті «Українського тижня» та Школи журналістики та комунікацій УКУ. Повну електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.
