Свята Текля не мала в Україні такого поширеного культу, як святий Миколай, свята Варвара чи святий Михаїл. А проте ця непересічна свята — апостолка й першомучениця — незмінно присутня у традиції Київського християнства від XI до XVIII століть. Згадки про святу ретельно зібрала і проаналізувала Дарія Сироїд, підсумком її багатолітніх студій стала книжка «Свята апостолка і первомучениця: апокрифічні “Діяння Павла і Теклі” у київській традиції» (УКУ, 2025). Книжка стала черговим — 39-м — томом у видавничій серії «Київське християнство», якій притаманна незмінно висока академічна культура.
Читайте також: Жіночий лик доби Бароко
Окрім ґрунтовного джерелознавчого дослідження, видання охоплює значно ширшу проблематику. Зокрема, як так трапилося, що свята Текля присутня у християнській традиції на рівні з апостолами («Діяння Павла і Теклі» — одні з п’яти найбільших і найдавніших апокрифічних діянь), а водночас — маргіналізована до статусу учениці Павла й майже забута? Чим інтригували «Діяння Павла і Теклі» читачів, котрі поширювали текст у численних списках і перекладали різними мовами, включно з церковнослов’янською? Чому текст переписували з рукопису в рукопис у «канонічному» вигляді без суттєвих правок, на відміну від інших апокрифів, що зазнавали значних змін? Чим надихав цей текст про святу, її пізнання Бога через вчителя, віднайдення себе і свого голосу? Як змінювалася рецепція й риторика довкола святої Теклі — у називанні її апостолкою, рівноапостольною чи мученицею?
Читайте також: Жіночі досвіди на маргінесах історії Києво-Печерської лаври
Найдавніший збережений церковнослов’янський список «Діянь Павла і Теклі» з доданими трьома чудами датований ще ХІ століттям і переписаний у Києві, у часи «Ізборника Святослава» та інших давніх пам’яток. В тому-таки столітті святу Теклю зображують і на фресці в Софії Київській, збереженій донині.
Пізніше, у ранньомодерну добу, було реактуалізовано й переосмислено середньовічні руські культи святих. Барокові автори агіографії — Петро Скарга, Димитрій Туптало, анонімні книжники — знову звертаються до постаті святої Теклі. До того ж її знову зображують на фресці в Софійському соборі, вже в новому стилі XVIII століття. Це свідчить про те, що пошанування святої тривало, оновлюючись відповідно до нових реалій. Саме метаморфози, яких зазнавала історія про апостолку протягом століть, і досліджує Дарія Сироїд.
В іконографії святу Теклю зображували з книжкою і з хрестом — або з упокореними звірами біля її ніг; як вчительку і проповідницю — або як моральний ідеал, аскетку, мученицю та поборницю дівоцтва. Ці дві лінії сприйняття по-різному розвинулися в окремих християнських традиціях. Мучениць у ранньохристиянській культурі не бракувало, проте Текля утвердилася саме як першомучениця, подібно до першомученика Стефана. А діва-апостолка, що проповідувала, і поготів є унікальною постаттю. Серед непересічних рис святої Теклі також і згадка про її самоохрещення, що подеколи викликала скепсис і несприйняття в Отців Церкви. Промовисто, що в руській середньовічній культурі (і в київському, і в чернігівському варіантах) прийняли саме традицію наголошення на Теклиному апостольстві та учительстві, більшою мірою ніж мучеництві.
У Львівському «Анфологіоні» 1651 року сказано, що Текля навчилася в Павла і утвердилася в Петра, що, на думку Дарії Сироїд, може бути відсиланням до інших чуд, записи про які не дійшли до наших днів.
Читайте також: «Відчувати лет свободи — Дай мені цю насолоду». Українська жіноча література доби бароко
Читач книжки «Свята апостолка і первомучениця: апокрифічні “Діяння Павла і Теклі” у київській традиції» має змогу сформувати власне розуміння тексту завдяки авторському перекладу «Діянь» (з грецької) та трьох чуд (із церковнослов’янської). Провідником стає розлогий коментар дослідниці про окремі мікросюжети.
Особливий інтерес викликає підрозділ про образ автора, читацьку аудиторію «Діянь Павла і Теклі» та жанрові зв’язки з античним романом, а також завершальний розділ — про барокові перечитування та переписування «Діянь» в українській ранньомодерній культурі.
Не менш вагома й заувага «на марґінесах» про вихідний стан (не)дослідженості теми через те, що в радянський період вивчення середньовічної і ранньомодерної спадщини в Україні було фактично зупинене. Тому дещо вже втрачено назавжди, як фреска святої Теклі ХІ століття в Спасо-Преображенському соборі в Чернігові, знищена в часи Другої світової. Дещо наразі недоступне (сподіваймося, тимчасово), як-от вивезені до Московії рукописи і стародруки, серед яких ще можуть трапитися посутні згадки про святу Теклю. Фінал книжки — оптимістично відкритий, адже дослідження триватиме.
Читайте також: Література Русі в оптиці українських медієвістів, російських пропагандистів і західної академії