Міністерство у справах ветеранів України має нетривалу історію, однак його завданням є формування політики для найважливішої нині соціальної групи. Знайомимося із завданнями, очільниками та фінансовими особливостями Мінветеранів.
Країна героїв
Україна — країна ветеранів. Такою є сучасна реальність, особливості якої мають розуміти всі: від держави, що повинна створити належні умови для військовослужбовців на кожному етапі служби, до всіх громадян, які мають допомагати нашим героям у повсякденні.
Стаття 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дає таке визначення терміну «ветеран»: «Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни». Варто розуміти, що особа залишається ветераном незалежно від того, продовжує вона зараз служити чи вже демобілізувалася.
Читайте також: Олег Сенцов: «Найнеприємніше на війні — несправедливість»
Кількість ветеранів в Україні почала стрімко зростати від початку російсько-української війни у 2014 році. Згідно з даними Єдиного державного реєстру ветеранів війни (ЄДРВВ) станом на початок 2022 року в Україні налічувалося близько 556 500 осіб, які мали статус учасника бойових дій (УБД). З початком широкомасштабної війни почалося експоненційне зростання: згідно з офіційними даними Мінветеранів, до ЄДРВВ станом на жовтень 2025 року внесено дані про понад 1,3 млн осіб зі статусом УБД.
Однак це лише початок. У Мінветеранів прогнозують, що після завершення війни та демобілізації загальна кількість осіб, які підпадатимуть під ветеранську політику, враховуючи самих ветеранів, членів їхніх сімей та родини загиблих, може сягнути 5–6 млн осіб, тобто близько 12–15 % усього населення України.
Пропонуємо детально обговорити діяльність органу виконавчої влади, відповідального за державну політику щодо цієї величезної соціальної групи, — Міністерства у справах ветеранів України. Зокрема ми ознайомимося з його очільниками, особливостями фінансування, історіями успіхів і невдач.
Завдання Мінветеранів
Мінветеранів створили 28 листопада 2018 року, щоб об’єднати всі питання підтримки ветеранів і сформувати єдину державну політику. Раніше ці функції були розпорошені між різними відомствами, і ветерани змушені були звертатися до десятків різних кабінетів, щоб розв’язати свої проблеми. Нове міністерство взяло на себе завдання централізувати роботу бюрократії та запровадити низку нових послуг: від психологічної реабілітації та підтримки ветеранського бізнесу до вшанування пам’яті та цифровізації сервісів.
При цьому інші відомства теж беруть часткову участь у формуванні ветеранської політики в країні. Наприклад, Мінсоцполітики, Мінохорони здоров’я, місцеві органи влади тощо. Однак провідна роль належить саме Міністерству ветеранів.
Читайте також: Тернистий шлях реінтеграції. Чи дбає Україна про ветеранів, як вони про неї
На сайті міністерства перераховано його основні завдання, до яких належать: соціальний захист ветеранів та членів їхніх сімей, надання довічних державних стипендій, вшанування пам’яті тощо. Особливо важливим є розділ «Лікування та реабілітація», де наведено перелік послуг медичної допомоги, зокрема протезування, адаптації та високоспеціалізовані послуги.
П’ять міністрів за сім років
Першою очільницею Мінветеранів у листопаді 2018 року стала Ірина Фріз, яка доти була народною депутаткою 8 скликання, провідною спеціалісткою Апарату Ради Нацбанку. Під її керівництвом почалася розробка двох важливих ініціатив: єдиної електронної платформи послуг для ветеранів «Є-Ветеран» і Єдиного державного реєстру ветеранів. Позаяк через кілька місяців відбулися вибори й склад уряд зазнав змін, завдання повної реалізації ініціатив перейшло до наступників Фріз.
У сумнозвісному уряді Олексія Гончарука із серпня 2019 року посаду міністра обійняла Оксана Коляда — військовослужбовиця, колишня начальниця управління комунікації та преси Міноборони. Саме відомство вперше змінило назву, ставши Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. За сім місяців на посаді Коляда намагалася поєднати політики щодо ветеранів та реінтеграції ТОТ і підтримки ВПО, однак структура об’єднаного міністерства виявилася заскладною в управлінні. Згодом уряд знову розділив ці відомства.
З березня по грудень 2020 року міністром був Сергій Бессараб — генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генерального штабу ЗСУ. Його робота проходила в умовах хаосу пандемії COVID-19. Займався продовженням програм із забезпечення ветеранів житлом.
Лише четвертій за ліком міністерці судилося очолювати відомство довше за кілька місяців. Юлія Лапутіна, генерал-майорка СБУ, керувала Мінветеранів з грудня 2020 до лютого 2024 року. Тож саме на її каденцію припав початок широкомасштабної війни.
Читайте також: Невидимі травми. Як допомогти ветеранам повернутися додому
За понад три роки вдалося реалізувати низку важливих ініціатив. Найголовніше — повноцінно запрацювали цифрові послуги, зокрема в додатку «Дія» почало відображатися посвідчення УБД, стала можливою подача заяв. За цей час створили Український ветеранський фонд для фінансування ветеранського бізнесу. Ініціювали інститут помічника ветерана для допомоги ветеранам на місцях.
Разом з тим критики в бік Лапутіної теж не бракувало. Найперше їй закидають затримки зі створенням Національного військового меморіального кладовища. Попри те що Кабмін схвалив план його розміщення ще у жовтні 2022 року, будівництво не розпочиналося протягом тривалого часу. Дозвіл на початок будівельних робіт було отримано тільки 23 серпня 2024 року вже за нового міністра. Перші поховання відбулися лише в серпні 2025 року.
Коментуючи звільнення Лапутіної у лютому 2025 року, президент Зеленський вказав на її неефективність: «За всієї поваги до пані міністра, це питання виключно менеджменту. Україні потрібні сила, свіжа енергія й достатнє лідерство в кожній сфері».
Наступні сім місяців обов’язки міністра виконував майор ЗСУ Олександр Порхун, поки у вересні 2024 року Верховна Рада не проголосувала за Наталію Калмикову — колишню менеджерку фонду «Повернись живим», заступницю Міністра оборони.
Пріоритетними нова очільниця назвала такі напрямки: продовження цифровізації, створення єдиної електронної системи отримання послуг для ветерана (Ветеран Pro); реформа військово-лікарських (ВЛК) та медико-соціальних експертних комісій (МСЕК), щоб зробити їх прозорими та швидкими; розробка алгоритму переходу від військової служби до цивільного життя.
Призначення Калмикової від початку критикували через відсутність у неї досвіду військової служби. До того ж величезною проблемою є згадане вище швидке зростання кількості ветеранів, на забезпечення пільг для яких потрібно знаходити кошти. І саме про бюджетний аспект роботи міністерства ми поговоримо далі.
Неадекватний контроль коштів
Станом на 2025 рік Міністерство у справах ветеранів профінансоване з Державного бюджету на 10,7 млрд грн. Однак на 2026-й кошторис планують збільшити до 17,9 млрд грн, тобто аж на 67 %.
Найбільша частка цієї суми припадає на компенсацію на житло ветеранам з інвалідністю І та II групи — 5,7 млрд грн. Далі — психологічна допомога, професійна адаптація та інші заходи з підтримки (4 млрд грн), витрати на фахівців із супроводу ветеранів (2,9 млрд грн), фінансування ветеранських просторів (1,1 млрд грн).
Наскільки ефективно витрачаються кошти, закладені в бюджет Мінветеранів? Звіт Рахункової палати за 2023 свідчить, що ця ефективність була надзвичайно низька: «Мінветеранів не забезпечувало належного контролю за використанням коштів державного бюджету розпорядниками нижчого рівня. Звітність органів соціального захисту населення про використання бюджетних коштів, яка мала подаватися до Мінветеранів щокварталу […], надходила в окремих випадках у вигляді оперативної інформації, а не за формою, затвердженою наказом Мінветеранів […], або ж узагалі не надходила».
Читайте також: «Ми не знаємо своїх можливостей, доки не спробуємо». Історія ветерана, який обирає плисти проти течії
Далі йдеться про проблеми з внутрішнім контролем: «Причиною переважної більшості виявлених аудитом порушень і нерезультативного, неекономного та з порушенням вимог законодавства використання коштів державного бюджету […] є незабезпечення Мінветеранів ефективного внутрішнього контролю на всіх етапах виконання як бюджетної, так і Державної цільової програми. […] Недосконалою є система внутрішнього контролю Мінветеранів як головного розпорядника бюджетних коштів через перманентні зміни керівництва, структури та відповідального виконавця бюджетної програми. Не забезпечено належного контролю за використанням коштів державного бюджету розпорядниками нижчого рівня».
У звіті аналітичного центру «Лабораторія законодавчих ініціатив» (ЛЗІ) вказано, що найбільшою проблемою фінансового контролю Мінветеранів є відсутність системи оцінки результативності та якості використання коштів. Політика міністерства не передбачає інструментів збору інформації, яка могла б свідчити про ефективність чи неефективність заходів з погляду їхнього впливу на ветеранів та їхні проблеми. Відповідно, ми не можемо адекватно оцінити результативність використання бюджетних коштів у рамках ветеранської політики міністерства. А чиновники у міністерстві можуть не розуміти, чи потрібно взагалі ветеранам те, що вони роблять.
Очевидно, що Україна нині потребує якісної політики, що забезпечить надання відповідного рівня послуг героям, які захищають її суверенне існування. Необхідно, щоб Мінветеранів нарешті стало реальним, а не символічним державним органом.