Нещодавно прем’єр-міністр Микола Азаров заявив, що на Україну насувається друга хвиля економічної кризи. Нам запропонували тугіше затягнути паски, готуватися до гіршого й братися за лопати. Що ж, напад – це найкращий спосіб захисту: набагато простіше списати наявні в Україні проблеми на світову економіку, ніж зізнатися у власній неспроможності їх вирішувати.
Криза – це як епідемія грипу. Здоровий організм або не підчепить вірусу, або перехворіє в легкій формі. Якщо ж він ослаблений, то хвороба протікатиме з ускладненнями, можливий навіть летальний результат.
Організм Української держави виявився серйозно хворим. Ще 2007-го уряду треба було якомога швидше покінчити з популізмом і зосередитися на економії. Натомість українців годували обіцянками «не пустити кризу на поріг». 2008 року вона прийшла без дозволу тодішнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, уряд якої виявився абсолютно непідготовленим і всі зусилля спрямував на гасіння локальних пожеж.
З березня 2009-го українська економіка всупереч незграбній політиці влади почала відновлюватися. Процес триває досі, але жодної заслуги нинішнього уряду в цьому немає. На зміну поганим рішенням Тимошенко прийшла ще гірша політика Азарова.
Такого терору, як тепер, бізнес ще не знав. До сплати податків авансом і повернення ПДВ тільки «своїм» компаніям додався перерозподіл власності силовими методами.
Кабмін і далі підтримує обраних (здебільшого хімічні та металургійні підприємства), а бюджетні проблеми вирішує за рахунок решти. Зокрема, малому і середньому бізнесу працювати набагато важче, ніж раніше. Цей підхід лише поглиблює залежність економіки від енергоносіїв, з одного боку, та мінливих зовнішніх ринків – з іншого.
Детальніше читайте на у статті «Давня хвиля».