Віктор Зарецький — знакове ім’я в історії українського мистецтва, проте його творчість довгий час залишалася в тіні, а ім’я було майже стерте з культурної пам’яті. У 1989 році у виставковій залі київського Будинку вчених проходила перша і єдина прижиттєва виставка творів художника.
Кажуть, роботи Віктора Зарецького — у топі підробок. Напевно, цьому сприяє не лише зростання популярності його імені, а й різноманіття стильової манери, а також недослідженість його творчості.
Так 2015 року була відкрита невідома доти робота. Наталка Фіпич випадково дізналася про твір Зарецького в посольстві Польщі: сам посол давно шукав автора мозаїки на каміні — ніякої згадки про нього не збереглося. Зіставили факти і з’ясували авторство Зарецького.
Читайте також: Після Горської
Віктор Зарецький старанно шукав свою художню мову — звертаючись до неофольклоризму, символізму, ар-нуво. Активно досліджував українську традиційну культуру, поєднуючи її елементи з модерними живописними прийомами. Олеся Авраменко пише: митець «вдумливо опрацював й перетравив — філософію живописного середовища Сера, кольорової плями Матіса, живописної форми Сезанна; містицизм і елегантність стилю прерафаелітів й модерну; ритмізацію композиційного та кольорового висловлення народного мистецтва; почуттєвість, екстравагантність й художню мову Густава Клімта й стилю модерн та багато інших мистецьких явищ».
Його творча манера різноманітна: «Я казав своїм учням, які скаржилися, що у них творче виснаження. Ти сидиш на одному прийомі, яким оволодів досконало, — зробив сто робіт і тобі набридло, — виснаження. Треба вміти володіти не однією мовою, не одним способом. Що таке культура? — Це знання і розуміння».
«З Полісся, з села, я повернувся, як тоді визначали, модерністом та авангардистом», — згадував Зарецький. Його погляд на повсякдення — то міфологічно величний, то притишено-споглядальний.
Творчість шістдесятників потверджує те, про що 1953 року писав Ролан Барт: нульова точка письма неможлива, митець завжди заангажований. «“Їх вирізняє шалене та щира залюбленість у свою культуру та естетику. Вони починали з відкриття культури, а насправді відкрили для себе державність і національну ідею. Шістдесятники — яскравий приклад того, що культура не може бути поза політикою. Вона може декларувати себе позаполітичною, але вона настільки яскрава частина життя, настільки впливає на людей, що творення культури — це як творення країни», — зауважує онука Олена Зарецька, очільниця Фонду Алли Горської і Віктора Зарецького.
Обоє — і Алла Горська, і Віктор Зарецький — захоплювалися творчістю Анатоля Петрицького. Це стосувалося не лише творчої манери, а й порушуваних тем. Діана Клочко помітила, що чорний воронок із картини «Харків уночі» (1934) Анатоля Петрицького їде і на картині «Нічний арешт» Віктора Зарецького. Тоді лишалося три роки до 37-го, потім — три роки до так званої першої хвилі арештів 1965-го, але, власне, вони ніколи й не припинялися в тоталітарній державі.
Віктор Зарецький пережив величезне потрясіння: за один рік втратив і дружину, і батька, і матір. У творчості він неодноразово пропрацьовував страшну втрату. «Хочеш жити — посміхайся, хоч раз на день. Якщо з’явилося бажання написати якусь роботу — не відкладай. Починай. Потім — це ніколи. Людина, завантажена роботою, справами, сильніша за розслаблену і неорганізовану».
Сьогодні шістдесятники для багатьох стають бути джерелом поведінки й незламності, з якого вдається черпати сили в непрості воєнні часи.
Читайте також: Художниця Алла Горська — втілення українського спротиву
Навіть малюючи «дозволені» теми — шахтарів, селян, — Зарецький робив це інакше, не соцреалістично. «Якщо я робив щось неприємне для себе, в мене розвалювалася голова, боліла. Саме робота на природі спрямовувала мене так, щоб малювати те, що до душі». І ще одне зізнання від митця: «Можна малювати шахтаря, а бачити в ньому Богуна. (Головне — що за полотном)».
Нині в Музеї книги і друкарства України на території Києво-Печерської лаври триває виставка «Віктор Зарецький. Між рядків і полотен». Попередня виставка творів з приватної колекції Олексія Василенка відбулася 2022 року в Музеї Києва. А незабаром велику ретроспективу творчості Віктора Зарецького планує представити Національний художній музей України.
8 лютого з нагоди столітнього ювілею митця в київській книгарні «Сенс» запланований святковий вечір. У програмі — презентація документального фільму про Віктора Зарецького (режисерка Васіліса Безпалько), перфоманс від театру «Шарж», спогади сучасників і учнів Віктора Зарецького, пісні, натхненні листами Віктора Зарецького, і крамничка з сувенірною продукцією за мотивами творчості мистецького подружжя Алли Горської та Віктора Зарецького. Сучасна українська культура комеморації не може не тішити. «Ми хочемо говорити про шістдесятників життєствердно», — зауважує Олена Зарецька.
Культура потребує підтримки інституцій, і коли ця підтримка є — стаються великі зрушення. Після виставки Алли Горської «Боривітер» в Українському домі почали водити екскурсійні маршрути до ресторану «Вітряк» із мозаїкою «Вітер» (над нею працювали Алла Горська, Віктор Зарецький і Борис Плаксій) та до будинку на Терещенківській, де жило мистецьке подружжя. В Україні є великий запит на класику — і не лише літературну; художнє мистецтво, що досі не прозвучало як належить, нині чудово вписується в сучасний простір і знаходить шлях до багатьох сердець.