Напередодні відзначення чергової річниці «Перемоги» в радянсько-німецькій війні влада, яка апріорі мала б робити все можливе для зменшення протестних настроїв і примирення в суспільстві, виступає ініціатором суперечок, повертаючись до комеморативних практик радянської доби.
Зокрема, український парламент схвалив ініційовану КПУ заяву «До 65-ї річниці Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями», якою фактично осудив спроби вітчизняних науковців і політиків об’єктивно відображати роль СРСР у розпалюванні війни та його участь у злочинах проти людства. Через кілька днів Верховна Рада прийняла Закон«Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років», згідно з яким 9 Травня на будинках органів влади та інших установ по всій Україні з’являться червоні прапори”.
Такі дії української влади цілковито збігаються з радянським міфотворенням про «Велику Вітчизняну війну» й «Велику Перемогу», що відбувалося протягом тривалого часу.
У роки радянсько-німецької війни з’являється новий потужний міф під назвою «Велика Вітчизняна війна», який під час воєнних дій мав підтримувати віру у владу та її керманичів, мобілізувати населення на боротьбу з ворогом, а по її завершенні творити безнаціональну ідентичність й уніфікований «радянський народ».
Детальніше про міфи, які створювала радянська влада, читайте у статті Ярослава Файзуліна “Коктель Молотова-Брежнєва”.