1 січня 2024 року внаслідок російського влучання згорів музей Романа Шухевича в Білогорщі. Цей рік, як і попередні, був багатий на втрати культурних пам’яток, спроби інструменталізації історії з політичною метою і дискусії довкола вивчення історії в школі. Проте і здобутки також були.
Яскравими подіями стали виставки Алли Горської та Соломії Павличко в Українському домі. У Національному художньому музеї організували лекторій з нагоди 125-річчя Київського міського музею старожитностей і мистецтв. Відновив свою роботу науковий семінар при кафедрі історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Широко відзначили 140 років українського жіночого руху, запропонували відбудувати будинок Наталі Кобринської в Болехові. Обговорювали проєкт відновлення палацу Фредрів-Шептицьких у Вишні. У Львові відкрили новий меморіальний музей Патика та центр сучасного мистецтва в колишній фабриці повидла та алкоголю.
Певний розголос мала презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» у вересні. Серед промовців були Тімоті Снайдер, владика Борис Ґудзяк, Ярослав Грицак та інші інтелектуали, що пропонували своє бачення історичного наративу. Цьому передувала широка дискусія довкола шкільного курсу з історії України, який нібито запропонували об’єднати зі всесвітньою історією.
Цьогоріч заснували окреме історичне видавництво «Локальна історія», що має великі плани на видання українського та перекладного історичного нонфікшну. Зокрема вже побачили світ книжки про карпатські курорти та львівських самогубців часів цісарства, про чуму, війну та еміграцію, про наближення Другої світової та про українців у радянських таборах. Також анонсовані переклади про історію повсякдення Речі Посполитої та британських демобілізованих після Другої світової.
Історики шукають нових форм — біографічних подкастів, документальних фільмів про альтернативні сценарії минулого. Комікси стають дедалі популярнішим форматом розказати про минуле. Власну серію має «Видавництво», що видало коротку історію української літератури, фемінізму та російсько-української війни. «Vivat» видав мальопис про Степана Бандеру, «Локальна історія» — про Романа Шухевича. Державні установи теж прагнуть долучитися до тренду: Український інститут національної пам’яті видав мальопис «Оборона Замостя. Легенда про лопату», Національний музей Революції Гідності — комікс «Історія з Майдану».
На особливу пошану заслуговують повні видання творів, підготовка яких потребує величезних зусиль. Зокрема у видавництві «Темпора» цьогоріч з’явилися чергові томи з повного видання спадщини В’ячеслава Липинського, «Критика» продовжує видавати повне видання творів Пантелеймона Куліша.
Попри закриття видавництва «Наукова думка», якісні академічні історичні дослідження і далі з’являються друком, зокрема в університетському видавництві Українського католицького університету. Схвальні відгуки отримала книжка Вадима Ададурова «”Переставляючи слова у століттях”. Інтелектуальна біографія Ілька Борщака». Презентації книжки стали майданчиком для обговорення стратегій написання інтелектуальної біографії як жанру.
«Одна з найцікавіших книжок, що прочитав за останній час. Вадим Ададурова написав яскраву і дійсно інтелектуальну біографію Ілька Борщака, що вражає широтою охоплення та глибиною аналізу.
Свого часу постать, а особливо тексти Борщака сприймалися як такі, що оповідають про таємниці нашої історії, які були сховані далеко від України. Читаючи їх від моменту відкриття на початку 1990-х, видавалося ти потрапляв у вир “справжньої” історії та її героїв. Все як у добре написаному історичному романі. У цю пастку Борщака потрапили не тільки більшість його читачів, але й так само багато професійних істориків.
Реалії виявилися іншими. Як і те, що зрозуміти мотивації Борщака не так вже й просто. Вадим Ададуров майстерно деконструює біографію Борщака, показуючи його з усіх можливих сторін — від першої особи, від тих хто його знав та тих інституцій, що мали справу з героєм оповіді.
Книжка написана так, що її не хочеться завершувати читати», — прокоментував Віталій Михайловський.
А найпрестижнішу недержавну нагороду в галузі гуманітаристики — Міжнародну премію Івана Франка — цьогоріч отримав Олексій Сокирко з книжкою «Козацький Марс: Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції, 1648–1764» (Темпора, 2023).
Сусіди з обох боків продовжують розказувати, як нам правильно дивитися на власну історію, а західна академія і далі не може подивитися на Україну незамуленим поглядом. Проте, попри всі виклики, інтерес до історії в Україні невпинно зростає, а нові формати допомагають переосмислити наше минуле в сучасному культурному просторі.