«Вітаю, хлопці. Зі святом вас». Капелан Алі, усміхаючись, заходить у відділення польового шпиталю. Тут не лунають різдвяні пісні, не чутно запаху ялинок і святкової їжі. Хтось стогне, дехто відвернувся до стіни, більшість поранених військовиків дивляться в екрани своїх телефонів. Атмосфера змінюється, коли посеред ліжок проходить, усміхаючись у бороду, капелан-імам. Сьогодні мусульманин Алі всіх вітає з християнським святом Різдва. У Службі військового капеланства Медичних сил, звісно, є не тільки він: там служать священники Православної церкви України й представники інших християнських конфесій. Хіба не вони, капелани від християнських спільнот, мають привітати поранених військовиків зі святом Різдва Христова?
«Ми й вітаємо. Нас усіх єднає поранений український воїн. Так, кожний з нашої команди має власну релігійну традицію, але всі ми хочемо, щоб наші хлопці й дівчата відчули свято й усміхнулись», — каже отець Олег, офіцер Служби військового капеланства Медичних сил. Загальне гасло для капеланів усіх родів військ: «Бути поруч». Важливий принцип: «Служити своїм, допомагати іншим, опікуватися всіма». Саме тому офіцер капеланської служби, капелан-імам Алі, вітає поранених героїв із християнським святом. Там, звідки в польовий шпиталь потрапили ці військовики, у зоні бойових дій російсько-української війни, інші капелани також намагаються влаштувати свято для своїх побратимів і посестер. В українському війську посади капеланів обіймають не лише представники християнської традиції. Капелани-імами служать разом з християнськими священниками: від юдейської спільноти до ЗСУ спрямували капелана-рабина.
Читайте також: Військовий капелан: «Програні ідеологічні війни спокутуються дуже великою кров’ю і великими жертвами»
У різдвяної пісні є слова: «Отцівське Слово зодягнулось в тіло, в земній темряві світло засвітило!». Військове капеланство застосовує ці глибокі символи для служіння священника у війську: душпастир зодягається у військову форму, стає частиною підрозділу не тільки на свята. Капелан постійно з військовиками для того, щоб принести солдатам та офіцерам світло — «Прихилити Небо до солдата».
Закон України «Про Службу військового капеланства» вказує, використовуючи вже не поетичну, а юридичну мову, що головна мета капелана — «задоволення духовно-релігійних потреб» військовослужбовців та членів їхніх родин. За лаконічним формулюванням міститься широкий спектр напрямів роботи військового священника, які закон групує в чотири блоки: душпастирська опіка, релігійно-просвітницька робота, соціально-доброчинна діяльність, консультування військового командування з релігійних питань. На Різдвяні свята капелани докладають зусиль на всіх цих напрямах.
«Я народився в селі. Добре пам’ятаю, що коли на курнику здихало курча, то вже скоро інші кури не звертали на загибле уваги. Просто переступали. Щось таке я відчуваю сьогодні, схоже ставлення в суспільстві до нас, військовиків. Особливо важко на свята. Родина там, я тут. Але отець Дмитро та його колядники повернули настрій. Кажуть: “Христос народився”. Ну, я вже готовий відповісти: “Славімо Його”», — розповідає Володимир, військовик із Житомирщини. Для його капелана, отця Дмитра, душпастирська опіка на Різдво полягає в тому, щоб привезти колядників з далекої парафії, заспівати разом із воїнами, сповідати й причастити тих, хто має бажання. Цими днями капелани стають містком, що поєднує християнську спільноту й військовиків, щоб вони відчули свято та побачили — про них пам’ятають, їх цінують.
Читайте також: «Якщо людина вірить у Бога, вона знатиме, що незалежні від неї обставини залежать від Нього. І це дуже мотивує та допомагає»
Олена, одна з трьох капеланок, що несуть службу в ЗСУ, також любить різдвяні пісні. Але значно більше вона любить спілкуватися з побратимами й посестрами, розповідаючи їм про того, хто прийшов у світ слабким і беззахисним немовлятком, але згодом змінив всю історію людства. «Свято Різдва — це можливість для мене розповісти особовому складу про історичний і культурний контекст цієї події, про наші традиції, що формувало саме християнство. В особистих бесідах я кажу: “Хоч Христос навіть тисячу разів народився у Вифлеємі, але не народиться в нашому серці, небагато буде сенсу в цьому святі”», — ділиться капеланка. Маючи понад 20 років медичного досвіду, 25 лютого 2022 року вона прийшла до військкомату й почала службу медикинею. Згодом Олена дістала від держави мандат на ведення капеланської діяльності за поданням однієї з протестантських конфесій. «Протестантів раніше називали “штундами” (з німецької Stunde перекладається як “час”), тому що час вивчення Біблії займає значну частину нашого християнського життя. Я, так само як інші капелани, намагаюся лагідно, але послідовно вести релігійно-просвітницьку роботу серед особового складу, бо це один з напрямів нашої діяльності, згідно із Законом про Службу військового капеланства», — додає Олена.
Подарунки — це важлива частина святкування Різдва, а співпраця з доброчинцями — той напрям діяльності українських капеланів, що відрізняє їх, наприклад, від американських. Іноді вони жартують, що спочатку треба стати «П’ятим Євангелієм», здобути власними справами кредит довіри, щоб мати можливість читати військовикам чотири Євангелія з Нового Заповіту. Тому капелани українського війська звертаються до своїх релігійних спільнот і загалом до суспільства, щоб зібрати потрібні для їхніх підрозділів ресурси. Олександр, лідер громадської організації «Українські мурахи», постійно співпрацює з капеланами. Приїжджаючи до військовиків, Олександр пригощає їх добрими сигарами, тому що впевнений: ані капелан, ані воїни не жебраки. Якщо доброчинці й солдати можуть разом викурити сигару під різдвяними зірками, то вся ця історія про людську гідність, повагу та взаємну підтримку.
Читайте також: Священник і війна
Капелан з позивним «Падре» разом із військовиками ще з 2014 року. Тоді українське суспільство зрозуміло, навіщо потрібна армія; крок назустріч своїм захисникам зробили й деякі священнослужителі. Падре став одним з перших, тому багато його друзів-військовиків на початок повномасштабного вторгнення вже були командирами. Ці люди прислухаються до свого капелана, а він має можливість не тільки поділити з ними їхні лідерські виклики, а й дати професійні поради. Капелан сьогодні має бути фахівцем, що добре розуміється на важливих нюансах питань, пов’язаних з особливостями релігійного життя військовослужбовців. Падре завжди дасть пораду, як командиру врахувати мусульманські чи християнські свята, провести поховання, надати військовику можливість отримати духовну допомогу від священника саме його традиції. «Командире, скоро Різдво. Відсвяткуймо його ось так…» — капелан радить, до нього прислухаються.
Потреби українського війська в капеланах занадто великі, їх не вистачає. Тому на Різдво до штатних капеланів доєдналися міжконфесійні мобільні групи, що формуються Службою військового капеланства із залученням священнослужителів-волонтерів. Пастор В’ячеслав, лідер і постійний учасник однієї з таких груп, свідчить: «Мета наших подорожей — підсилити капеланів, підтримати дух і руки наших військовиків. Ми їдемо туди, де в нас є потреба. Як волхви з різдвяної історії, ми їдемо до наших героїв не з пустими руками, але головне для нас нагадати воїнам — Христос народився, Він з кожним солдатом та офіцером. Скажу ще одну важливу річ: ці подорожі дуже потрібні нам, священникам різних конфесій та традицій. Ми вчимося єдності й повертаємо цей досвід разом із історіями про наших воїнів у наші спільноти».
Читайте також: Падре
«Волхвами», що у свято Різдва Христового передають підтримку українським військовикам, може стати кожний. Помолиться за святковим столом за наших захисників, якщо не молитесь — просто згадайте про солдата в окопі. Зберіть і відправте різдвяні подарунки знайомим воїнам, їхнім побратимам і посестрам. Обов’язково додайте до пакунка дитячі малюнки або листа від вашої родини. Привітайте незнайомого військовослужбовця на вулиці, в транспорті, на вокзалі. Усміхніться, як це робить капелан-імам Алі, і скажіть: «Дякую за службу. Вітаю зі святом».