7 травня 2024 року у своєму інавгураційному виступі, який був бойкотований більшістю західних країн, Путін фактично надіслав сигнал щодо готовності до переговорів. Росія готова обговорювати із Заходом питання безпеки та стратегічної стабільності, але не з позиції сили, «без будь-якої зарозумілості, самовпевненості або винятковості, а лише на рівних умовах, з урахуванням інтересів одне одного».
Важко оцінити щирість його заяв, але раніше Росія сиділа за столом перемовин лише, щоб дотиснути співрозмовника пристати на її вимоги. Загалом інтереси Росії не сумісні з демократичними цінностями і є прямою загрозою самого існування України.
Загальна кількість унікальних партій у шахи становить приблизно 10120, а це більше за кількість атомів у Всесвіті. Але перемога одна — мат. Що ж до війни Росії проти України, то стратегій обмаль, а консенсусу щодо концепції перемоги взагалі немає.
2022 року західні експерти пророкували, що Україна зазнає поразки в період від трьох днів до трьох тижнів від початку повномасштабного вторгнення. Через два роки звитяжного протистояння з ворогом, що переважає, після сплеску надії знову чути голоси так званого політичного прагматизму.
Колишній командувач Об’єднаних сил Великої Британії генерал сер Річард Берронс заявив про «серйозний ризик» поразки України цього року, оскільки «Україна може відчути, що не може перемогти».
Генерал Марк Міллі обережно зазначив, що звільнити всю територію України від окупантів — надважке завдання. «Зеленський не раз публічно заявляв, що мета України — вигнати кожного росіянина з окупованої Росією України. <…> Я не кажу, що цього не можна зробити. Я просто кажу, що це дуже складне завдання. Але це їхня мета. Безумовно, вони мають на це право, це їхня країна», — сказав голова Об’єднаного комітету начальників штабів.
2022 року українське керівництво недовго називало варіантом перемоги повернення до кордонів на 23 лютого для завершення воєнних дій і подальших переговорів про окуповані території.
За нещодавно опублікованим у німецькому виданні Die Welt документом, на перемовинах 15 квітня 2022 року в Стамбулі російська сторона вимагала від України закріплення нейтралітету в Конституції, обмеження розміру армії та визнання територіальних реалій. З огляду на подальший розвиток подій видається, що російське керівництво саме не сприймало ці перемовини серйозно.
Читайте також: Російське лобі: кремлівські трубадури, пажі й найманці в США
2024 року президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що готовий виступити посередником у поновленні мирних переговорів між Україною та Росією. «Я, як і раніше, дотримуюся думки, що дипломатія та діалог мають отримати шанс закінчити війну справедливим і міцним миром», — сказав Ердоган.
Однак українське керівництво стоїть на позиції, що саме Україна має визначити як умови миру, так і формат переговорів. На лютневому форумі президент Зеленський підкреслив, що Україна не має можливості програти, оскільки тоді країна зникне, а багато українців загинуть. Проте наразі переговори з російським правителем Владіміром Путіним — це «переговори з глухим», тому Україна планує запустити Глобальний саміт миру.
Перший Саміт планується провести у Швейцарії 15–16 червня 2024 року. Очікується, що лідери держав затвердять спільний план, який передбачає відновлення територіальної цілісності України в міжнародно визнаних кордонах 1991 року. Після чого Росія, яку на захід не запрошено, отримає цей план «на випадок, якщо той, хто на той час представлятиме країну-агресора, захоче справді припинити цю війну й повернутися до справедливого миру», — сказав керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак.
Офіційна позиція України щодо перемоги — повернення до кордонів 1991 року — на Заході деким сприймається як не просто оптимістичне, а магічне мислення. Очевидно, що Україна ніколи не отримувала і, найімовірніше, не отримає достатньо зброї. «Для України немає шляху до перемоги в цій війні. Американська підтримка не змінить цю реальність», — висловлює власну думку оглядач The Hill в унісон російським наративам.
Адже такий формат перемоги України означав би повну поразку Росії, агресивної ядерної імперії, чий програш може призвести до її розпаду, неконтрольованого розповзання ядерної зброї та більшої нестабільності в регіоні.
Інколи видається, що західні аналітики стали жертвами власних міфів та упереджень. Мікс західного захоплення Росією та страху перед її непередбачуваністю й агресивністю створили рамку, у яку не вміщувалась повна перемога України, а перемогою Заходу стала здатність ухилитися від прямого протистояння з Росією.
Гра з ненульовою сумою
Очевидно, що первинна стратегія США щодо посилення української переговорної позиції в результаті утримання максимуму власної території, але не повернення до кордонів ані січня 2022-го, ані 1991-го, наразі втілюється в життя. Уже висловлюються побоювання, що проголосований Конгресом після піврічної затримки пакет допомоги — останній для України, а результати американських президентських виборів можуть стати каталізатором перемовин.
Нині ставка робиться на забезпечення здатності України оборонятися й утримати контрольовані території. Стратегія США щодо виснаження російської армії та економіки, з одного боку, мінімізує ризики ескалації до ядерного конфлікту та здатності Росії розширити територію конфлікту, з іншого — виснажує Україну.
За оцінкою українського Кабміну та Світового банку, для відновлення української економіки буде потрібно $486 млрд впродовж наступних десяти років. Хоча західні партнери обіцяють допомогу з відбудовою, кожна вчасно надана система Patriot могла б зберегти не тільки життя, а й економічні потужності.
Президент Зеленський заявив, що Україна потребує 25 систем Patriot до 8 батарей у кожній, щоб повністю закрити небо. Одна батарея коштує близько $1 млрд, де $400 млн — вартість системи, а $690 млн — вартість ракет (кожна ракета PAC-2 GEM-T коштує близько $4 млн).
Інакше кажучи, загальна вартість найдосконаліших нині систем ППО, які б убезпечили Україну, вполовину менша за розмір допомоги на відновлення її економіки на початок 2024 року.
Ще одним наслідком такої стратегії є невизначеність долі окупованих територій. З огляду на агресивну політику депортації та русифікації з роками реінтеграція цих територій може стати таким самим важким завданням, як їхнє визволення.
Більшою загрозою є здатність Росії не просто адаптуватися до санкцій та успішно їх обходити, а посилювати нову вісь сили авторитарного світу. Її непрограш — демонстрація слабкості західного світу протистояти новим викликам.
Однак українці купують західним країнам час на відновлення обороноздатності, повернення НАТО до осмисленого існування після «коми» та відхід від власного магічного мислення про невідворотність розширення демократичного світу й бажання Росії в нього інтегруватися або хоча б співіснувати мирно на взаємовигідних умовах.
Читайте також: Вашингтонські записки про російські голоси
Звичайно, під час перемовин навряд чи окуповані території (якщо такі залишаться) будуть офіційно визнані російськими, інакше Захід просто розпишеться у своїй неспроможності. Однак приклади Кіпру й Нагорного Карабаху демонструють, що територіальні спори можуть тривати десятиліттями й завершитися з різним результатом.
Більш небезпечною для України є відмова від наміру вступити до НАТО. Хоча нині саме Альянс не готовий до ризиків запрошення країни, що явно перебуває в зоні інтересів Росії, але закріплення нейтрального статусу на вимогу Кремля фактично означає дозвіл продовжувати політику знищення країни. Підписання двосторонніх безпекових договорів не може замінити повноцінне членство в Альянсі.
Видається, що основною стратегією Заходу є перечікування до змінення лідерів режиму й надія на уникнення більшої війни. Усе ще є примарні сподівання на підрив воєнної моці Москви через послаблення її економіки.
Що ж до України, яка платить за політичні прорахунки керівництва не тільки своєї країни, то її планується відбудувати. Щобільше, з огляду на тривалий характер війни відновлення слід починати вже зараз, не очікуючи на закінчення бойових дій.
Нині західні уряди, міжурядові організації та міжнародні фінансові інституції виділили трохи менше за $80 млрд на післявоєнне відновлення України, яка запустила систему DREAM для забезпечення прозорості та підзвітності за кошти, виділені на відбудову.
Центр аналізу європейської політики разом з Київською школою економіки в аналітичному звіті визначили чотири ключові завдання з відновлення та реконструкції:
- максимальне підвищення стійкості під час війни перед російською агресією, що триває;
- інвестиції в економіку та інфраструктуру України з огляду на її майбутнє, а не минуле;
- підготовка України до швидкої та взаємовигідної інтеграції до Європейського Союзу (ЄС);
- зміцнення держави, економіки й інфраструктури України та стримування майбутніх нападів Росії.
Західні компанії треба заохочувати та стимулювати інвестувати в Україну навіть під час конфлікту, для чого треба розвивати механізми страхування ризиків, продовжувати боротьбу з корупцією та реформування судової системи. Планування післявоєнної реконструкції має зосередитись на побудові цифрової, більш екологічної та глобально інтегрованої економіки, подоланні радянської спадщини та сприянні інноваціям. Зміцнення оборонно-промислової бази України, проведення глибоких структурних реформ та євроінтеграція є основою успішності таких зусиль.
Успіх України в протистоянні з Росією — запорука збереження багатьох країн завдяки як уникненню прямого зіткнення, так і захисту цінностей, які визначають не тільки їхню зовнішню, а й внутрішню політику.
Громадська думка
В унісон з Білим домом дехто з українських аналітиків просуває ідею, що саме по собі збереження суверенної України — вже перемога.
Такі настрої панують і серед європейців. Згідно з опитуванням, проведеним YouGov на замовлення Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) у січні 2024 року у 12 країнах — членах ЄС, невдалий контрнаступ України, побоювання щодо зміни політики США, що зростають, і перспектива другого президентського терміну Дональда Трампа змінили настрої щодо завершення війни.
Лише 10 % громадян ЄС вірять у перемогу України. Удвічі більше вважають, що переможе Росія. Майже 40 % опитаних європейців упевнені, що війна закінчиться компромісом.
Українці залишаються оптимістичнішими. За результатами січневого соціологічного опитування Центру Разумкова 85 % опитаних вірять у перемогу України. Майже половина з них очікує настання перемоги за 1–2 роки, а близько 40 % вважають перемогою вигнання російських військ з усієї території України та відновлення кордонів на січень 2014 року.
Читайте також: Воєнні рейки для української, американської та російської економік
Приблизно третина називає перемогою знищення російської армії та сприяння повстанню чи розпаду всередині Росії. Десята частина говорить про відновлення статус-кво на 23 лютого 2022 року, 7 % — про вигнання російських військ з усієї території України, окрім окупованого Криму, а ще 4 % — про припинення війни, навіть якщо російська армія залишиться на територіях, які були захоплені внаслідок повномасштабного вторгнення (після 24 лютого 2022 року).
Звичайно, у кризових умовах є похибка з огляду на соціально очікувані відповіді. Однак, якби із самого початку Захід вірив в Україну, як вона в себе, нині українська інтерпретація перемоги не здавалася б магічним мисленням. Та українському завзяттю не вистачає ресурсів, а ресурсним країнам не вистачає українського завзяття.