Відбиття Україною російської агресії має стати пріоритетом для Заходу. Якщо надавати зброю обережно й без поспіху, проблеми Заходу ставатимуть дедалі глибшими. Єдиний реальний спосіб прискорити завершення війни та мінімізувати ризик для західних держав — це посилити військову допомогу Україні, яку до цього часу надавали занадто обережно. Зокрема, такими є головні тези найновішого звіту Аналітичного центру Ягеллонського клубу під назвою «Як завершити війну в Україні? Сценарії закінчення конфлікту» авторства Юзефа Лянґа.
США надали Києву допомогу на загальну суму близько $71 млрд. Для порівняння: на війну в Іраку Вашингтон щороку виділяв $250 млрд, а на війну в Афганістані — $115 млрд.
Перехід Заходом «червоних ліній» (як їх називали в Кремлі) у допомозі Києву показав обмежені спроможності Росії. Жоден з таких кроків не викликав суттєвої реакції Кремля.
Якщо ескалація конфлікту з боку РФ і станеться, то це буде не реакція на дії Заходу, а наслідок суто внутрішніх чинників.
Можливості Заходу примирити учасників конфлікту обмежені. Рішення припинити війну можуть ухвалити лише Київ і Москва.
Посилення військової допомоги потрібне вже зараз
Автор нового звіту Аналітичного центру переконує: продовження конфлікту в Україні лише збільшить непрямі видатки на нього, зокрема для західних держав. Ідеться, зокрема, про високі ціни на енергію, високий рівень інфляції та кошти на утримання біженців. Оптимальний (у довгостроковій перспективі) спосіб зменшити ці витрати чи взагалі уникнути їх — посилити військову допомогу Україні. Це значно дешевше, ніж затягувати конфлікт, обмежуючи допомогу.
Сполучені Штати Америки, головне джерело допомоги, починаючи з 24 лютого 2022 року надали Києву допомогу на загальну суму близько $71 млрд. Це значно менше, ніж Вашингтон виділяв на війну в Іраку (близько $250 млрд на рік, загалом — $2 трлн) й Афганістані ($115 млрд на рік, загалом — $2,3 трлн).
Як підкреслює Юзеф Лянґ, попри цю величезну різницю, відправлені в Україну гроші американських платників податків приносять реальні плоди, на кілька років підриваючи наступальний потенціал Росії. Тим самим посилюється безпека європейських союзників США. Київ, незважаючи на повномасштабну агресію, спромігся не лише зберегти функціонування держави, а ще й відвоювати 45 % територій, раніше окупованих Москвою.
Лянґ у своїй публікації підкреслює, що допомога Заходу має насамперед містити збройні системи, які дають змогу уражати стратегічні військові об’єкти росіян, що нині поза зоною досягнення української зброї.
Не забуває автор звіту й про ризики та виклики. У США й Західній Європі часто звучать обави, що збільшення допомоги Києву призведе до ескалації конфлікту з Росією. Лянґ зазначає, що Росія неодноразово оголошувала «червоні лінії» в західній допомозі. Коли ж Захід ці лінії переступав, реакції Кремля були обмеженими. Якщо ескалація конфлікту з боку РФ і станеться, то це буде не реакція на дії Заходу, а наслідок суто внутрішніх чинників.
Автор підкреслює, що значна ескалація, наприклад використання тактичної ядерної зброї на території України, була б для Росії ризикованою. Зокрема, у світлі її відносин з Китаєм, який недвозначно казав про недопустимість застосування ядерної зброї. До цього часу Кремль уникав ризикованих кроків (за винятком повномасштабного вторгнення), саме зважаючи на можливості Заходу протистояти Росії різними шляхами.
Путін плекає надію, що тривалий конфлікт послабить рішучість Заходу допомагати Україні швидше, ніж вдасться підкосити російський військовий потенціал.
Він намагається використати стурбованість Заходу щодо можливої ескалації конфлікту, але, за оцінками автора звіту, за сміливою риторикою не стоїть реальна готовність піти на справжній ризик.
Ключовим фактором у подальшому перебігу війни має бути стримування. Якщо Захід реагуватиме на гібридні дії недостатньо рішуче, в очах Кремля це буде проявом слабкості та схильності до поступок у випадку справжнього протистояння.
Рішення про завершення війни можуть ухвалити лише Москва та Київ
Як переконує Юзеф Лянґ, війна може завершитися лише через внутрішні чинники, а не під зовнішнім впливом. Навіть зменшення західної підтримки не переконає Київ заморозити конфлікт. Ба більше, примус України до цього міг би призвести до розколу НАТО.
Українська громадськість здебільшого очікує повної перемоги України: 64 % вірять у повернення всієї української території станом на 2014 рік, включно з Кримським півостровом. Це обмежує простір для компромісу для «центрів ухвалення рішень» в Україні, а також призводить до того, що на політичній арені є консенсус щодо продовження війни. Будь-який тиск з боку Заходу поки що приречений на невдачу, оскільки українські політики, незалежно від того, до якої партії вони належать, далі вестимуть війну навіть без зовнішньої підтримки.
Читайте також: Том Купер: «Втрати росіян під Авдіївкою регулярно сягають 60-70% задіяного особового складу»
Автор звіту Аналітичного центру підкреслює, що можливості Заходу примирити учасників конфлікту обмежені. Рішення припинити війну можуть ухвалити лише Київ та Москва. Росія прагне замороження конфлікту, але через страх перед зовнішніми та внутрішніми іміджевими втратами відступати вона не готова.
Прямий вплив на конфлікт (шляхом безпосередньої участі своїх військ або припинення підтримки України) було б шкідливим для стратегічних інтересів Заходу. Зате підтримка України може збільшити ціну війни для Росії.
Санкції проти Росії важливі в довгостроковій перспективі
Проте, навіть якщо Захід не має реальної змоги змусити Москву припинити вторгнення, він може підігрівати невдоволення серед російських еліт шляхом санкцій та обмежень. Згідно з висновками Лянґа, різниця між військовими можливостями сторін значить, що без внутрішньої кризи в Росії Україна, найімовірніше, не зможе звільнити всі свої території.
Як вказує у своєму звіті колишній аналітик Центру східних досліджень, липнева спроба заколоту з боку Пріґожина показала поляризацію настроїв усередині російської еліти (зокрема, між міністерством оборони й групою Вагнера) і підтверджує згадки в ЗМІ про поділ на «партію миру» (олігархи, які відчувають на собі дії санкцій, наприклад голова банку ВТБ Андрєй Костін), «партію війни» (керівники силових структур) і «партію тиші» (так звані технократи, як, наприклад, прем’єр-міністр Міхаіл Мішустін). Водночас це підкреслює непрозорість зв’язків (основаних переважно на ділових інтересах та особистих стосунках) між ключовими центрами сил усередині Росії.
Наразі Кремлю вдається регулювати наслідки економічних інструментів зовнішнього тиску та зберігати спокій, проте в довгостроковій перспективі ціна російського вторгнення стає дедалі вищою.
Читайте також: Річард Тедескі: «У вас має бути відчуття, що всі страждання, втрати, смерті, руйнування не даремні»
Автор стверджує, що навіть бюджетні субсидії коштом вичерпаних резервів і зростання цін експортованих енергоносіїв не здатні в довгостроковій перспективі обмежити падіння ВВП, спричинене санкціями та виведенням західних капіталів. 2022 року Росія зіштовхнулася з бюджетним дефіцитом $45 млрд замість прогнозованого профіциту $17,7 млрд. Цей рік теж дефіцитний: станом на перші сім місяців дефіцит становить $28,44 млрд.
Наведені цифри впливають на життя російського суспільства. На початку року цілих 65 % опитаних росіян стверджувало, що рівень їхнього життя понизився, як порівняти з минулим роком. Проте посилення суспільної активності навряд чи зменшить популярність націоналістичних і мілітаристських переконань. Навіть навпаки — це може їх посилити.
Що важливіше, якщо казати про припинення війни, починаючи з 24 лютого 2022 року, російські олігархи, згідно із західними підрахунками, могли втратити більш ніж $94 млрд. Саме раптово помітна напруженість усередині еліти радше може бути джерелом політичної кризи в Росії, ніж дії загалом пасивного російського суспільства.
Допомога в обмін на реформи
Водночас Лянґ чітко дає зрозуміти, що підтримка України має надаватися за принципом «більше за більше». Посилюючи допомогу, від України варто вимагати поступу у внутрішніх реформах.
Західні еліти й виборці втомилися від наполегливого стилю українських політиків у спілкуванні із союзниками. Повільний темп реформ українська влада пояснює умовами воєнного стану.
Для досягнення успіху варто більше співпрацювати й комунікувати з українським суспільством, яке дуже сподівається на приєднання до західних структур (85 % українців прагнуть вступу до ЄС). Водночас 77 % називають корупцію (третій за розміром показник) найбільшою проблемою своєї країни.
Юзеф Лянґ пропонує, щоб одним з інструментів західного впливу стали українські медіа, які спонсорує Захід і які б не залежали від впливу олігархів.
Який найбільш правдоподібний сценарій?
Ключовими чинниками, які визначать долю війни, будуть здатність Збройних сил України ефективно протистояти російській армії та повернути контроль над українськими територіями, тривалість західної підтримки України, а також внутрішня ситуація в Російській Федерацій. Саме за ними треба спостерігати, вимальовуючи ймовірні сценарії.
У звіті «Як завершити війну в Україні? Сценарії закінчення конфлікту» найбільш імовірним сценарієм на найближчі місяці представлено продовження чинної динаміки конфлікту. Утім, це не означає статичність — обидві сторони в ході конфлікту нестимуть військові, економічні та суспільні втрати, і це вплине на подальший перебіг російського вторгнення.