Мої знайомі просять мене прокоментувати парламентські вибори в Польщі. Кажуть: «Ти ж знаєш Польщу, був там дипломатом».
Так, це правда, багато років я працював польським чиновником. Конкурс у міністерстві закордонних справ пройшов за часів «Лівиці», а потім робота була як за правління коаліції під керівництвом «Права і справедливості», так і «Громадянської платформи».
Однак я не можу, на відміну від багатьох доморощених аналітиків, запропонувати достатньо глибокий аналіз того, що відбувалося в Польщі останніми роками, як, зрештою, і результатів щойно проведених виборів.
Через день після оголошення результатів голосування журналіст опозиційної донедавна «Газети виборчої» написав: «ПіС отримала найбільшу підтримку, опозиція здобула найбільше мандатів. Але справжні й найбільші переможці — це МИ. Свідомі громадяни, прибічники демократії, противники авторитаризму, популізму, фашизму».
ПіС отримала 35,38 % голосів (194 мандати), а найбільша партія опозиційного блоку «Громадянська коаліція» — 30,70 % (157 мандатів), але разом з коаліціантами може розраховувати на 248 мандатів, що дасть змогу створити новий уряд.
Я можу стверджувати те, що демократія перемогла, але одразу ж хочу додати: всупереч тому, що пише журналіст «Газети виборчої» і чого дотримувалося його видання багато років, демократія в Польщі ніколи не була під загрозою, найкращим доказом чого є останні вибори, які відбулися саме в демократичний спосіб, а ПіС не використала свого нібито повного контролю державних інституцій, щоб переломити вибори на свою користь.
Читайте також: Вибори у Польщі: Якою буде польська політика наступні чотири роки
Те, на що ми можемо сподіватися від переможців, — це спроби «деПіСизації» держави. Я пишу «держави», а не «виборців», бо хоч би як ми це сприймали, а ПіС залишається найбільшою партією, за яку проголосувала понад 1/3 виборців. Тішить дуже висока явка, що сягнула понад 74 %, тобто на 12 % вища, ніж під час перших вільних виборів 1989 року, коли в Польщі повалили комуністичний режим. Які висновки ми можемо із цього зробити? Що варто часом довіряти позитивним інстинктам учасників демократичного політичного процесу, свідками чого ми стали в Польщі. ГП мала свій шанс, бувши при владі вісім років і втративши її внаслідок свого зухвальства й відсутності переконливого бачення, тепер ми спостерігаємо за повторенням історії, коли так само після восьми років владу втрачає ПіС внаслідок свого зухвальства й віри в те, що вони знають краще.
У кожній такій ситуації перемагає суспільство, що йде довгим виснажливим шляхом демократії. Неможливо досягнути її навпростець. Прокльони, пустослів’я і нищення (переважно словесні) політичних противників може дати перевагу, але тільки в короткій перспективі. Я сподіваюся, що як переможці, так і переможені після останніх виборів зроблять конструктивні висновки. Не варто демонізувати політичних противників, бо це зазвичай обертається проти тих, хто це робить. Як показує приклад Польщі, демократія в Європі почувається цілком непогано. Так, я знаю, що не всім це подобається.
А тепер зовсім про інше.
Більшість із нас під час подорожей за кордон точно користувалася нагодою, щоб зробити покупки в мережі магазинів безмитної торгівлі Duty Free. Засновник цієї мережі Чарльз Фіні відійшов у вічність у 92 роки. Але не поважний вік цього бізнесмена вартий тут згадки, а те, що він після себе залишив. А пан Фіні накопичив чималий статок у розмірі восьми мільярдів доларів і майже весь передав на благодійність. The New York Times у спогадах про цю непересічну людину назвав його: «Чарльз Фіні заробив мільярди, а тоді віддав їх».
Про його смерть повідомила група фондів Atlantic Philanthropies, яку він заснував і фінансував з початку 1980-х. У грудні 2016 року пан Фіні офіційно спустошив рахунки організації Atlantic Philanthropies, передавши своїй альма-матер, Корнелльському університетові, сім мільйонів доларів на соціальну діяльність студентів. Так він виконав своє зобов’язання роздати перед смертю всі статки, що є небувалою рідкістю навіть серед найщедріших донорів.
На відміну від філантропів, чиї прізвища відомі громадськості, кого вихваляють у ЗМІ й згадують на пам’ятних таблицях будівель і музеїв, Чарльз Фіні доклав усіх зусиль, щоб приховати свою особистість, заможність і благодійну діяльність. Він анонімно перераховував великі суми на наукові дослідження; організаціям, які захищають права людини; університетам; лікарням; мирним ініціативам та ще десяткам організацій, які мають на меті покращити життя в Сполучених Штатах, В’єтнамі, ПАР, Австралії, Ірландії, Ізраїлі, Йорданії та багатьох інших країнах.
Його ім’я не висіло на жодному з тисячі будинків на п’яти континентах, на фінансування яких він спрямував 2,7 мільярда доларів. Дотації для інституцій і фізичних осіб виплачувалися за допомогою так званих банківських чеків, щоб приховати їхнє джерело. Бенефіціарам казали, що це гроші від щедрого «клієнта», який побажав залишитися анонімним.
Читайте також: Вибори у Польщі: чи зможе ПіС розколоти опозицію
Його приховану особистість благодійника розкрили 1997 року після того, як він і його партнер продали свої частки в Duty Free Shoppers фірмі Louis Vuitton Moët Hennessy. Документи свідчать, що вартість часток Фінні становила 1,6 мільярда доларів і вони вже належать не йому, а благодійній організації, зареєстрованій на Бермудах.
Життя Чарльза Фіні було сповнене надзвичайних контрастів. Ірландець, вихований у Нью-Джерсі батьками-римокатоликами, які належали до робітничого класу й багато натерпілися під час великої кризи 1930-х років. Під час Другої світової війни він служив у Повітряних силах США, пізніше вивчав готельну справу в Корнелльському університеті. У 1950-х роках почав здійснювати безмитні транзакції, продаючи алкоголь, сигарети й парфуми американським солдатам, які поверталися додому з Європи. Це був початок його великих статків.
Коли через багато років у нього запитали про його багатство, він відповів коротко: «Я дійшов висновку, що мені нецікаво купувати яхти, розкішні маєтки й блискучі прикраси».
Журнал Forbes написав, що до нього ще ніхто, хто мав таке величезне багатство, не роздавав його за свого життя так цілком. Чарльз Фіні сказав: «Я не можу собі уявити відповіднішого використання статків, що приносило б стільки задоволення, як віддавати за життя, особисто присвячуючи себе зусиллям заради покращення становища людей».
Я хотів би присвятити цю історію нашим вітчизняним багачам. Я не очікую, що вони будуть такі радикальні, як Чарльз Фіні, але вони могли б зробити хоч маленький крок до реалізації такої доброї ідеї. На початок зменшити своє самолюбство, зарозумілість і надуману панськість.