Цього вересня до українських шкіл пішли діти, які народилися під час російсько-української війни. Які від початку свого свідомого життя знають, що Росія — ворог, якщо, звісно, їхні батьки не ждуни «руского міра», бо й такі в нас досі є. Але навіть такі діти в садочку від інших дізнаються, що Росія — ворог. І змушені будуть ставити батькам незручні запитання — одразу чи вже пізніше. Цьогоріч до українських шкіл пішли діти, батьки яких або не виїжджали з країни після 24 лютого, або вирішили повернутися. Ці діти знають, що таке ховатися в підвалах від чергових ракетних атак, або навіть уже можуть відрізнити звуки роботи ППО від збиття «Шахеда». Це діти, батьки яких воюють або волонтерять, були поранені або й загинули, у полоні або вважаються зниклими безвісти. Таких теж, на жаль, багато. А найжахливіше, що цьогоріч до школи не пішли діти, які загинули від російського повномасштабного вторгнення. За даними Офісу Генерального прокурора, таких станом на 15 вересня 2023 року — 504. Ще 1123 дістали поранення, 1236 зникли безвісти, 19 546 депортовані або примусово переміщені. Зрозуміло, що коли лунають вибухи, то будь-які цифри не є остаточними. Це покоління навряд чи матиме хоч якесь виправдання дружбі з Росією, хоча без винятків не буває ніколи.
Пригадується, як те саме ми казали про дітей, що йшли до школи 1 вересня 2014 року — за кілька днів після так званого іловайського котла. Адже ті діти теж це бачили — щось по телевізору, а щось наживо (неможливо вберегти малечу від реальності, коли палає Майдан, коли захоплюють Крим, коли стають на коліно в містах і селах, зустрічаючи загиблих). Але сьогодні з телефонів тих, хто тоді пішов до школи, інколи можна почути російський реп, російських блогерів чи російську мову. Деякі батьки далі вмикають малечі «Смєшаріків» — бачив це днями в маршрутці, яка їхала з окупованого навесні 2022 року Іванкова до Києва. Та ще й наші «чудові» виконавці можуть підспівувати про зраду й тих самих «Смєшаріків», хоч і українською…
Читайте також: Українська література воює та пам’ятає
«Малеча дивиться в ютюбі “Смешарики” — ЗРАДА. Випало з рота “прошу прощения” — ЗРАДА. У тебе “Заметки” в Айфоні, не “Нотатки” — ЗРАДА. Бійцям на передку байдуже — ТРЕБА или НАДО» — так критикує сучасну українську дійсність співак Сергій Бабкін. І сам розповідає, як у закордонних турне співає російські пісні. Якщо не помиляюся, то «представникам культури» чоловічої статі дозволили виїжджати за кордон під час воєнного стану «для благодійного збору коштів та подання України на міжнародній арені». Хороше подання, що й казати.
Хтось може спитати: до чого це все? Та я просто згадав свого троюрідного племінника. Його бабця, а моя хрещена — завзята парафіянка московського патріархату. На початку 2000-х і під час Помаранчевої революції, коли вона ще жила в Києві, ми постійно сперечалися щодо Ющенка та Януковича. Після Революції гідності вона виїхала із чоловіком до Криму. А їхній 21-річний онук пішов до 95-ї бригади й навесні цьогоріч дістав важкі поранення. Пережив кілька інсультів через сильну черепно-мозкову травму, утратив руку. Як після цього почуваються батьки й діти, зрозуміти важко, адже ніхто не лізтиме в чуже життя. Хоча, звісно, завжди все можна спихнути на американців, які «посорілі два…». Ну ви знаєте. Але чи хтось повірить?