Муніципалітет ізраїльського міста Хайфа в середу, 7 червня, схвалив резолюцію про вшанування пам’яті українського футболіста Сергія Баланчука, який загинув торік 7 липня в боях за Бахмут на Донеччині. На честь спортовця, який був вихованцем київського «Динамо», а в 1996–1999 роках виступав за «Маккабі» з Хайфи й вигравав з командою Кубок Ізраїлю, назвуть вулицю, де розташоване консульство Росії. Це перша схожа відзнака українського військового, який раніше був знаним спортовцем. Проте далеко не перший прояв підтримки у світі спорту боротьби України проти російських окупантів.
Сергій Баланчук (сидячи) у юнацькій команді «Динамо». Фото: офіційний сайт «Динамо» Київ
Водночас жести підтримки з боку зіркових спортовців, спортивних клубів і політичної влади держав найчастіше відбуваються суперечно з позиціями міжнародних спортивних асоціацій, які хай не відверто, але вперто намагаються легалізувати атлетів із країн-окупантів. Ці два полюси настільки віддалені, що виникає враження, ніби спортивні еліти живуть у паралельному світі.
На початку червня цього року війна забрала життя ще одного українського футболіста. Не такого відомого, як Баланчук. 22-річний Микола Жидков із Кропивниччини виступав за клуб польської регіональної ліги «Венґжцянка» з Венґжце-Великих. Коли росіяни вдерлися на нашу землю, він вирішив повертатися додому й брати до рук зброю. То було особисте рішення хлопця, який не мав жодного бойового чи військового досвіду. Фактично про смерть Жидкова світ дізнався із соцмереж клубу «Венґжцянка». Під час чергового календарного матчу команда вийшла з чорними пов’язками в пам’ять про Миколу, а фанати на знак пошани до гравця підготували перформанс — тематичний банер, синьо-жовтий стяг і пірошоу. «Побачимося, наш друже, у ліпшому світі», — зазначили представники «Венґжцянки».
У контексті ставлення до України й українців поляки, звісно, виділяються. Роберт Левандовскі, один із зіркових футболістів сучасності, виходив на матчі Кадри (національної збірної своєї країни) із синьо-жовтою капітанською пов’язкою. Перша ракетка світу Іґа Швьонтек грає із синьо-жовтою стрічкою на кепці завжди від 24 лютого 2022-го. Це явище стало настільки звичним, що одного разу, коли Іґа з’явилася на матчі без українського елемента на одязі, їй про це згадали на пресконференції. Дівчині довелося виправдовуватися, мовляв, причина відсутності стрічки в тому, що вона її забула в готельному номері. Минулої суботи Швьонтек утретє в кар’єрі виграла один із найпрестижніших тенісних турнірів — Roland Garros. «Намагаюся підтримувати українців, показувати, що я проти війни, демонструвати це, принаймні носячи стрічку або відповідаючи на запитання на пресконференціях», — сказала Іґа після перемоги.
Читайте також: Олігархічний футбол розколовся по «лінії Павелка»
Так само рішучим на словах був і президент Польської асоціації дзюдо Яцек Завадка. Коментуючи сайту Polsatsport.pl рішення Міжнародної федерації дзюдо про допуск до офіційних змагань у нейтральному статусі росіян і білорусів, він сказав: «Ніщо не виправдовує це рішення. Хочу вас запевнити, що Європейська федерація дзюдо, членом правління якої я є, не допустить росіян і білорусів на змагання, які будуть організовані під нашою егідою. Однак ми не маємо впливу на рішення міжнародної федерації». Після цього інтерв’ю минуло лише два тижні, але Європейська федерація дзюдо на чолі з нідерландцем Маріусом Візером ухвалила протилежне рішення й допустила до змагань представників країн-окупантів.
Пан Завадка більше не коментував ситуації, а польські борці поряд із росіянами й білорусами виступили на чемпіонаті світу, який Україна проігнорувала. До речі, серед росіян і білорусів начебто не мало бути осіб, причетних до ЗС РФ, чи тих, хто підтримує війну в Україні. Але ось парадокс: серед новоспечених чемпіонів світу є «нейтральний атлет» Арман Адамян, прапорщик та сержант збройних сил країни-терориста. Ні пан Завадка, ні будь-хто інший із неукраїнських дзюдоїстів про цей факт не сказав і слова.
Так само як дзюдоїсти, допустили до участі в офіційних змаганнях росіян і білорусів (у тому ж нейтральному статусі) міжнародні федерації спортивної боротьби, фехтування, тріатлону, тхеквондо. А північноамериканська Національна хокейна ліга, WTA та ATP — керівні організації професійного тенісу серед жінок і чоловіків відповідно — узагалі не впроваджували жодних обмежень для російських і білоруських спортовців від самого початку війни. Торік спробували зламати систему організатори Wimbledon, одного з найпрестижніших тенісних турнірів із серії Grand Slam. Це завершилося показовим покаранням від міжнародних інстанцій: спортовці, які виступи в змаганнях без представників країн-агресорів, не отримали рейтингових очок. Торік британці пішли на принцип, але тепер увімкнули «задній хід». Росіяни й білоруси будуть присутні на цьогорічному Вімблдонському турнірі.
Щодо Національної хокейної ліги, то вона обмежується матеріальною підтримкою українського хокею в час війни, але не поспішає відсторонювати від участі чисельних російських хокеїстів. Про що казати, якщо іменитий хокеїст Вейн Ґрецкі, який має українське коріння, у недавньому інтерв’ю висловив готовність їздити за росіянином Алєксандром Авєчкіним по всіх містах, щоб побачити наживо, як той битиме його рекорд результативності. Варто пригадати, що 2017-го Авєчкін заснував «Putin Team»: пропагандистську організацію на підтримку кремлівського диктатора. Ґрецкі, безперечно, мав би про це знати. Але «знати» й «діяти», як і у випадку з паном Завадкою, — різні речі. Одна справа — називати себе українцем під об’єктивами українських документалістів під час запису фільму «UKІ», зовсім інша — цю українськість бодай якось проявити.
Читайте також: Український спорт в часи війни: завдання – вижити
«Нині росіяни, не обов’язково хокеїсти, але зокрема ті, хто виступає в НХЛ чи будь-яких інших змаганнях, пропагують свою країну й війну в Україні. Усі ми, виїжджаючи за кордон, прославляємо те найкраще, що є на нашій Батьківщині: культуру, традиції, мову. А що нині має Росія? Війну, злочини проти людяності, убивства на території України. Кожен вихід на лід російських хокеїстів коштує життів українців», — це слова не українця, а титулованого чеського хокейного голкіпера Домініка Гашека, олімпійського чемпіона 1998 року, дворазового володаря Кубка Стенлі. Від ранку 24 лютого 2022 року він перетворився на одного з головних лобістів України серед світових зірок спорту першої величини. Щоб переконатися в цьому, достатньо зайти у Twitter 58-річного легендарного спортовця. Тема війни в Україні там украй рідко перебивається резонансними новинами в чеському хокеї чи привітаннями старих хокейних друзів із днем народження. Минулого тижня протягом п’яти днів Гашек перебував в Україні. Відвідав Харків, Київ і Вінницю. На власні очі побачив понівечений війною харківський район Салтівку, їздив у Бородянку, Бучу й Ірпінь. «Страшно дивитися на таку кількість зруйнованих будівель. Я бачив ці картини на світлинах і відео в Чехії. Але споглядати те страхіття на власні очі значно важче», — коментує Гашек, який із перших днів війни закликає згадувані вже НХЛ, WTA та ATP відсторонити росіян від змагань повністю.
Домінік Гашек у Бородянці. Фото: Соня Кабаєва
Власне, хокей — то не лише НХЛ. 70-річний француз Люк Тардіф, який очолює Міжнародну федерацію хокею (IIHF), прийняв українських дітей-біженців у себе вдома. Послідовною є і позиція самої IIHF. Попри шалене російське лобі, враховуючи, що хокей є одним із головних складників спортивно-пропагандистської машини в РФ і Білорусі, команди країн-окупантів залишаються відстороненими від усіх офіційних хокейних змагань другий сезон поспіль. Що показово: в IIHF не стали дочікуватися відповідного рішення Міжнародного олімпійського комітету (яке, як відомо, відкрило скриньку Пандори й допустило участь росіян і білорусів у нейтральному статусі), а зіграли на випередження, проголосувавши за відсторонення росіян і білорусів на сезон 2023–2024 ще до отриманих від МОК рекомендацій.
Позиція щодо росіян Міжнародної федерації легкої атлетики (IAAF) на чолі з британцем Себастьяном Коу незмінна з 2016 року, тобто з часів, коли світ дізнався про підтримуване на державному рівні допінгове ошуканство російських атлетів. Легкоатлети першими відсторонили росіян офіційно, допустивши їхню участь в Олімпіаді-2016 лише в нейтральному статусі. З початком великої війни в Україні у світі легкої атлетики не йдеться навіть про часткову легалізацію представників країн-окупантів. «Усі спортовці, допоміжний персонал та інші офіційні особи з Росії та Білорусі будуть виключені з участі в будь-яких змаганнях в осяжному майбутньому з негайним застосуванням цього виключення як санкції, — сказав президент Європейської асоціації легкої атлетики, віцепрезидент IAAF болгарин Добромір Карамарінов. — Оскільки війна в Україні триває вже більш як рік, Європейська легкоатлетична рада вирішила продемонструвати, що ми не похитнулися у своїй позиції щодо заборони росіянам і білорусам участі не тільки в змаганнях, а й в усіх подіях і заходах».
Звичайно, вони не збираються каятися, тобто відрікатися від путінського чи лукашенківського режимів. Олімпійська чемпіонка Ріо-2016 російська легкоатлетка Марія Ласіцкєнє розплакалася на словах «моя міжнародна кар’єра завершена» просто в прямому ефірі. Але водночас не захотіла відректися від звання капітана ЗС РФ. Таких прикладів багато. Інша річ, що в багатьох інших видах спорту до росіян ставляться, м’яко кажучи, лояльно. «Об’єднаний світ боротьби», як віднедавна іменується Міжнародна федерація спортивної боротьби, ніяк не відреагував на недавнє командне фото збірної Росії з вільної боротьби у футболках на підтримку Путіна.
Читайте також: Давні традиції лицемірства. Чому МОК протягує російських та білоруських спортсменів на Олімпіаду-2024
«Ми безпрецедентно засудили та запровадили санкції проти російського уряду за це кричуще порушення Олімпійської хартії. Ми з усією солідарністю підтримуємо спортовців та членів української олімпійської спільноти всюди. Але якщо спорт стане ще одним інструментом для досягнення політичних цілей, то він розпадеться. Олімпійський спорт потребує участі всіх спортовців, які приймають правила, навіть якщо їхні країни воюють між собою. Змагання між атлетами лише з держав-однодумців не є надійним символом миру. У цей вік розколу наша роль зрозуміла: об’єднати світ, а не поглиблювати розбіжності. Щоб виконати нашу об’єднавчу місію, МОК має бути політично нейтральним», — ці слова президента Міжнародного олімпійського комітету німця Томаса Баха цинічні, як не поглянь.
Наприклад, частина білоруських атлетів, яка зазнала переслідувань за участь у протестах улітку 2021-го, була змушена покинули країну. Про їхню участь у змаганнях у нейтральному статусі жодна з міжнародних федерацій і МОК на їхньому чолі не подбали. Наприклад, від початку великої війни на полі бою і в мирному житті загинуло вже понад три сотні представників українського спорту, тисячі перебувають у лавах Збройних сил України, десятки тисяч позбавлені змоги тренуватися й виступати. Шкода, що з комфортних кабінетів у Швейцарії чи Німеччині такі «дрібнички» не помітні. Або ж ігноруються свідомо.