Відбулася презентація інтерактивної мапи з місцями, де на території України, Росії та Білорусі росіяни утримують українських полонених. Для проєкту дослідили понад 100 таких місць, де точно утримували близько 950 осіб. Ця цифра – лише підтверджені випадки та особи полонених. Водночас фактично у катівнях, підвалах та СІЗО можуть перебувати тисячі людей, стверджують автори проєкту. Над мапою спільно працювали Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) за допомогою коаліції «Україна. П’ята ранку» та ГО «Цивільні у полоні».
МІПЛ працює над ініціативою з перших днів повномасштабного вторгнення, розповіла координаторка організації Тетяна Катриченко. На мапі відзначені місця утримання українців, які з’явилися після 24 лютого 2022 року, на вже звільнених та ще окупованих територіях. З часом мапу наповнюватимуть новими місцями, які можуть знайти під час розслідувань.
«Щодня ми виявляємо нові місця утримання. Всі вони – це ще не повна картина, але ми поговорили зі свідками з усіх цих місць… ми не змогли охопити всіх, але працюватимемо над цим, аби зафіксувати всі ці місця й аби відповідальних за них та за переміщення цивільних та військових знайшли та покарали», – розповідає Катриченко.
Для збору даних організації опитують не тільки офіційно звільнених через обміни. Поміж іншого, заявлена мета проєкту – допомогти доповнити відсутню інформацію відповідним офіційним службам, які проводять розслідування незаконних утримань полонених.
Для збору та поширення інформації, організації працюють також з міжнародною базою даних IDoc. Туди вносять всі свідчення потерпілих та їхніх родин, за якими потім можна буде вибудовувати зв’язки між російськими злочинцями та потерпілими від їхніх злочинів.
Читайте також: Під захистом конвенцій. Як живуть російські військовополонені в українському таборі
«Часто ми питаємо у потерпілих, яка відповідальність має бути у тих, хто це зробив. Дехто каже “я хочу це забути”, дехто – що хочуть, аби винних знайшли та належним чином покарали. Не тільки країну РФ як агресора, але й кожну людину, яка вчиняла ці злочини», – додає координаторка Медійної ініціативи.
За її словами, у позначених на мапі місцях утримують тисячі людей. Ймовірно, йдеться про 10-15 тисяч полонених українців.
Керівниця напряму документування МІПЛ Анастасія Пантелєєва розповіла, що інформацію збирають через моніторинг соцмереж, спеціальних сайтів та будь-яких інших ресурсів про зниклих в період окупації. Потім дані вносять у базу та намагаються опитувати свідків чи звільнених з полону.
«Не всі мають бажання спілкуватися чи достатньо інформації, аби це було повноцінне свідчення. Ми зафіксували 1000 випадків затримання цивільних. Я відповідаю за Південь України. У Херсонській області зафіксовано 347 цивільних заручників», – каже Пантелєєва.
На Херсонщині досі залишається багато місць утримання полонених. За словами Пантелєєвої, під час відступу російська армія значну кількість полонених перемістила на лівий берег, а невелику частину відпустила. Арабатська стрілка, яка теж окупована, – це туристичний район, де велика кількість баз відпочинку. Одну з таких баз радянського типу переобладнали під катівню.
Читайте також: Камери для полонених, а поряд з ними — кімната з іконами. Що побачили солдати ЗСУ на звільненій Харківщині
«В кожному будинку тримають від чотирьох до 10 людей. Там до 29 таких будиночків. У готелях також облаштовують своєрідні камери», — розповідає фахівчиня. Деяких полонених перемістили з Херсонщини до Сімферополя, де є два СІЗО з різними умовами утримування.
«Ми ідентифікували 70 українців, яких утримують в СІЗО 2. Там кращі умови, ніж у СІЗО 1, є ремонт, можна добитися медичної допомоги, але заборонено займатися спортом та постійний відеонагляд за полоненими», – каже Анастасія Пантелєєва.
Також тяжка ситуація в Сумській та Харківській областях, де багато зниклих, про яких вже довгий час нічого невідомо. ГО «Цивільні у полоні» представляє інтереси більш ніж 300 сімей. За словами представниці ГО Катерини Огієвської, якщо полон військових часто підтверджують та можуть офіційно повернути під час обміну, то цивільних обмінюють дуже рідко, адже їх не можуть офіційно поставити на облік. Рідним залишається тільки чекати на випадок, коли окупанти вирішать когось відпустити.
За словами представниці ГО «Цивільні у полоні» Катерини Огієвської, карта може допомогти рідним відстежити, куди могли переміщувати їхніх близьких.
При цьому МКЧХ майже не долучається до відвідування об’єктів утримання полонених, каже Тетяна Катриченко. За офіційним поясненням Комітету, на окупованих територіях ведуться активні бойові дії, тож МКЧХ не може гарантувати безпеку своїх працівників. Водночас Катриченко каже, що на території Росії його представники можуть при бажанні вести свою діяльність: «Питання в доступі та наскільки активно представники МКЧХ просять цей доступ».
Хоча в деякі місця Комітет таки заходить, цей моніторинг є неефективним. За словами Катерини Огієвської, на зустрічі ГО з МКЧХ постало питання, чи бачили представники організації на власні очі камери, де утримують полонених. Виявилося, що в організації відвідували лише ті камери, які росіяни самі дозволяли дивитися.