Коли ми жили в Нью-Йорку, то кожного грудня їздили в Маямі, бо в цей час там відбувається одна з найбільших у світі виставок сучасного мистецтва «Art Miami». Цьогоріч, втомлені зимою і вже трирічною пандемією, ми вирішили поїхати в Маямі на початку березня, щоб вигрітися на сонечку, погуляти піщаними пляжами біля океану, відвідати хороші ресторани, яких тут не бракує, ну й побачити, що нового в культурі. Те, що ми любимо в Маямі, одній з найбільших метрополій у Флориді, це можливість насолоджуватися чарівністю Маямі Біч (де ми живемо) з його незабутньою архітектурою ар-деко й насиченістю культурними подіями, які пропонує місто з його чисельними цікавими музеями й колекціями мистецтва.
З самого початку, бо ще першого дня, був Художній музей Переса (PAMM), заснований одним із найбагатших громадян цього міста, іммігрантом із Аргентини з кубинсько-іспанським корінням Хорхе Пересом. Музей, його засновник і долі переважно латиноамерикарських іммігрантів варті окремого фейлетону, але нині я хочу написати кілька слів про одну з виставок, яку саме зараз можна подивитися в Музеї Переса.
Це загальна виставка одного з найвідоміших художників з Аргентини Ленардо Ерліха, творчість якого відома мені добрих двадцять років, а його інсталяцію «Басейн» я бачив чотири року тому в Музеї латиноамериканського мистецтва (MALBA) в Буенос-Айресі.
Читайте також: Подзвін за автохтонами
Леонардо Ерліх відомий тим, що змінює звичайність – басейн, ліфт, сходовий майданчик – на нефункціональний твір мистецтва, який переносить глядача в нереальний світ. Художник спонукає нас інакше поглянути на дійсність і задуматися над нею уважно й при цьому критично.
Художник виймає відомі нами об’єкти з їхнього щоденного й очікуваного для нас контексту. Своєю мистецькою дією він забирає у них джерело й підставу їхнього існування.
Ерліх творить вельми характерну колекцію скульптур та інсталяцій, у яких «архітектурний» вигляд повсякденності діє як пастка сприйняття, вводячи нас у візуальний парадокс, який суперечить законам і атрибутам матеріального світу.
У паралельному всесвіті Ерліха сходи ведуть у нікуди, ліфти не зупиняються на жодному з поверхів, хмари набувають фізичних рис, а міць сконструйованих просторів виявляється хвилинною оптичною ілюзією.
Творчість Ерліха дає нам зрозуміти, що попри наші переконання, ніби ми можемо інстинктивно визначити своє місце в фізичному світі, правда в тому, що більшість із нас застрягли у грі правдоподібностей і випадковості. Наш досвід показує, що схожі ситуації можуть траплятися тільки в наших снах, а все ж вони з’являються на яву.
Читайте також: Повернення втрачених імен
Щось схоже відбувається і з нашим повернення після кількарічної перерви до Маямі, де сонце, тепло, щедра зелень, величний океан – це реальність, але настільки дивовижна, що більше скидається на короткий сон у досі зимовій торонтській повсякденності, ніж осяжна дійсність.
Ця реальна «нереальність» – один із парадоксів, серед яких ми живемо й навіть не задумуємося, що так воно є. Праця художника вибиває нас із шаблонів і монотонності повсякдення. Цікаво те, що інсталяції Ерліха виконані методом trompe-l’œil, який утворює напрочуд реалістичну оптичну ілюзію простору, а всі використані художником елементи виглядають, як «справжні», а часом вони справді справжні, тільки так сконструйовані й скомбіновані, що ми весь час потрапляємо в цю ілюзіоністичну, і при цьому магічну, пастку.
Звісно, виникає питання, чи це не лише крутійство, повне містифікації. Рухаючись серед об’єктів, створених Ерліхом, ми посміхаємося самі собі, що ось ми знову дали себе надурити, але ж ми були обдурені в стерильних стінах музею сучасного мистецтва, де нам нічого не загрожує й ми можемо досхочу випробовувати когнітивні можливості й обмеження.
За стінами музею ми стикаємося з суворою реальністю, яку вивчаємо все наше життя, але ніколи не досягаємо майстерності в цьому пізнанні. Часом це приємний досвід, як це наше сповнене сонця й тепла нинішнє повернення в Маямі Біч, часом це паскудне, складне, нестерпне переживання. Однак мистецтво зі своєю загадковою силою може дати нам зрозуміти, що й перше, і друге – це, зрештою, тільки пастки сприйняття в нашому досвіді нереальності.