Колись я вже про це писав, але не надто добре пам’ятаю, що саме і коли це було. На початку року багато з нас складає так звані резолюції — чого б ми хотіли досягнути в новому році, як у позитивному сенсі, так і в негативному. Одні хотіли б прочитати ще більше книжок або відвідати місця, в яких досі не бували, інші хочуть кинути курити або ще більше схуднути. Я не курю вже 40 років і схуднув настільки, що знайомі в мене питають, чи все в мене в порядку. Подорожувати я завжди любив, але з часів пандемії я втратив апетит на заморські мандрівки, а якщо вже кудись їхати, то з такими умовами, які я радше не можу собі дозволити. Щодо книжок, то я зовсім не прагну читати їх іще більше, натомість я все частіше повертаюся до книжок, які вже колись читав, але залишився з відчуттям недостатньої насиченості цим чтивом.
Тож я не ставлю собі більш чи менш реальні «цілі», а ставлю собі досить базове питання: «Як жити? Як жити розумніше? Як змінювати моє життя на краще?»
Я знайшов досить несподіване джерело натхнення. Життя християнських монахів учить мене, як краще жити. Наслідуючи їхній приклад, я намагаюся сформулювати щось, що можна було б назвати принципом життя. Принцип, чи правило, життя — це такий ключовий план, що регулює щоденні практики, навички й рутину, багатоаспектний спосіб підбиття підсумків того, як проводити час, щоб бути людиною, якою ми хочемо бути.
Найвідомішим правилом життя у західному християнстві є Правило святого Бенедикта, записане у VI ст., воно впорядковувало життя монахів-бенедиктинців, чітко визначаючи, що вони мають одягати і коли молитися. У моєму примірнику «Правил святого Бенедикта» майже сто сторінок. Для контрасту, моє особисте життєве правило може вміститися в одному фейлетоні на якісь 800 слів.
Читайте також: Зникання
У той час як Св. Бенедикт визначав потребу в щоденній молитві по вісім разів, моє життєве правило вимагає значно, значно, значно менше, включаючи також медитацію. Бенедикт заохочує монахів до «стабілізації», вимагаючи від них залишатися в тій самій спільноті і не переміщатися за власним бажанням. Я сам намагаюся нав’язати собі стабільність, обмежуючи, наприклад, непотрібні подорожі до мандрівок не більше, ніж кілька разів на рік. Св. Бенедикт радить щодня проводити довгі години в тиші. І тут я близький до його ідеалів — відколи моя дружина працює 6 днів на тиждень по 10 годин щодня. Хіба що мої добродушні й турботливі розмови з моїм псом ми визнаємо винятком із цього правила. Правила Св. Бенедикла забороняють монахам мати приватну власність і бути багатими. Мої принципи визначають вимір доброчинності, щедрості й необхідного нам усім бюджетування. Його правило радить притримуватися періодів посту. Моє правило постування визначає, коли я відкладу телефон, ноутбук, обмежу часопроведення перед екраном.
Щодня я прокидаюся або мене будить пес о тій самій годині, потім коротка гімнастика, вранішні гігієнічні процедури і перша прогулянка з собакою. Близько восьмої ранку щодня однаковий пісний сніданок і перегляд новин з усього світу на BBC з філіжанкою доброї флет-вайт «Illy», і лише потім я перевіряю пошту й на коротко зазираю у соціальні мережі. Близько дев’ятої ранку майже щодня я на «FaceTime» розмовляю з донькою, яка живе в Європі. У неї в цей час уже раннє пообіддя, а значить, що й справи, які вже встигли статися і можна їх коротко обговорити.
Далі день минає відповідно до сформованої рутини із зрідка змінними обставинами і викликами життя в родині, в локальній спільноті, в великому місті, в глобальному світі. Увечері, після останньої прогулянки з псом і складання планів на завтра (зазвичай досить схожих) — читання книжки, під час якого поволі стишується темп дня, що минає, і я засинаю.
Звісно, мені далеко не тільки до бенедиктинських, але до менш суворих монаших принципів, хоча варто пам’ятати, що монаша традиція протягом віків зберегла те, що початково було призначене для усіх християн. Я — й багато інших людей — вірю, що варто взяти те, що вдалося зберегти, й вигадати, як це використати в сучасному контексті і для тих із нас, які не є ні монахами, ні монахинями.
Читайте також: Інакший український народ
Для більшості з нас суть не в тому, що в нас немає якогось життєвого правила, а в тому, що воно у нас є. Проблема не в тому, щоб воно не працює. Воно працює, але воно неправильно, так би мовити, спроєктоване. Воно дає нам результати — емоційні, в стосунках із іншими, професійні — інші, ніж ті, яких ми в глибині душі прагнемо. Простим прикладом може бути те, як ми всі залежні від наших телефонів і як марнуємо купу часу на читання «Фейсбука», «Інстаграма», «Твіттера», занурюючись у цілком зайві комунікати.
Ця узалежнююча звичка день за днем формує з нас людину, якою ми, ймовірно, не хотіли б бути.
На початку нового року і при написанні новорічних резолюцій, можливо, варто подумати про це і надати нашим щоденним практикам і рутинам глибшого сенсу, знайти їм місце в течії довгої традиції і знайти в них силу й красу, сповнену метафізики щоденного освяченого життя.