Дмитро Сінченко – автор Тижня, який писав для нас матеріали про місцеву політику у Кропивницькому та області під час місцевих виборів у 2020-му. Також він політичний та громадський активіст і блогер. Після початку великого вторгнення 24 лютого Сінченко приєднався до Української Добровольчої Армії. Його матеріали описують побут військових на південному краї нашої війни.
– Авдій-Гаррі, Авдій-Гаррі!
– Гаррі на зв’язку!
– Бачимо дві великі плями в тепловізор. Хтось у камишах світить фанаріками. Мабуть, місцеві рибалки. Які наші дії? Прийом!
– Дайте дві черги над головою.
Сьогодні я чергую на КСП (командний спостережний пункт – Ред.). Потрібно фіксувати всі події, про які доповідають з наших позицій і звітувати в штаб. Хлопці побачили двох підозрілих осіб і одразу про це доповіли. Перебувати на узбережжі і на воді, тим паче в комендантську годину, суворо заборонено.
– Авдій-Гаррі, Авдій-Гаррі!
– Гаррі на зв’язку! Доповідайте!
– Дали дві черги, вони втікають у напрямку КСП. Що нам робити? Провести затримання?
– Проводьте.
Чергові взводів роблять доповіді нам на КСП роти, а ми – батальйону. Узгоджуємо дії.
У напрямку узбережжя вирушили кілька бійців.
– Борець-Авдію, Борець-Авдію, ми на місці. Де об’єкти?
– Вони сховалися в очеретах. Ми їх більше не бачимо зі своєї позиції, але вони там. Звідти ніхто не виходив.
Далі тривають пошуки, накази виходити, автоматні черги, спалахи світла. Але ніхто не виходить.
– В очерет не йдіть! Повторюю, в очерет не йдіть! Чекайте на березі. Вони скоро вийдуть. Як поняли? Прийом!
Звичайні рибалки себе так не поводили б. Вони вже давно б вийшли з піднятими руками та жадібними проханнями «панять і прастіть». Навіщо наражати себе на небезпеку упіймати кулю лише заради риболовлі? Тут щось не чисте. Проте пошуки завершилися безуспішно.
Читайте також: Конкурс малюнків під бомбами та ручний інкубатор. Як працювала дитяча лікарня в оточеному Чернігові
Моя зміна закінчилася, я вийшов до вітру. Туалетом тут вважаються яма посеред городу, без даху і стін. Це навіть не кущі. Тож всі сюди намагаються ходити якомога рідше. У дворі зустрів Чіка і Наталку. Вони сьогодні проводили аеророзвідку.
– Як ваш політ? Що дізнались нового?
– Чік втратив дрон. Це вперше ми втрачаємо професійний дрон. Його перехопили майже одразу. Раніше були спроби вкрасти наші пташки, але ми їх завжди відбивали. А сьогодні така невдача. Я ще ніколи не бачила Чіка таким сумним. Він дуже важко це сприйняв. Ми думали він десь впав, все обшукали, ніде немає. Але тепер ми знаємо, що у ворога на цій ділянці потужний РЕБ (пристрій радіо-електронної боротьби).
– Я сумний? Ні. Все в порядку. Більше ми не будемо працювати з цією моделлю, вона нестабільна. Робимо висновки.
Про запуск ще в обід повідомив Паланковий, вони працювали біля його позиції. Там дуже зручно. Надійні підвали. Раніше був якийсь відпочинковий комплекс, а зараз там усе знищено. Все крім підвалів. Ворог використав їх під свої казарми, наші накрили.
Перед втечею окупанти на згадку про себе залишили примітивні «графіті», написи на стінах.
Читайте також: Кредо Достоєвського: колективна покора, індивідуальна розгнузданість
Читайте також: Британський історик про самознищення «русского мира»
Згодом дізнаюся, що таки спіймали підозрілих рибалок, які зранку ховалися в очереті. Вони вилізли зі сховку і почали ставити сітки. Наші їх дочекалися. Виявилося, що ховалися вони не дарма. Останні дзвінки в телефоні – на російські номери.
Передали їх поліції. Далі вже не наш клопіт. Нехай ними займається контррозвідка.
Цей матеріал – продовження репортажів з фронту від першої особи. Якщо ви не читали попередні, то їх можна обрати ТУТ