Французький політичний клас нервово смикається на зауваження про неминучий розпад Росії. Можливо, не всі його представники, але добра половина — точно. Стрибок в невідоме з масштабними геополітичними наслідками підказує цій категорії осіб просте дитяче рішення: не дивитися туди, де лячно, а натомість будувати собі подумки повітряні замки. Спрацьовує цей метод кепсько, про що адепти неодмінно дізнаються, і дуже швидко. А між часом світові лідери чіпляються за солодку мрію «швидкого миру», про який можна було б «домовитись».
Французький президент — людина загалом праграмтична та раціональна — теж має подібну слабкість. Скільки б не відбулось марних телефонних розмов з кремлівським диктатором, Макрону їх ніколи не буває досить. От і нині, повернувшись з триденного офіційного візиту до Вашингтона, він поділився з пресою новими планами «поговорити з Путіним». Навіщо? «Президент Путін постійно каже, що боїться, щоб НАТО не прийшло під його кордони, – розповів Макрон в інтерв’ю ТБ TF1-LCI. – Ця тема буде однією з тих, яку ми будемо обговорювати, в контексті миру. Як ми можемо захистити себе та союзників, і які гарантії можемо дати Росії, у той день, коли вона повернеться до столу переговорів.»
Химерна логіка. Які гарантії можна дати агресору, крім обіцянки справедливого суду за всі скоєні військові злочини? Міжнародне право не знає винятків з правила, коли йдеться про недоторканість кордонів та право цивільної особи на життя. І Макрон цього ніби й не заперечує. «Є те, що залежить від українців — це питання кордонів, — зазначив він у тому ж телевізійному інтерв’ю. — І є те, що залежить від нас, саме про це ми говорили з Байденом: мова про архітектуру безпеки в світі, в якому ми захочемо жити завтра».
Ба більше: висуваючи аргументи стосовно невід’ємного првава українців на територіальну цілісність, Макрон зазначив: «Ви думаєте, що коли нам довелося пережити окупацію Ельзасу та Лотарингії, ми хотіли, щоб хтось зі світових лідерів казав нам робити те чи інше? […] Український народ має сам вирішувати, за яких умов, як, коли починати переговори.» Але, слід зрозуміти зі слів французького президента, він переконаний: рано чи пізно ці перемовини відбудуться, і він хотів би, щоб його країна грала роль провідного посередника.
Чи дістав Макрон мовчазну згоду Байдена на посередництво між Москвою та Києвом? Відкриті джерела про це нічого не кажуть. На відміну від Макрона, американський лідер зазначив, що не готовий говорити з господарем Кремля, допоки тривають активні бойові дії. Байден не поспішає, бо приймає очевидні речі: те, що росіяни називають «переговорами», насправді є спонуканням до капітуляції, на умовах загарбника. Москва нічого не пропонує й слухати нікого не збирається. Її тактика — залякування та маніпуляції, з метою легітимізувати загарбане. Чи потрібна американцям агресивна Росія, споможна дестабілізувати не лише сусідів, а й цілий світ? Навряд. Мільйони людей хотіли б швидкого закінчення війни, й насамперед — українці, які щодня ховають найкращих. Проте знаходити «таємні знаки» та «прозорі натяки» в заявах російських речників — марна справа.
То як варто розуміти слова Макрона про «необхідність якнайшвидше посадовити РФ за стіл переговорів?» Швидше за все — як заявку на значущість, для себе особисто та для своєї країни. «Потужність рівноваги» – саме такої ролі сподівається для Франції її лідер. «Візитом до Вашингтону Макрон показує, що він здатний винайти щось нове: наприклад, постпрезидентський статус з міжнародним виміром», – вважає Крістіан Макарян, директор редакції французького журналу L’Express. «Можливо, він сподівається на подальшу кар’єру в європейських інституціях, чому б і не головування очільником нової місії, за прикладом колишнього президента Валері Жискар д’Естена? Глава держави також може претендувати на Нобелівську премію миру», – зазначив Крістіан Макарян в інтерв’ю Radio Classique.
«Заява Макрона про гарантії безпеки щодо Росії підтверджує те, про що EURACTIV повідомляв минулого місяця,» – наголошує згадане видання. Йшлося про пошук рівноваги в середині НАТО. Зокрема, джерело EURACTIV у НАТО наполягало на тому, ніби група країн зі Східної Європи, Скандинавії, Великобританії та колишньої Югославії вважає, що Москва не мусить сподіватись якихось здобутків по завершенні війни з Україною. Натомість, як наголошує цей ресурс, давніші члени НАТО, такі як США, Франція, Туреччина, Італія та Греція, мають поміркованішу позицію. «Джерело в НАТО зазначило, що “на щастя” Вашингтон взяв на себе лідерство в НАТО і тому переважає “більш поміркований” підхід, а Франція, за словами джерела, наблизилася до позиції США», – повідомляє EURACTIV.
Читайте також: «Позвони мне, позвони». Чи правда, що Макрон і Шольц – найчастіші співрозмовники Путіна серед іноземних лідерів
Візит Макрона до Сполучених Штатів мав не лише безпековий, але й економічний вимір. Для внутрішньої, французької аудиторії економічна складова була навіть важливішою, враховуючи залежність європейських економік від американської. «На часі домовитись про спільні дії, зміцнити трансатлантичне партнерство, в протистоянні з Росією та КНР, – зазначив у розмові з Тижнем французький дипломат, який не побажав бути названим. – Ми не можемо собі дозволити слабкої Європи в день, коли війна в Україні закінчиться. Нинішня протекціоністська політика США стосовно тамтешніх енергетичних підприємств послаблює європейські та, зокрема, французькі позиції. Макрон дуже сподівався домовитись на винятки й пом’якшення для французьких інвестицій, але це виявилось не так просто».
Активно просуваючи ідею переговорів та посередництва з Кремлем, Макрон, схоже, шукає не так варіантів швидкого закінчення війни в Україні, скільки нових лідерських позицій для себе та Франції. Термін «сильна Європа» завжди була присутня в його дискурсі, російська повномасштабна агресія лиш оновила виклик у порядку денному. Чи стане Макрону в нагоді черговий дзвінок Путіну, аби просунутись омріяним шляхом? Ясно, що ні. Але, напевне, він про це не хоче знати та чути. Зупинити розпад Росії також нереально, навіть якщо ми не знаємо, коли саме і яким чином він відбуватиметься. Найсильніший дипломат сьогодні — зброя, а також люди, котрі тримають її у руках.