ОНУХ художник, куратор, письменник

Бібліотека, Шимборська, Вермер

5 Грудня 2022, 19:08

Моя знайома, людина, яку я шаную й люблю і якій часом надсилаю свої фейлетони, на один із останніх відреагувала несподіваним для мене чином, і ось яка між нами зав’язалася розмова:

Вона: Юрко, а де ти береш сили і потребу писати колонки?

Я: Добре питання, це не стільки, потреба скільки самодисципліна. Намагаюся не писати про Ваші справи, про війну бо хто я такий щоб Вас повчати. Пишу про себе, свої пережиття, свій досвід з надією, що в ньому є щось, що може бути універсальне, але пишу менше, бо важко перемогти сумніви.

Вона: Попустися з тою самодисципліною. Живи собі так, як тобі зараз йде.

То останній шанс не грати жадну ролю, а просто бути.

Я: Я не дуже розумію, що Ти маєш на увазі?

Я вже давно «просто є» і я не граю ніякої (соціальної) ролі, але я ще живий і щось думаю, шкода просто — от так викинути свій життєвий досвід.

Вона: Прекрасно, що ти відчуваєш, що досвід комусь потрібен.

Далі я вже не продовжував нашого обміну думок, бо відчував у словах моєї знайомої нотки песимізму, а це ж я зазвичай виступаю песимістом, хоча люблю собі жартувати, що я радше добре поінформований оптиміст.

Читайте також: Бібліотека, частина третя

Присвячуючи нинішній фейлетон моїй знайомій і відповідаючи на її перше запитання: «а де ти береш сили і потребу писати колонки?», я повернуся до своєї бібліотеки, в якій є велика колекція поезії Віслави Шимборської, польської Нобелівської лауреатки і однієї з моїх улюблених поеток, чиї вірші я регулярно перечитую і незмінно знаходжу в них осяяння, мотивацію й поживу для мозку, прочитання світу так, як його бачить поетка, але часто так, як я сам хотів би його бачити. Отже, в одному зі своїх пізніх віршів зі збірки «Tutaj» («Тут», 2009), який називається «Вермер» («Vermeer») Шимборська описує одну з картин цього геніального художника.

Dopóki ta kobieta z Rijksmuseum

w namalowanej ciszy i skupieniu

mleko z dzbanka do miski

dzień po dniu przelewa,

nie zasługuje Świat

na koniec świata.

 

Допоки жінка ця із Рейксмузею

в зображуваній тиші й зосередженості

зі жбанка в миску молоко

переливає день за днем,

не заслуговує світ

на кінець світу.

Це його відома робота «Молочниця». Картина, написана 1658 року і відома також зі назвою «Та, що переливає молоко». Полотно, яке знаходиться в амстердамському Рейксмузеї, невелике: 41 см ширини, 45,5 см висоти, а сцена банальна: жінка, яка переливає молоко.

Картина зображає молоду й міцну жінку (можливо, служницю в домі Вермерів), яка прямо таки в монументальній зосередженості переливає молоко із глечика в миску; обидві посудини — фаянсові, а їхні облямівки, як і цівка молока, яскрять у променях сонця, які пробиваються з лівого боку крізь шибки зачиненого вікна майстерні. На першому плані Вермер акцентував на невеличкому столику, накритому скатертиною, на якому стоїть кілька предметів щоденного вжитку: кошик, кухоль, миска. за самим столиком стоїть дівчина у вбранні білого, жовтого, блакитного й червоного кольорів.

Її напрочуд зосереджене обличчя, а також плечі й долоні, що тримають дзбан, залиті сонячним світлом, яке підкреслює ледь не сакральний характер зображеної на полотні сцени. За дівчиною художник розмістив реалістичну деталь: чавунну грілку для ніг. Позаду, на стіні кімнати, освітленої променями сонця, можна помітити ще маленький цвяшок (зворушлива деталь, що з’являється також на інших картинах Вермера). Крім того, в кутку кімнати видно кілька підвішених предметів, найвищий із яких — плетений з лози кошик.

Вірш «Вермер» — один із найкоротших в усьому доробку Шимборської, це також, як видається, продуманий творчий намір поетки, яка таким чином підкреслює значення точності слова — як і Вермер, прагне перфекціонізму висловлювання.

Читайте також: Бібліотека, частина друга

Що цікаво, з усього багатства предметів і прямо таки веристично переданих Вермером деталей своєї майстерні, поетка описала в вірші тільки героїню —  жінку, яка переливає молоко з глиняного глека в миску, що стоїть на столі. У тексті цілком відсутнє тло зображеної на картині дії. Ані слова тут про вікно, крізь яке в майстерню падає сніп сонячного світла, розмальовуючи стіну кімнати. Немає і жодної згадки про представлені на полотні Вермера предмети, наприклад, плетений кошик, що висить у кутку, чи мідну лампу. Нічогісінько й про кошик із хлібом, що стоїть на столі, кельнський кухоль для пива, вільно розкладені булочки й зібгану блакитну скатертину, які разом творять простий сніданковий натюрморт. Попри те, що Шимборська проігнорувала стільки важливих деталей, зокрема вигляд і вбрання титульної молочниці, вона — у властивий тільки найбільшим майстрам поетичного ремесла — вловила суть Веремерового твору. Зосередившись на вічнотривалій дії «переливання день за днем молока зі дзбанка у миску», яка, нагадаю, відбувається в «намальованій тиші й зосередженості», вона створила своєрідне хайку.

Із шедевра Вермера Шимборська видобула його суть, сконцентрувавшись на найголовнішому. Пропустивши реалістичні деталі, усе це веристичне тло титульної сцени і її закорінення в міщанську культуру Голандії XVII ст., вивівши в поетичному описі полотна на перший план закладений у ньому універсальний сенс. Іншими словами, прозаїчну дію Нобелівська лауреатка перетворила на параболу людської долі, яку можна звести до однієї базової речі: боротьби із плином часу, зі смертністю.

Обдумуючи архетипічний посил із вірша Віслави Шимборської, ми відкриваємо крихточку таємниці, що більша за нас. Нам про неї відомо тільки те, що вона — сповнене світлом, вічнотривале мовчання…

Автор:
ОНУХ