Урок пандемії полягає в тому, що основою світового ладу все ще залишається національна держава — та сама, яку вже стільки разів «ховали» візіонери глобального майбутнього. Про це пише журналіст Тижня Максим Віхров.
За його словами, реальність глобалізації беззаперечна, але такий світ — це ймовірність, а не даність. Попри те, що коронавірус не знає кордонів, тягар боротьби з пандемією ліг саме на національні уряди, і саме національні системи охорони здоров’я беруть на себе основний удар.
«Тому Німеччина ще в перших числах березня заборонила експорт захисного медичного обладнання, включно із масками, костюмами та рукавичками. До аналогічних заходів вдалася і Франція. Це спричинило обурення Європейської комісії, але у Берліні та Парижі це проігнорували. Бо кількість жертв коронавірусу та масштаб кризи загалом напряму залежать від ефективності національних інститутів, а також від якості рішень, котрі приймаються на національному рівні. Інших способів ефективної самоорганізації перед обличчям загрози у людства просто не виявилося», — пояснює Віхров.
Він зауважує, що не стали рятівною альтернативою і приватні структури, на тему яких часто фантазують ультраліберальні теоретики. Компанія Ілона Маска може закупити тисячу апаратів штучної вентиляції легень, запустити корабель на Марс і, можливо, забезпечити увесь світ дешевим швидкісним інтернетом. Але жодна приватна компанія не здатна керувати протиепідемічними заходами кількамільйонної країни.
Також, пише Віхров, пандемія унаочнила, що глобалізація та розвиток приватних ініціатив — це не аргумент проти існування національних держав, а навпаки — результат ефективності останніх. Щойно у якійсь частині світу державні інститути зазнають краху, звідти зникають усі принади глобалізації.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»