Надзвичайно теплі відносини між Ердоганом і Путіним можна пояснити кількома причинами. Коли країна стикається із загрозою, зазвичай вона має два варіанти поведінки. Про це в інтерв’ю Тижню розповів директор офісу Німецького фонду Маршалла в Анкарі Озґюр Унлюхисарджіклі.
«Перший — приєднатися до джерела загрози, що означатиме спробу його заспокоїти. Другий — балансувати проти загрози за допомогою інших країн. Тому відповідь така. Або Анкара бачить для себе загрозу з боку РФ і не має шансів чинити їй опір, тому обирає приєднання до джерела небезпеки. Або вона відчуває загрозу з боку США, тому намагається балансувати проти неї разом із Кремлем», — пояснив він.
За словами Унлюхисарджіклі, якби Анкара справді чекала від Росії небезпечних кроків, то вона легко могла б протидіяти Москві з допомогою Сполучених Штатів та НАТО, власне, що й робила протягом десятиліть.
«Туреччина балансувала проти Радянського Союзу, який був тоді значно сильнішим, ніж Росія сьогодні. Тому приєднання здається сумнівним, а друга версія ймовірнішою. Однак тоді маємо визначитися, хто саме в Туреччині бачить загрози з боку РФ, тут слід зробити аналіз на державному та індивідуальному рівнях», — сказав він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»